Наш герой – Рак Ярослав («Мортек»). (Автор: Кахнич Іван)

Дата публікації допису: Jul 24, 2014 11:20:43 AM

Рак Ярослав («Мортек») (29.07.1908 – 8.11.1989)

Магістр права і політичних наук. Член найвищих пластових організацій, Член ОУН. Директор видавництва «Червона калина» у Нью-Йорку. Близький побратим та соратник Степана Бандери.

Народився 29 липня 1908 р. у селі Горуцько, на приходстві діда священика Теофіля Скобельського, як другий син у родині Антона Рак-Рачинського, судді у Винниках, та Софії Скобельської. У деяких істориків-дослідників фігурує, що Ярослав народився у Винниках. Значною мірою вони праві. Річ у тому, що мати Софія виношувала немовля в утробі, проживаючи в селі Горуцько. Народжувати поїхала у Винники до свого чоловіка, оскільки у той час там були уже професійні лікарі та акушери. Народивши сина, мати з маленьким немовлятком повертається назад у село Горуцько, де у місцевій церкві проведено ритуал хрещення та зроблено відповідні записи у церковній книзі. У майбутньому у всіх своїх документальних та автобіографічних записах Ярослав Рак власноруч пише, що його місце народження село Горуцько.

Перших декілька років мати з сином Ярославом проживали у дідуся, а з часом переїхали до батька у Винники. Із Винників родина переїхала до Тернополя, де і проживали до 1914 року. У літній час мама з трьома синами поїхала на вакації до дідуся о. Теофіля в село Горуцько, де застала їх Перша світова війна. Його батька москалі вивезли у Сибір, а мати з трьома діточками залишилася жити у селі до 1920 р., поки батько повернувся.

У Стрию, куди переїхала родина Рак, Ярослав вступив до 5-го пластового куреня «Червона Калина» імені князя Ярослава Осьмомисла.

12 – 14 липня 1924 року брати Ярослав та Богдан Раки взяли участь у першій обласній пластовій зустрічі на «Писаному Камені» біля Косова, керував нею Северин Левицький. Псевдо Б.Рака – «Дада». До складу Стрийської делегації входив і Степан Бандера. У 1926 році відбувся перший публічний виступ 2-го Куреня УУСП на Зелені свята в с. Підбуж під проводом Є. Пеленського. У вересні цього ж року відбулася перша Курінна Рада в Стрию – курінним вибрано Володимира Ничая. З його від’їздом на навчання до Кракова, курінним назначено Ярослава Рака. У 1927 р. Ярослава обрали наказним курінним.

У 1928 р. Ярослав переїжджає до Львова, разом з ним до куреня прибуло 15 чоловік, серед них і Степан Бандера. 21 жовтня 1928 року на Другій Курінній раді, яка відбулася у Львові в Академічному домі, Ярослава Рака обрано курінним, а Степана Бандеру до проводу пластового куреня. На цій же раді вирішили змінити назву 2-го куреня УУСП імені Івана Богуна. Було подано три пропозиції: Я. Рак – курінь «Боїв на Маківці», С. Бандера – курінь «1-го листопада», Є. Пеленський – курінь «Червона Калина». Більшістю голосів вирішили змінити назву на «Червона Калина». У 1929 році Я. Рака обрали отаманом куреня.

Під його керівництвом курінь збудував таборову площу на «Соколі», плавав човном ріками Стрий та Дністер, мандрував Карпатами, впорядковуючи стрілецькі могили на горі Маківці. Бувало, що під час мандрівок перебирав підпільні матеріали з-поза чеського кордону для подальшої доставки відповідним адресатам. У 1929 р. на Зелені свята Загін організував зустріч із закарпатськими пластунами, в якій, на горі Пікуй, взяли участь Степан Охримович, Ярослав Рак, Осип Грицак і Михайло Поточняк. Закарпатці принесли шість шатер, закуплених у Чехословаччині за гроші Загону, і від тоді Загін мав найкращі шатра та користувався ними на всіх прогулянках і зустрічах.

З 1 листопада 1929 р. Я. Рак разом з С. Бандерою три тижні мандрували у складі табору «Червона Калина» по Карпатах. Упродовж всієї мандрівки С. Бандера жартував, а коли западала найбільша тишина, починав співати: «Курінь є створений для нас, не треба нам бабів!» Через те і отримав псевдо «Баба».

Старший брат Богдан Рак 5-8 серпня 1925 року в числі 15-ти членів юнацького гуртка «Пугачі» заснували курінь УСП-ів Загін «Червона Калина».

У липні 1930 р. відбувся одномісячний табір біля села Крушельниця Сколівського району, недалеко гори Парашка, комендантом якого був Ярослав Рак. У ньому взяло участь 27 членів, у тому числі й Степан Бандера. Після закриття табору пластуни помандрували на Маківку, де була відправлено панахиду на могилах полеглих вояків УСС та 3 серпня таємно посвячено курінний прапор. Кошти на виготовлення прапора вдалося зібрати саме завдяки наполегливій праці Степана Бандери. На прапорі був вигаптуваний клич: «Не принести сорому українській землі». Посвячення здійснив о. мітрат Йосиф Сліпий. Фактично це була одна з останніх ініціатив куреня. У вересні 1930 році польська влада заборонила діяльність організації, для конспірації його перейменували «Рідними Плаями».

Ярослав був членом таємного гуртка, який організувала Українська Військова Організація (УВО). У 1928 р. вступив до УВО.

Я.Рак був одним із перших членів ОУН, яка була покликана до життя і дії в 1929 р., і ставила своє завдання в такий спосіб: «Здобудеш Українську державу, або загинеш у боротьбі за неї». Належав до загону Зенона Книша.

Уже в 1931 році був він на дуже відповідальному пості зв’язкового між крайовим і закордонним проводом ОУН. Відповідав за доставку нелегальної літератури і зброї із-за кордону до зайнятої на той час Польщею Галичини. Усі Карпати від Говерли до Криниці, від кордону Польщі з Данцігом і Литвою, куди переправляли літературу, зброю, амуніцію і проходили в одну і другу сторону кур’єри ОУН і ті, що мусіли втікати за кордон, щоб не попасти в руки поліції – все це він мав у своїх руках і за все відповідав.

Закінчивши Стрийську гімназію у 1928 р., Ярослав поступає на правничий факультет Львівського університету імені Яна Казімежа. Уся родина судді Антона Рак переїжджає із Стрия до Львова. Йому усміхались безтурботні студентські роки, перед ним відкривалась дорога до великої кар’єри українського адвоката зі спокійним, вигідним і заможним життям. Та він вибрав собі інше небезпечне життя члена революційної організації і гідно виконав усе, що від нього вимагала ОУН. Успішно закінчивши навчання в університеті, та отримавши диплом, до адвокатської професії готувався в адвоката Олександра Надриги.

Проживаючи у Львові, Я.Рак заснував Український студентський спортивний клуб, брав особисту участь у змаганнях, тренував молодь на площі «Сокола – Батька», чим великою мірою посприяв пожвавленню Українського Спортивного Союзу (1928 р.).

У системі Українського Спортивного Союзу відстоював незалежність українського спорту від польських впливів. Сам домігся, щоб УСС вивів українські клуби копаного м’яча з «польського звьонзку» (до якого вступила УСК «Україна», перемишльський «Сян», стрийська «Скала» та інші). За редакцією Ярослава Рака і Софії Мойсейович-Янів видавництво УСС почали видавати спортивний журнал «Готові» (1932р.), який польська влада невдовзі заборонила, а Спортивний Союз 1 серпня 1937 р. розпустила.

У цей час польська поліція стала агресивно переслідувати керівників ОУН та їхніх помічників. Почалися масові арешти та судові процеси, які не обминули і Я.Рак. Вісім років він був в’язнем польських тюрем: Бригідок у Львові, в’язниць у Дрогобичі, Варшаві, Ривічі, Бронках упродовж 1934 – 1938 рр.; пізніше були Сєдльце, Береза Картузька (1939); німецькі (1941 – 1944); у Рабці – інтернування, так зване Бренгафт, Краків – в’язниця Монтелюпі, концентраційний табір в Авшвіцу (1941 – 1944), де він значився під номером «66676», татуйованим на лівому підрамені.

Важливою подією в житті Ярослава Рак був «Варшавський процес» (1934 – 1936) – після замаху на польського міністра внутрішніх справ Броніслава Перацького за його злочинну політику проти українського населення Галичини. Після «пацифікації», заборони пласту й інших українських установ, як реакція прийшов сильніший і безоглядний опір проти польського займанця, яким керував передовсім член Загону, крайовий провідник ОУН Степан Бандера Атентан стався 15 червня 1934 року у Варшаві. Міністр загинув, а його вбивця Гриць Мацейко зумів утекти від поліції. Почалися арешти членів ОУН. Арештували і Ярослава. Його видав один із в’язнів. «Співучасть у вбивстві» полягала в тому, що Ярослав перевів Мацейка через чеський кордон. Втеча була добре продумана і організована.

5 серпня 1934 року Ярослав Рак зустрів Мацейка у відпочинковій місцевості Ямна в пансіонаті Зарицьких. У товаристві Катрусі Зарицької і Віри Свєнціцької, у чотирьох, як туристи, пішли в гори. Залишивши дівчат відпочити, Рак повів Мацейка до чеського кордону і передав Я. Барановському. Внаслідок зізнань Івана Малюци заарештовано 6 листопада 1934 року Катрусю Зарицьку.

Варшавський процес був насправді історичним процесом, адже він був політично виразним, відбувався на очах цілої Європи у столиці Польщі. В присутності десятків репортерів чужоземної преси і дипломатів. З українського погляду це був суд над ОУН., бо усі її архіви Чехія видала польській поліції. Процес тривав від 14 листопада 1935 року до 13 січня 1936 року, коли було проголошено вирок для дванадцятьох підсудних: трьом присудили смерть, в тому числі Степану Бандері (пізніше змінено на досмертне ув’язнення), двом – на до смертне ув’язнення, а решта – від 7 до 15 літ в’язниці. Ярослава Рака, тоді 27-річного, було засуджено на дванадцять років тюрми (амністовано на чотири роки). Завдяки загальній амністії усім зменшено міру покарання.

Я.Рака відпустили на волю в 1938 році. Свій вирок Рак відбував у різних в’язницях, був учасником довгої голодовки (боротьба за українську мову). Після звільнення вернувся до Львова, але не до адвокатури, а до спілки підприємства «Гурт» (гуртуванні харчових продуктів). Одночасно й до ОУН, де керував ділянкою зв’язків з громадськими установами у Крайовій Екзекутиві Мирона Орлика.

З вибухом Другої світової війни 1 вересня 1939 року почалися у Львові та по всій Галичині масові арешти. Я.Рака поліція арештувала на вулиці і посадила до Бригідок, а звідти через три доби відвезли до Берези Картузької. З поразкою Польщі в’язні пішли, хто куди міг: одні – на південь, під радянську окупацію, інші – на захід, до Берліна. Після декількох днів перебування у брата в Берліні Я.Рак поїхав до Кракова, де знаходився центр ОУН, осередок нової української еміграції і її допомогові комітети УЦК під німецьким Генеральним губернаторством, що криваво господарював в окупованій Польщі.

З 1939 по 1941 роки відбував так звану першу еміграцію у Кракові. (проходження кількамісячних підстаршинських курсів). На цих військових курсах були ще: Степан Бандера, Іван Климів - Легенда, д-р Верецьона, Остап Савчинський, Василь Кук, Дмитро Мирон та інші. Головним завданням Я. Рака «Мортек» було виховання молоді. Він був у 1939 – 1941 роках керівник відділу молоді УЦК у Кракові. З 1940 року Я.Рак належав до революційного проводу ОУН, що його створив Степан Бандера і був учасником Другого Великого Збору ОУН у Кракові в квітні 1941 року.

У Кракові Ярослав зустрів свою майбутню супутницю життя Теодору (Дору) Біленьку, з якою 19 грудня 1939 р. обвінчалися. В ОУН Ярослав працював у військовій референтурі крайового проводу у справі підготовки похідних груп в Україну, як почнеться німецько-російська війна. З вибухом війни був призначений зв’язковим з генерал-губернаторством (конкретно з полковником А. Бізанцем). Від нього дістав доручення зголоситися щоденно в гестапо (це після 31 червня 1941 року), а вже 5 липня був арештований і перевезений до місцевості Рабка (у Татрах) до Бренгафту. Там же долучено інших інтернованих: Янева, Горбового, Богуна, Ісаєва, Є. Бачинського, Базяка, З. Книша, полковника Євтимовича. Через два дні після арешту, у Кракові 7 липня народився син Ярема. 15 вересня групу в’язнів перевезли до в’язниці Монтелюпів у Кракові, де були до 30 вересня 1942 року. Тоді гестапо перевезло в’язнів до концентраційного табору в Авшвіці, де Я. Рак перебував до 19 грудня 1944 року.

Звільнення відбулося внаслідок переговорів з німцями, які хотіли перекинути українських в’язнів поза фронт, до УПА. У цій стадії війни – це був запізнений план і нічого з цього не вийшло. З Кракова Ярослав поїхав до Відня (де жили його батьки), а тоді до Ст. Пельтену, де жила його дружина Дора. Свого трьохрічного сина Ярему йому так і не судилося побачити живим. Його син помер 19 листопада 1944 року, похований на цвинтарі в Ст. Пельтені, а після перенесений до спільної могили у Відні (на Гіцінгер-цвинтарі), де спочивають його дідусь Антін і бабуся Софія. З Австрії Ярослав Рак зі своєю дружиною разом виїхали до Баварії, у те село, де 6 травня 1945 року зустріли перші лави американських військ.

Дальший етап – виїзд до Мюнхену. У листопаді 1945 року в Авсбургу оформлено Центральне Представництво Української Еміграції, де Я. Рака обрано референтом для справ молоді (рівночасно відбувався з’їзд жіноцтва, на якому було створено Об’єднання Українських Жінок на еміграції (ОУЖЕ), головою обрано Ірену Павликовську. Тоді ж Я. Рак заініціював відновлення Пласту і заснував Раду фізичної культури.

У Мюнхені Ярослав Рак тісно співпрацював з Степаном Бандерою – їх єднала братерська приязнь ще від 1922 року, від гімназійних і пластових часів у Стрию. Як довірений співробітник Бандери, Ярослав був його правним дорадником, зокрема у критичній ситуації в ОУН, коли йшлося про основні зміни у структурі проводу. Обидва друзі, безкомпромісові, ідейно тверді, політично загартовані патріоти-ідеалісти займають помітні місця в історії ОУН.

4-8 липня 1947 року члени Загону (2-ий Курінь) американської зони взяли участь у ювілейному святі Пласту в Міттенвальді, Німеччина. Перша Генеральна Рада відновленого 2-го куреня загону Червоної Калини відбулася 6 і 7 вересня у Ваєрн, Баварія, за участю 16 членів Загону. Я.Рака (Мортика) обрали отаманом.

30 березня 1946 р. у родині Рак народилася дочка Таїса-Марія. Коли ж почалось переселення із таборів, родина Я. Рака зголосилася на виїзд до Америки, бо там жила їхня родина – адвокат Пелехович і доктор Ніля Гайворонська.

Виїхали з Бремену 4 серпня 1949 р., а до Нью-Йорку приїхали 17 серпня, де нових емігрантів вітав комітет під проводом доктора В. Душника. Того ж самого дня переїхали до Чікаго, де родина підшукала тимчасове житло. Я. Рак пішов працювати у нічну зміну на сталеплавильний завод простим робітником. Незважаючи на щоденну важку працю та втому, Я. Рак включився в громадське життя, працюючи для Пласту, УККА, ООЧСУ та співпрацюючи в започаткованому Українському Музеї.

У 1962 р. переїхав до Нью-Йорку, де здобув професію конструктор, і працював в інженерній фірмі Нью-Джерсі аж до 1972 року. Паралельно продовжував віддавати свою енергію українським організаціям в еміграції. За свою працю протягом десятків літ заслужив різні відзначення, почесні головування, признання, грамоти, хоч був винятково скромний і чесний.

У 1972 р. Я. Рак проживає у Нью-Йорку, де очолив видавництво «Червона Калина» – після смерті директора Петра (Пєра) Постолюка. Завдяки йому вийшла друком помітна праця генерала Олександра Удовиченка – другий том «Третя Залізна Дивізія», на підставі оригінальних документів, які переслала з Парижу вдова генерала, пані Євгенія. У Нью-Йорку співпрацював також у бібліотеці НТШ, куди пізніше передав свою велику збірку таборових видань з 1945 – 1950 років, виданих за кордоном.

Понад двадцять літ Я. Рак збирав ці видання з усіх поселень, упорядкував «Бібліографію видань української еміграції, 1945 – 1950 років»

Оцінюючи життя і працю Ярослава «Мортек» Рака з нагоди його 80-річчя (в Нью-Йорку, 1989 р.), товариші підкреслювали його почуття справедливості. Як довголітній голова Трибуналу ОУН, він «стояв на сторожі і правопорядку в Організації» і був співтворцем реформ в ОУН після трагічного розколу у 1940 році; чесний і простолінійний – був впродовж довгих років «сумлінням Організації». А в громаді завжди шукав злагоди.

8 листопада 1989 року на 81 році життя, перестало битися серце Ярослава Рака, магістра права і політичних наук, члена найвищих пластових органів, дійсного члена НТШ, активного члена теренового проводу ОУН, активного політичного і громадського діяча, багаторічного директора видавництва «Червона Калина» в Нью-Йорку, колишнього політв’язня, близького побратима та соратника Степана Бендери.