Армія УНР у Першому Зимовому поході (грудень 1919 – травень 1920 р.). (Автор: Костюк Петро)

Дата публікації допису: Jan 03, 2020 1:4:57 PM

6 грудня 1919 р. частини Дієвої Армії УНР вирушили під проводом Михайла Омеляновича-Павленка у Перший зимовий похід (6 грудня 1919 р. – 6 травня 1920 р.) тилами Добровольчої та Червоної армій.

Командувач Першого зимового походу Армії УНР генерал Михайло Омелянович-Павленко

ЦДКФФА УКРАЇНИ ІМ. Г. С. ПШЕНИЧНОГО, ОД. ОБЛ. 0-183093

Михайло Володимирович Омелянович-Павленко (1878—1952), визначний український діяч, генерал-полковник Армії УНР, український воєначальник. Народився у Тифлісі (нині Тбілісі, Грузія (тоді Тифліська губернія, Російська імперія) у дворянській родині. Батько – Володимир Омелянович Павленко – генерал від артилерії, син Омеляна Павленка – сотникаЗадунайського козацтва, яке в 1829 р. повернулося з Османської імперії до Російської імперії. Мати Олександра походила з роду грузинських князів Русієвих-Курцебашвілі. Генерал-хорунжий Армії УНР Іван Омелянович-Павленко-молодший брат Михайла Омеляновича-Павленка. Свої книжки та посібники (1905 р. – перший посібник для старшин) почав підписувати «Омелянович-Павленко». Таке було своєрідне пошанування пам'яті діда-козака.

Восени 1919 року Галицька армія та Дієва армія УНР були у стані війни на кілька фронтів: проти російських червоних, білогвардійців та нейтрально-ворожих поляків.

«Наприкінці листопада 1919 року рештки Надднiпрянської Армії УНР опинилися у так званому «трикутнику смерті» між Любарем, Чорториєю та Мирополем в оточенні трьох ворожих армій: Червоної, Добровольчої та польської (з останньою на той час тривали переговори, але це жодним чином не гарантувало ненападу польської сторони). Галицька армія, через замирення С.Петлюри з поляками, які не полишали надії на поновлення Речі Посполитої кордонів 1772 року, після 6 листопада 1919 року перейшла в підпорядкування білогвардійської російської армії «Півдня Росії» генерала Антона Денікіна» (Сто років тому розпочався Перший зимовий похід армії УНР 1919-1920 років. [Електронний ресурс]. — Режим доступу:https://uinp.gov.ua/pres-centr/novyny/sto-rokiv-tomu-rozpochavsya-pershyy-zymovyy-pohid-armiyi-unr-1919-1920-rokiv).

Після «листопадової катастрофи» на початку грудня 1919 р. армія УНР вже не могла протистояти Червоній та Добровольчій арміям без набоїв, медикаментів, харчів, теплого одягу, в нестерпній холоднечі і в розпал епідемії плямистого тифу. У той же час уряди Антанти відмовилися пропускати до УНР закуплені за кордоном ліки. До цього додалися і внутрішні зради, зокрема перехід на бік більшовиків отамана Волоха, який прихопив із собою військову скарбницю.

Перед командуванням армією УНР постав вибір: або перейти на польську територію та інтернуватися, або долучитися до Галицької армії й шукати компроміс із більшовиками, або продовжувати збройну боротьбу.

Залишилось лише 3 тис. вояків, здатних до ведення бойових дій та подальшого утримування фронту. У таких умовах продовжувати боротьбу регулярними військовими силами було неможливо.

У таких умовах 4-6 грудня 1919 року в Новій Чорториї відбулася нарада представників уряду та вищого командування армії УНР за участю С.Петлюри, В.Тютюнника, Ю.Тютюнника, М.Омеляновича-Павленка, Є.Коновальця та ін.

Василь Тютюнник, командувач Дієвої армії УНР, уже тяжко хворий на тиф, запропонував, щоб зберегти армію, пройти боєздатними частинами армії УНР рейдом по українській території, окупованій білими та червоними, а навесні підняти повстання. Тютюнника підтримав Михайло Омелянович-Павленко, котрий, як старший за званням, зважаючи на хворобу В. Тютюнника, перебрав посаду командувача Армії УНР (Сто років тому розпочався Перший зимовий похід армії УНР 1919-1920 років. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://uinp.gov.ua/pres-centr/novyny/sto-rokiv-tomu-rozpochavsya-pershyy-zymovyy-pohid-armiyi-unr-1919-1920-rokiv).

Уряд прийняв рішення про від'їзд С.Петлюри до Варшави.

Командувач Армією УНР Василь Тютюнник

Василь Никифорович Тютюнник (1890-1919) – український військовий діяч, генерал-хорунжий. Проявив себе як найталановитіший полководець УНР, виступав за ведення бойових дій до останньої можливості.

Останнє розпорядження своєму заступнику отаману М.Омельяновичу-Павленко в Зимовий похід отаман В.Тютюнник писав у гарячці – при температурі 40 градусів. І, тільки зробивши всі розпорядження, здавши армію своєму наступнику, провалився в безпам'ятство. Хворий на тиф, він був евакуйований до Рівного, де невдовзі помер.

Ад'ютантом Тютюнника в Україні був відомий український поет-націоналіст Євген Маланюк. (Наталія Марчук. Недооцінений отаман. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.istpravda.com.ua/articles/2019/12/20/156759/)

4 грудня 1919 р. на нараді у Чорториї за головуванням Головного отамана військ і флоту УНР С.Петлюри було одностайно прийнято рішення про те, що армія повинна перейти до партизанських форм боротьби в тилу Добровольчої армії генерала А.Денікіна, тобто здійснити партизанський рейд в тил денікінців. Цей партизанський рейд згодом в українській історичній літературі дістав назву «Зимовий похід». Зимовий похід був найвищою точкою організованої акції, на яку спромоглося в той час (після листопадової катастрофи 1919 р.) наше громадянство.

Лінією прориву мав бути район розташування Галицької армії в смузі Козятин-Гайсин-Вінниця-Хмільник. Полковникові А. Долудові було доручено негайно від'їхати до міста Вінниці – дислокації НКУГА – і порозумітися в тій справі з генералом О. Микиткою, передавши йому особистого листа від генерала М. Омеляновича-Павленка.

Найголовнішими завданнями партизанського рейду української армії були збереження армії на українській території та налагодження стійких зв’язків з українськими повстанськими угрупованнями, прихильними до відновлення влади УНР на усіх українських теренах, а, фактично, для підготовки Всеукраїнського повстання. Армія УНР, перебуваючи у Зимовому поході, повинна була чинити збройний опір до того часу, поки український уряд не проведе політичну роботу серед держав Антанти стосовно отримання допомоги повсталій Україні і, нарешті, визнання її як незалежної держави (Петлюра Симон. Статті, листи, документи. – Т. 3 / Упор. В. Сергійчук. – К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 1999. – С. 49.)

Це був єдиний варіант зберегти як саму армію так і її дух. На початок походу налічувалося близько 5000 осіб, безпосередньо бойовий склад становив 2000 багнетів, 1000 шабель і 14 гармат. 50% загальної кількості складали штаби частин, нестройові частини, обози. Присутність української армії на окупованій території мала для населення неабияке значення.

Учасників Першого зимового походу було поділено на чотири умовні групи:

Запорізьку – на чолі з отаманом М. Омеляновичем-Павленком (Запорізький корпус, з усіма частинами, що до нього раніше входили, за винятком Гайдамацької Бригади Волоха, яка перейшла на бік Червоної армії);

Київську – на чолі з отаманом Ю. Тютюнником (5-та та 12-та селянські дивізії, полк морської піхоти, частини Залізничної дивізії та залишки Корпусу Січових Стрільців);

Волинську – на чолі з отаманом О. Загродським (1-й збірний полк, 2-й збірний піший полк з решток 2-ї дивізії («Запорізької Січі»), 4-й полк сірожупанників, 2-й кінний полк ім. М.Залізняка, кінний полк ім. гетьмана Мазепи та Волинська гарматна бригада);

3-тю дивізію або групу на чолі з отаманом Трутенком (3-тя стрілецька дивізія та Спільна Юнацька школа).

Очолив армію генерал М. Омелянович-Павленко. Також у поході взяли участь відомі діячі армії УНР Юрко Тютюнник, Михайло Білинський, Всеволод Петрів, Марко Безручко, Петро Дяченко, Олександр Загродський, Степан Самійленко, Панас Феденко та інші.

Цей рейд діючої армії УНР, в який вона вирушила 6 грудня 1919 р., увійшов в історію як 1-й Зимовий похід. Перехід через лінію фронту відбувся в ніч з 6 на 7 грудня 1919 р. на одному з відтинків смуги оборони Галицької армії (Доценко О. Зимовий похід (6.ХІІ.1919 – 6.V.1920). – К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 2001. – С. 18.).

«На початках об’єднана армія УНР вирушила тилами Добровольчої Армії Антона Денікіна в напрямку Козятина-Гайсина-Вінниці-Хмільника, завдаючи несподіваних і відчутних ударів з мінімальними для себе втратами. Цьому сприяв і той факт, що Українська Галицька армія не лише дотримувалася 6-го параграфа угоди з Денікіним, де зазначалося, що вона не воюватиме з військом Петлюри, але й подекуди надавала допомогу зброєю та кіньми. Далі учасники походу взяли курс на Київщину. Для денікінців поява у їхньому тилу регулярних українських частин викликала паніку» (Сто років тому розпочався Перший зимовий похід армії УНР 1919-1920 років. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://uinp.gov.ua/pres-centr/novyny/sto-rokiv-tomu-rozpochavsya-pershyy-zymovyy-pohid-armiyi-unr-1919-1920-rokiv).

Армія УНР у Першому Зимовому поході

Мапа Першого Зимового походу Армії УНР

У 50-РІЧЧЯ ЗИМОВОГО ПОХОДУ АРМІЇ УНР. 1919-1920 = 50TH ANNIVERSARY WINTER MARCH OF THE UKRAINIAN ARMY. DEC. 6, 1919 - MAY 6, 1920 / ПІД РЕД. М. КРАТА Й Ф. ГРІНЧЕНКА. – НЬЮ-ЙОРК, 1973.

Здійснюючи рейд у Таращанському повіті (20-25 грудня 1919 р.), командування армії налагодило зв’язки з місцевими отаманами Цвітковським та Сидоренком, які фактично контролювали Звенигородський, Таращанський та Канівський повіти (Доценко О. Зимовий похід (6.ХІІ.1919 – 6.V.1920). – К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 2001. – С. 12, 142, 182).

Український командарм прагнув скерувати увесь повстанський рух в один загальний напрямок. По території України розповсюджувалися відозви від керівництва УНР про підготовку до Всеукраїнського повстання (Омелянович-Павленко М. В. Спогади українського командарма. – К., 2002. – С. 302.).

На Уманщині командування армії скріпило зв’язки з отаманом Дерещуком (Омелянович-Павленко М. В. Спогади українського командарма. – К., 2002. – С. 302).

Для більшої безпеки командармом було прийнято рішення на подальше пересування окремими групами. Так, Київська група отамана Ю. Тютюнника попрямувала на Звенигородку; Волинська група отамана Загродського, розбивши 42-й денікінський полк біля Романівки, рушила на Тальне; Запорізька, на чолі з отаманом М. Омеляновичем-Павленко, зосередилась на Уманщині.

26 грудня в бою з денікінською Київською «Сводной» дивізією князя Голіцина армія УНР втратила майже увесь склад 3-ї Залізної дивізії, що змусило командарма із її решток створити 3-й кінний полк.

В той час російські більшовики втретє намагалися захопити Україну. Їх армія стрімко витісняла білогвардійців на південь. Зв'язку з урядом в армії УНР на той момент не було, а підтримку у постачанні надавало місцеве населення.

Грудень 1919 року перед Різдвом. «Гордієнківці» по дорозі в околиці м. Умані після здобуття Ставища Запорожською групою від денікінців

Фоторепродукція картини Федора Грінченка АРХІВ ОУН В УІС-ЛОНДОН. Ф. 30, ОП. 3, ОД. ЗБ. 29, ОД. ОБЛ. 1

30 грудня Волинська група, координуючи свої дії з повстанським відділом отамана А.Волинця, розбила полк Добровольчої армії у районі залізничної станції Тамянка-Легезино. А в ніч з 30 на 31 грудня разом з повстанським відділом отамана Шепеля кінний полк ім. Костя Гордієнка звільнив Умань. Поява Української армії викликала велике патріотичне піднесення серед місцевого населення.

Після звільнення Умані армія УНР розпочала в місті активну просвітницьку видавничу агітаційну роботу. Редакція газети «Україна» видала п’ять номерів загальною кількістю до 20 тис примірників, було надруковано до 200 тис відозв: «До інтелігенції України», «Офіцерам, козакам і солдатам Добровольчої армії» і «До селян», підписаних особисто отаманом Ю. Тютюнником (Доценко О. Зимовий похід (6.ХІІ.1919 – 6.V.1920). – С. 36).

Саме в Умані армія УНР реорганізувалася із партизанської в три регулярні дивізії: Запорізьку, Київську і Волинську (Шатайло О. Л. Генерал Юрко Тютюнник. – С. 45).

Не бажаючи втягувати Дієву армію під Уманню в бої з міцними червоноармійськими частинами 14-ї армії, командарм відвів 10 січня свої дивізії до Нової Українки, провівши в районі Тишківки ряд успішних боїв з денікінцями. А вже 11 січня до Умані вдерся авангард 44-ї російської червоної дивізії зі складу 14-ї армії (Удовиченко О. І. Україна у війні за державність: Історія організації і бойових дій Українських Збройних Сил 1917–1921. – С. 125).

У другій половині січня 1920 р. Добровольча армія серйозно потерпала від ударів Червоної армії, але її невдачі були пов'язані не тільки з наступом червоних, а й з активними бойовими діями армії УНР і українських повстанців в тилу. Перший зимовий похід пришвидшив остаточну ліквідацію Добровольчої армії, залишки якої спішно евакуйовувались в Крим. Вже 21 січня 1920 р. армія УНР припинила бої проти білогвардійців і розпочала боротьбу проти Червоної армії. Український командарм вивів свої частини в район Черкаси-Чигирин-Канів в тилу Червоної армії, розділивши армію на дві армійські групи: Південну на чолі з командармом (Запорожці, 3-тя дивізія і штаб армії) та Північну на чолі з отаманом Ю. Тютюнником (Волинська та Київська дивізії) (Удовиченко О. І. Україна у війні за державність: Історія організації і бойових дій Українських Збройних Сил 1917–1921. – С. 125).

21 січня 1920 року в селі Гусівка, Єлисаветського повіту (Кропивнянського району - Авт.) відбулася нарада командирів дивізій армії Зимового походу, вирішено прорвати більшовицьке запілля окремими колонами, рухаючись до району Черкаси-Чигирин-Канів. До складу південної колони отамана М. Омеляновича-Павленка увійшла Запорізька дивізія, 3-й кінний полк і штаб армії; до складу північної колони отамана Ю. Тютюнника — Київська та Волинська дивізії. Колони рухались різними маршрутами, дезорганізуючи комунікації Червоної армії (Перший зимовий похід. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B5%D1%80%D1%88%D0%B8%D0%B9_%D0%B7%D0%B8%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%B9_%D0%BF%D0%BE%D1%85%D1%96%D0%B4).

«Перед українським військом стояло завдання уникати прямих зіткнень з ворогом, адже матеріальне становище було вкрай складним. В першу чергу вони займалися інформаційною кампанією, адже радянська пропаганда запевняла населення, що української армії вже не існує і схиляла прийняти російську окупацію.

У лютому 1920 року ситуація загострилася. Радянське керівництво цілеспрямовано застосовувало спецчастини для боротьби з «петлюрівськими бандами», як вони називали українські війська (Тетяна Швидченко. Крізь бурю та сніг. Перший Зимовий похід Армії УНР. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://www.istpravda.com.ua/articles/2019/12/5/156676/).

Між іншим, 25 січня 1920 р. Південна група вийшла на зв’язок, на території Єлисаветградщини (Кіровоградщини - Авт.), з повстанськими відділами отамана А. Гулого-Гуленка (Коваль Р. М. Повернення отаманів Гайдамацького краю. – К.: «Діокор», 2001. – С. 44.).

Разом з тим, отаман Ю. Тютюнник встановлює зв’язки з отаманом Мордалевичем під Каневом.

Розвідники полку ім. Костя Гордієнка під час Зимового Походу 1919-1920рр. (Федір Грінченко)

Угруповання отамана А. Гулого-Гуленка було «влито» до складу Запорізької групи, яку він невдовзі сам і очолив (Доценко О. Зимовий похід (6.ХІІ.1919 – 6.V.1920). – С. 24, 53, 452).

12 лютого за наказом командарма Північна і Південна українські групи з’єдналися в районі Медведівки, де на нараді було вирішено перейти на лівий берег Дніпра для агітації і організації повстання.

Армія УНР перейшла на лівий берег Дніпра. На той момент все Лівобережжя знаходилося під більшовицькою окупацією. Впродовж чотирьох днів українське військо призупинило грабунки місцевого населення окупантами та провело потужну агітаційну роботу.

Рейд армії УНР з боями протягом 13-15 лютого 1920 р. в районі Золотоноші дав можливість українському командуванню налагодити зв’язки і взаємодіяти з місцевими отаманами Гонтою, Христовим, Левченком та іншими. Саме через них було надіслано агітаційну літературу на Харківщину та Катеринославщину. Отаманам Полтавщини також наказано координувати свої дії з армією УНР й активніше збирати сили на весну, чекаючи надходження директив від С. Петлюри про Всеукраїнське повстання (Доценко О. Зимовий похід (6.ХІІ.1919 – 6.V.1920). – С. 74).

Хоча 17 лютого й було звільнено Золотоношу, але все ж нечисленній українській армії довелося повернутися на Правобережжя під захист лісосмуги Холодного Яру, яка контролювалася повстанським отаманом В. Чучупакою (до 4 тис повстанців) (Омелянович-Павленко М. В. Спогади українського командарма. – К., 2002. – С. 355).

Командування Першого Зимового походу мало великі сподівання на повстанський рух. Перебуваючи у Холодному Яру, було налагоджено контакти з братами Чучупаками та іншими отаманами.

До кінця березня був встановлений зв'язок майже з усіма повстанцями, що підтримували ідею відновлення незалежної української держави і діяли у центральній Україні. Отамани, які підтримували УНР, чекали наказу від Симона Петлюри про початок всеукраїнського антибільшовицького повстання. Зв'язок між штабом армії і регіональними та місцевими комітетами тримали спеціальні агенти. Штаб армії координував дії отаманів аж до завершення Зимового походу. (Тетяна Швидченко. Крізь бурю та сніг. Перший Зимовий похід Армії УНР. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://www.istpravda.com.ua/articles/2019/12/5/156676/).

За час перебування Дієвої армії УНР у Холодному Яру (17-21 лютого 1920 р.), в ніч з 18 на 19 лютого Запорізька дивізія, координуючи свої дії з «холодноярцями», знищила в селі Кам’янці кінну сотню повстанців «коцурівців», які виступали на боці Червоної армії (Доценко О. Зимовий похід (6.ХІІ.1919 – 6.V.1920). – С. 79).

Армія УНР успішно вела бойові дії в запіллі «червоної» 14-ї російської армії, адже її (армію УНР) всебічно підтримувало місцеве населення, особливо селяни, називаючи «своєю рідною армією» (ЦДАВОВУ. – Ф.1075. – Оп. 4. – Спр. 25. – Арк.48. – Арк. 48).

28 лютого командарм веде Дієву армію в район Тишківка-Липняжка, а 2 березня зосереджує її в районі Ольвіополя. Під час цього маршу кінний полк Запорізької дивізії на чолі з полковником Дяченком з боєм бере Голованівське, а 4 березня звільняє Хощевате (Удовиченко О. І. Україна у війні за державність: Історія організації і бойових дій Українських Збройних Сил 1917–1921. – С. 88).

Здійснюючи рейд в бік Забужжя, протягом березня командування армії УНР встановило зв’язки майже з усіма отаманами Правобережжя (Кульчицький Ю. Шаблі з плугів: Український повстанський рух у визвольних змаганнях. – Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2000. – С. 181).

Вже наприкінці березня армійське командування через кур’єра отримало наказ від С. Петлюри про спрямування руху армії у напрямку зосередження українських частин на лінії польського фронту (Українсько-московська війна в документах (оперативні документи штабу армії Української Народної Республіки) / З передмовою і під редакцією Генерального штабу генерала В. Сальського. Документи впорядкував генерал П. Шандрук. – Ч. І. – Варшава, 1933.– С.1).

А на початку квітня Дієва армія УНР вже прямувала до Вознесенська, щоб переправитися у Забужжя (Омелянович-Павленко М. В. Спогади українського командарма. – К., 2002. – С. 357).

Пересування армії в західному напрямку знову здійснювалося окремо розведеними дивізіями. Це надавало можливість швидше пересуватись і при необхідності успішно маневрувати, дозволило майже одночасно звільнити: Гайсин, Умань, Ольвіопіль та залізничний вузол Христинівку (Тютюнник Ю. Зимовий похід 1919–1920 рр. / Матеріали і замітки до історії визвольної боротьби. Кн.1. Сер.: Студійно-наукові матеріали. – Ч. 8 / Ч. 1. – 3-тє вид.: Політичний огляд з документами в тексті. – Нью-Йорк: Вид-во Чарторийських, 1966.– С. 58).

Під час походу командування Армії УНР намагалося вийти на зв'язок з Галицькою армією, яка після поразки білогвардійців приєдналась до Червоної армії. Окремим галицьким відділам вдалося перейти на бік Армії УНР.

25 березня біля Тального Київська дивізія спільно з повстанцями отамана Заболотного розбили 60-ту російську червоноармійську дивізію. Під час цих боїв на бік тютюнниківців перейшов 3-й кавалерійський полк 3-ї Червоної Галицької бригади (в минулому 1-ої кавалерійської бригади УГА) під командуванням отамана Е. Шепаровича у складі 400 шабель та 150 багнетів, маючи на озброєнні 30 кулеметів.

Старшини штабу 3-го червоного українського кінного полку (в минулому 1-ої кавалерійської бригади УГА) напередодні протибільшовицького виступу, березень 1920, колонія Кассель (с.Комарівка), Херсонщина. ДЖЕРЕЛО: ГДА СБУ

Кіннота Шепаровича була в основі бойових сил українського війська під час Зимового походу, в першу чергу через маневрові можливості бригади.

«У складі Армії УНР під командуванням Михайла Омеляновича-Павленка бригада Шепаровича пройшла близько 800 км, провела більше десятка вагомих боїв, розбила та здійснила захоплення штабів 41-ї, 45-ї та 60-ї більшовицьких червоноармійських дивізій. Її бійці та командири виявляли добрий вишкіл та майстерність» (Тетяна Швидченко. Крізь бурю та сніг. Перший Зимовий похід Армії УНР. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://www.istpravda.com.ua/articles/2019/12/5/156676/).

Після переходу фронту колишні червоноармійські галицькі частини влилися переважно в 5-ту Херсонську дивізію, яку очолював полковник А. Долуд.

Невдовзі Київська дивізія звільнила Тальне, Вапнярку і Тульчин. У Тульчині потрапили до полону штаби червоноармійських 41-ї, 45-ї та 46-ї дивізій 14-ї російської армії (Шатайло О. Л. Генерал Юрко Тютюнник. – Львів: Вид-во “Світ”, 2000. – С. 48).

Прапор Першого Зимового походу Армії УНР

Прапор, виявлений під час проведення дослідницько-пошукових робіт у Канаді. Вважається, що прапор призначався для штабу командувача армії. Після інтернування підрозділів Армії УНР поляками він переховувався українськими військовиками в таборі у Каліші. (Гречило А. Надруковано: Знак. – 2018. – Ч. 75. – С. 5-6. http://vijsko.milua.org/Grechylo_prapor_1_zym_pokh.htm)

Весною 1920р. частини армії УНР перебували в постійних боях з червоноармійськими частинами. Виник брак зброї, боєприпасів та продовольства. Генерал М. Омелянович-Павленко вирішив взяти штурмом Вознесенськ (Миколаївська обл.), де були великі склади зброї ще з часів світової війни. Це був необхідний ризик, адже на південь України прибували червоноармійські військові частини для ліквідації повстанського руху.

16 квітня відбувся один з головних боїв Зимового походу. Наступ розпочався о третій годині ночі. Цей бій мав вирішальне значення для українського війська в Зимовому поході. Червоноармійці мали на початку значну перевагу. Стояв густий туман, який ускладнював орієнтування.

Того дня збройні формування УНР здійснили відчайдушний, майже рукопашний штурм вузлової станції Вознесенськ, зайнятої військами Червоної армії й повної запасів супротивника. Цією відчайдушною атакою чорні запорожці, якими командував Петро Дяченко, відкрили дорогу до Вознесенська (Вознесенськ. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%BE%D0%B7%D0%BD%D0%B5%D1%81%D0%B5%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA).

16 квітня було взято Вознесенськ. Близько 700 червоноармійців залишилось на полі бою, втекло лише 15 кіннотників з генералом Урсовим. Між тим, здобуто: 2 млн набоїв для рушниць, 32 тис. гарматних набоїв, дві важкі гармати і 18 легких, вісім горних і 12 мітральєз, 5 тис рушниць, 48 кулеметів, чотири ешелони військового майна (Доценко О. Зимовий похід (6.ХІІ.1919 – 6.V.1920). – С. 101).

«Українські частини захопили базу боєприпасів 14-ї радянської армії. Армія УНР суттєво переозброїлася. У дивізіях поновили артилерію та кулеметні частини. Піхоту озброїли новими рушницями з багнетами. Кінноту забезпечили сідлами, острогами, легкими кулеметами. Навіть візники, урядові особи та капелани мали на руках рушниці та ручні гармати» (Тетяна Швидченко. Крізь бурю та сніг. Перший Зимовий похід Армії УНР. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://www.istpravda.com.ua/articles/2019/12/5/156676/).

Переможний бій під Вознесенськом закріпив віру у власні сили та успіх операції.

Внаслідок Першого Зимового походу Армії УНР навесні 1920 р. виникли унікальні можливості для створення антибільшовицького фронту на півдні України. Добігала свого кінця історія денікінської армії. Але не всі це розуміли. Денікінський генерал Шілінг постійно тягнув переговори, аж поки під Одесу не підійшла Червона армія. Він сповідував іншу ідеологію, воював під іншими прапорами, але за ту ж «единую Россию». Вдруге ця можливість повторилася тоді, коли 1-ша Кінна бригада, піднявши проти більшовицький зрив, узяла Тирасполь (до неї приєднався Чорноморський курінь, що входив до складу Червоної армії і стояв гарнізоном в місті), а учасники Зимового походу взяли Вознесенськ (Якимович Б. Збройні Сили України. — Львів: Інститут українознавства ім. Крип’якевича Національної академії наук України, «Просвіта», 1996. — С. 141).

Повсталі частини після невдалих спроб приєднати до повстання інші галицькі частини ЧУГА, що стояли на Херсонщині, вирушили на з’єднання з Армією УНР, яка перебувала в Зимовому поході.

«Селяни Ананьївського та Балтського повітів, отримавши інформацію про наближення Армії УНР, підняли повстання проти радянської влади під проводом отамана Семена Заболотного. Щоб придушити повстання, більшовики почали палити села, зокрема повністю спалили Селіванівку, Онуфріївку, Пасицели, Липецьке і Байтали» (Тетяна Швидченко. Крізь бурю та сніг. Перший Зимовий похід Армії УНР. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://www.istpravda.com.ua/articles/2019/12/5/156676/).

18 квітня армія УНР форсувала ріку Буг і рушила до району Ананьїв-Балта-Бірзула-Любашівка, де розташовувались безпосередньо частини Червоної Української Галицької Армії (ЧУГА) і поширювалось повстання (Омелянович-Павленко М. В. Спогади українського командарма. – К., 2002.– С. 369).

Ананьїв було звільнено силами армії УНР і повстанського угруповання отамана Пшонника. На допомогу своєчасно підійшов із Тирасполя партизанський полк Чорноморців (150 багнетів та 90 шабель) на чолі з полковником Здобудьволею (Омелянович-Павленко М. В. Спогади українського командарма. – К., 2002.– С. 372).

А 24 квітня Київська дивізія отамана Ю. Тютюнника спільно з отаманом Заболотним провела успішні бої з частинами 41-ї російської дивізії й взяла Балту. Саме під час цих боїв на її бік перейшла галицька сотня (170 осіб) (Доценко О. Зимовий похід (6.ХІІ.1919 – 6.V.1920). – К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 2001. – С.106).

У боях з 22 до 25 квітня армії УНР вдалося розбити усі російські «червоні» частини, які спрямовувались до району Ананьїв-Бірзула-Балта, охопленого масовими повстаннями.

5 травня 1920 р. армія УНР підійшла до червоноармійської лінії фронту в район Ямполя для його прориву і негайного з’єднання з українськими і польськими союзними військами (Доценко О. Зимовий похід (6.ХІІ.1919 – 6.V.1920). – К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 2001. – С.117).

6 травня 1920 р. проривом через фронт 14-ї російської червоної армії закінчився Зимовий похід. Армія УНР увійшла до району розташування української 2-ї стрілецької дивізії, що діяла на правому фланзі польського фронту.

Командири і рядові охорони генерала Михайла Омеляновича-Павленка

ЦДКФФА УКРАЇНИ ІМ. Г.С. ПШЕНИЧНОГО, ОД. ОБЛ. 0-181841

Перший Зимовий похід завершився 6 травня 1920 року. Бойовий склад Дієвої армії УНР Зимового походу на 6 травня 1920 року налічував 4319 осіб, 2100 багнетів і 580 шабель, 81 кулемет, 12 гармат. Протягом п’яти місяців Армія УНР з боями подолала близько 2,5 тисяч кілометрів, провела більше 50 великих боїв і 100 сутичок з ворогом.

Маршрут Першого Зимового походу пролягав територіями нинішніх Житомирської (Романівський, Любарський, Чуднівський р-ни), Київської (Тетіївський р-н), Черкаської (майже всі райони), Кіровоградської (майже всі райони), Миколаївської (Врадіївський, Доманівський, Вознесенський, Єланецький, Новобугський, Казанський р-ни), Одеської (Миколаївський, Любашівський, Ананіївський, Балтський р-ни), Вінницької (в 1919 — Хмільникський, Калинівський, Козятинський, Липовецький, Погребищенський, Оратівський, закінчення походу — Чечельницький, Бершадський, Тростянецький, Крижопільський, Томашпільський, Ямпільський, Тульчинський, Піщанський р-ни).

Основні бої були під Липовцями, Жашковом, Уманню, Каневом, Черкасами, Смілою, Золотоношею, Ольвіополем, Голованівськом, Гайсином, Вознесенськом, Ананьївом і Балтою (Перший зимовий похід. Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B5%D1%80%D1%88%D0%B8%D0%B9_%D0%B7%D0%B8%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%B9_%D0%BF%D0%BE%D1%85%D1%96%D0%B4).

Учасники Першого Зимового походу були нагороджені Залізним хрестом за Зимовий похід і бої. Пізніше в еміграції була створена Орденська рада лицарів Зимового походу.

Орден «Залізний хрест» — одна з нагород часів української визвольної війни 1917—1921 років. Водночас — це єдиний бойовий орден Армії УНР. Його повна назва: «Залізний хрест за зимовий похід і бої».

Цією відзнакою нагороджували вояків армії Української Народної Республіки, які брали участь в Першому зимовому поході. Відзначені іменувалися «Лицарями Ордена Залізного Хреста». Військове свято відзнаки Залізного Хреста ухвалено відзначати 6 грудня (Залізний хрест УНР. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%B0%D0%BB%D1%96%D0%B7%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D1%85%D1%80%D0%B5%D1%81%D1%82_%D0%A3%D0%9D%D0%A0).

За оцінками воєнних істориків Перший Зимовий похід Армії УНР є найгероїчнішою сторінкою воєнного мистецтва періоду національно-визвольної боротьби в Україні в 1917–1921 рр. Ідея Першого Зимового походу мала глибокий сенс. Армія УНР, якій загрожувало цілковите знищення була збережена і знову піднявся дух Українського війська.

Зимовий похід сприяв поширенню селянських повстань в Україні, показав силу духу і жертовність вояків Армії УНР в боротьбі за українську національну державність та спричинився до значного піднесення національної свідомості серед широких мас українського населення. Вперше Українська армія вдало застосувала партизанські методи боротьби проти ворога, який значно перевищував чисельністю та озброєністю.

Перший Зимовий Похід витворив і залишив назавжди традиції української збройної боротьби в запіллі ворога, традиції, що пізніше воскресли в ділах і чинах різних повстанських груп в Україні та успішно застосовувала Українська Повстанська Армія.

Завдяки Першому зимовому походові в українській державності не було перерви між роками 1919 і 1920. Бойові дії армії УНР в Зимовому поході значно посилювали переговорні позиції Української держави.

І сьогодні, через 100 років, коли Україна обороняє свою Незалежність у війні з агресором, чин Першого Зимового походу залишається важливим прикладом у справі захисту української державності.

У 2014 році РФ розпочала війну проти України, анексувавши Крим та щоденно і нині руйнує український Донбас, нищачи все українське. Українці вже майже 6 років воюють з російським агресором боронячи Незалежність української держави.

І все більше українців повертається до своєї ідентичності, адже, насамперед, це за неї і точиться війна. За те що маємо залишитись собою – українцями, а Україна – Україною.

Нині пам’ять про Лицарів Зимового Походу займає непересічне місце в суспільній свідомості. Героїчний чин українських вояків Першого Зимового походу, традиції збройної боротьби за Українську державність є могутнім духовним заборолом перед нинішніми геополітичними викликами. Завдячуючи і цьому відбувається піднесення національної свідомості в Збройних Силах України і, зокрема, у Південній та Центральній Україні. Відбувається вшанування військового чину українських вояків Першого Зимового походу на гідному рівні. Зокрема на Одещині відкрито перший в Україні пам’ятник із зображенням Залізного Хреста Лицарів Зимового Походу.

15 вересня 2018 р. у м. Ананьєві урочисто відкрили перший в Одеській області військовий меморіал, присвячений воякам Армії Української Народної Республіки

«Землякам — учасникам Першого Зимового походу Армії УНР». Почесну варту біля пам’ятника несли військові Збройних Сил України та реконструктори, вбрані в однострої Армії УНР. Військовий оркестр Військової академії (м.Одеса) виконав гімн нової армії «Зродились ми великої години». Меморіал розташовується на в’їзді до міста. На білій колоні височіє орден Армії УНР Залізний Хрест «За Зимовий похід і бої» (На Одещині відкрили меморіал землякам, які воювали за УНР. [Електронний ресурс]. — Режим доступу:https://www.istpravda.com.ua/short/2018/09/15/152932/).

Меморіальний комплекс збудовано на пожертви зібрані благодійним фондом "Героїка" (голова правління фонду Павло Подобєд). Автором проекту та виконавцем робіт став учасник бойових дій, доброволець Олег Собченко з Черкащини. У будівництві допомагали місцеві волонтери. Цим меморіалом було увінчано серію переможних боїв, що відбулись 16-19 квітня 1920 р. Результатом узгоджених бойових дій ананьївських повстанців та підрозділів Армії УНР стало звільнення українцями міста Ананьєва та довколишніх сіл від окупантів-російських більшовиків.

Як зауважив О.Собченко «Цей бій уславив Одещину як місце перемоги української зброї».

На пам’ятнику викарбувані імена 106 вояків, які походять з Ананьївського повіту Херсонської губернії і в лавах Армії УНР боролись за незалежність України проти білих і червоних окупантів (На Одещині відкрили меморіал землякам, які воювали за УНР. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://www.istpravda.com.ua/short/2018/09/15/152932/).

Подвиг Лицарів Зимового походу вшановано і в Збройних Силах України. 23 серпня 2019 року 28-ма окрема механізована бригада Сухопутних військ ЗСУ отримала почесну назву: «імені Лицарів Зимового походу» — на честь учасників Першого зимового походу, рейдових дій Дієвої Армії УНР тилами російських Червоної та Добровольчої армій.

Вшанували пам’ять учасників Першого зимового походу і на Кіровоградщині…

До Дня Державного прапора України та 28-ї річниці Незалежності України в Помічнянській ОТГ (Кіровоградська обл.) в місці перетину шляху Полтава-Кишинів (траса М13) з річкою Помічна встановлений пам’ятний хрест героям легендарного Зимового походу Армії УНР 1919 – 1920 років під керівництвом генерала М.Омелянович-Павленка. Хрест є відображенням Залізного хреста Симона Петлюри, яким нагороджувалися учасники походу (Встановлення пам’ятного хреста героям легендарного Зимового походу Армії УНР.[Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://pomichnamr.gov.ua/wp-content/uploads/2019/08/IMG-741361.jpg).

Такі заходи на державному та громадських рівнях під час російсько-української війні надзвичайно важливі.

Агресор знову заговорив про територіальні претензії до України. Президент Росії Володимир Путін на прес-конференції 19 грудня 2019 року заявив, що все Причорномор'я і східна частина України – це споконвічно російські території, і тепер РФ з цим розбирається (Путін назвав частину України російською територією, з якою РФ розбереться. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://www.pravda.com.ua/news/2019/12/19/7235325/).

Така заява президента країни-агресора викликала в Україні шквал обурення. Майже весь час свого існування наша держава виборює право спокійно жити, як в давнину так і тепер.Українці впевнені, що всі намагання Путіна будувати Московію за рахунок чужої історії та території призведуть до повномасштабної руїни РФ.

Південь України, усупереч заявам президента РФ Володимира Путіна, завжди був і є українським в етнічному, географічному, ментальному і культурному аспектах. Відповідне звернення ухвалила 26 грудня 2019 р. Херсонська міська рада з ініціативи мера Володимира Миколаєнка. Він, зокрема, зазначив:

«Мені здається, ми маємо нагадати Путіну і всім його прибічникам, що споконвічні російські території — це болота під Москвою. Все інше — це території, якими московити заволоділи завдячуючи власній тваринній жорстокості і підступності. Порушуючи домовленості, нехтуючи обіцянками, використовуючи моменти слабкості сусідів, власноруч створюючи внутрішні кризи в сусідніх державах…».

А далі продовжив:

«Причорномор’я настільки прекрасне і далеке від московських боліт, що мені важко уявити собі, як Путіну могло спасти на думку, що Росія має до нас якийсь стосунок. Південь України — етнічно, ментально географічно, культурно український. Завжди був українським і завжди буде. Буде українським тоді, коли Росії вже не буде» (Володимир Миколаєнко: Південь України завжди був і буде українським . [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.city.kherson.ua/news_detail/volodimir-mikolayenko:-pivden-ukrayini-zavzhdi-buv-i-bude-ukrayinskim).

Теперішнє відзначення 100-річчя чину Лицарів Першого Зимового походу це і вшанування пам’яті воїнів які боронили нашу землю в усі часи і без сумніву шана теперішнім героям українсько-російської війни на Сході. Це також є і символом багатовікової боротьби українського народу за Незалежність та готовності протистояти мілітарним національним викликам.

Петро Костюк,полковник, Голова Львівської обласної організації Спілки офіцерів України