Дата публікації допису: May 21, 2012 8:33:20 AM
Книга пам’яті «За Україну, за її волю…» Тернопіль: «Збруч», 2006 – 496 стор.
Видатною постаттю на терені Підволочищини, Скалатчини і всієї Галичини був Йосафат Будник. Його життя характерне для галицького суспільства першої половини XX століття. Народився в 1909 році в Качанівці, навчався у Тернопільській державній гімназії, з якої був виключений у сьомому класі разом зі ще вісімдесятьма учнями на вимогу політичної поліції. Це було в 1929 році. Потім служив у війську в Радомі, та знову ж таки за політичну неблагонадійність був переведений з кавалерії до 49 піхотного полку в Коломиї. Згодом пробував продовжити навчання в Золочівській гімназії, але й тут його спіткала доля політичного вигнанця.
На прохання батька єпископ Іван Бучко, до єпархії якого належала Качанівка, посприяв у тому, щоб Йосафат вивчився в Малій семінарії у Львові. В 1934 році здав матуру, але вона не давала права вступу до університету. Тоді Будник вчився на бухгалтерських курсах у Львові, а закінчивши їх, став до праці в Скалатському повітовому союзі кооператив. Але око політичної поліції не дрімало: спершу заборонили перебувати в прикордонній смузі, до якої належала частина Скалатського повіту, тоді перейшов він до Теребовлі, а далі до Львова. Там зустрів однодумців, друзів-підпільників.
У 1937 році почався рух в Закарпатській Україні. Галицькі патріоти подалися туди. Намагався і Будник, та ще на кордоні в горах його схопили польські прикордонники.
Суд. Стрийська тюрма.
Та ось прийшов «золотий вересень» 1939-го. В Стрию зустрілись радянські та німецькі військові сили. Німці відступили, настала радянська влада. Звільнені в'язні цікаві були поговорити з представниками нових окупантів. На співбесіду прийшов секретар КП(б)У Баран. Патріотам казав:
– Ворогом у вашій боротьбі ви уважали Польщу, а справжнім і важливішим є Москва. До побачення, товариші.
Пішки добрався Йосафат додому. Коли облаштували місцеве поштове відділення, він став начальником. Весь час від осені 1939-го до весни 1941-го кипіла підпільна робота. З'явились нові слова: кур'єри, підпілля, псевдо, грипс, сексот... Органи безпеки не спускали ока з Будника – напровесні 41-го року перевели на поштову роботу до Підволочиська, помешкання дали поблизу вокзалу. Відчувши стеження, Будник на час війни не з'являвся на роботу. Були б заарештували і знищили.
Прийшли німці, Йосафат («Буревій») живий учасник подій. Обирають адміністрацію. Головою повіту стає адвокат Жуковський, а Будник – його заступником. Коли німці уповажнили Україну, Йосафат – голова комітету. Повінчана з ним у 1940 році Соня Ямна звелася в своїх надіях на сімейне щастя: Йосафат мало бував удома, завжди в роз'їздах, нарадах. Восени 43-го УПА кличе до чинної служби. Щоби не було жалів і протестів, кількох осіб зі Скалата крадуть і везуть на Волинь. Потримавши Будника з півроку в штабі УПА, переводять на підпільну роботу в Тернополі. Працює контролером на пошті в Тернополі, тут при допомозі «близьких знайомих» заарештовують.
Вивозять до Чорткова, а там – допити без кінця. Під час одного допиту генерал Погранічніков особисто поламав лавку на ньому. Після кількох місяців засуд: вища міра. Сидів цілий місяць у камері смертників. Але проходить помилування з Москви – кару смерті замінено на 15 років Колими.
Сердешна Соня втікає з дому з двома дітьми. Криється між чужими людьми. Тоді однорічний хлопчик Борис умирає. Помалу-помалу Соня виходить на люди. Працює, виховує доньку Орисю. В 55-у приїжджає з тюрми Йосафат. Береться за будову власної хати. Не вистачає цегли – використовує шлак. Але хата постала. Йосафат ходить на роботу до цеху, що виготовляє дерев'яні деталі для будови. Орися старається вступити в медінститут. Дарма!
На 53-у році життя, коли Йосафат порається на подвір'ї, приходить співв'язень з Колими. Розцілувалися, господар запросив до хати. Та тут – серцевий напад. Гість нагло зникає. Сусідські хлопці викликають «Швидку». Вона прибула не скоро. Привезли до лікарні. У лікарів вихідний день. Черговий лікар на репетиції хору... Поки прибув, Йосафат, спершись на перила, помер. Скільки вдова не добивалась від експертизи висновку про причину смерті – відмовили. Підозріння, що гість був підісланий, що спричинив смерть дискретним уколенням при привітанні. Похоронили, як звичайно, без параду і промов. Та хоч тепер, після 40 років, згадаймо і усвідомимо собі таке життя. Вічна кривда і непевність.