Мої повстанські марші (автор: Герасимович Михайло)

Дата публікації допису: Oct 19, 2012 6:32:30 AM

Вісник Любачівщини №15, Львів – 2007. – 96 стор.

Під таким заголовком у Львівському видавництві «Ліга-Прес» 2006 р. вийшла з друку книга поета-повстанця Петра Василенка. Упорядник книги – відомий поет Микола Петренко.

У книзі зібрано вірші Петра Василенка, а також свідчення любачівців і його земляків-полтавців про життя і боротьбу на теренах Закерзоння. Ось що пише про Петра Василенка його земляк, головний редактор газети «Яготинські вісті» 22.10.1997 р. Іван Шишка: «В лавах вояків, що боронили братів-українців на території Любачівщини, широко відомим було ім'я поета-воїна Петра. Він мав кілька псевдонімів – Волош, Гетьманець, Полтавець.

Справжнє його прізвище знало обмежене коло – Василенко, з села Війтовці Яготинського району на Полтавщині. Він був сином колишнього моряка-чорноморця Власа Василенка, на кораблі якого в 1918 році було піднято синьо-жовтий прапор. Тож не дивно, що він був репресований у 1936 році.

Не стало батька – настали злидні. Адже в сім'ї, крім найстаршого Петра, було ще троє молодших. Незважаючи на збиткування над родиною, коли їх навіть не пускали до сільської крамниці, хлопець наполегливо вчився, щодня мандруючи до школи в Малу Березанку. Десять класів закінчив круглим відмінником, але медалі не одержав, бо син «ворога народу». Багато читав, писав вірші, навіть друкувався в районній газеті. Проте про вступ до літературного вузу не могло бути й мови. В часи фашистської окупації стає підпільником, членом ОУН. Зрештою, відходить на захід.

Стає воїном УПА. Політвиховником повстанської сотні «Месники», і відтак редактором підпільного журналу «Лісовик». Але найбільше – писав вірші, що були зібрані в книжку під назвою «Мої повстанські марші», і які побачили світ через п'ятдесят років після героїчної смерті автора.

Зі спогадів відомо, як загинув поет. Трапилося це на березі річки Танви 21 травня 1946 року. В загін, який тут базувався, вранці прибула група повстанців, в числі яких був і наш Петро... Ніщо не віщувало лихого. Неподалік розташувалися табором селяни, які вирішили залишити село і перебратися поближче до своїх озброєних захисників. Краще б вони це зробили не так відкрито, бо по їх слідах рушив польський каральний загін. Зав'язався бій. Петро Василенко вибрав місце для оборони на березі, за зрізаною сосною. Бився мужньо, останній набій залишивши для себе. Та скористатися ним не встиг – в голову влучили дві ворожі кулі. Свідки твердять, що на грудях загиблого було сховано другу поетичну збірку «У боротьбі за волю...»

Пізніше тіла загиблих перенесли на цвинтар Нового Люблинця, встановили пам'ятник з хрестом на братській могилі.

Письменник і дослідник Микола Євгенович Петренко, який нині мешкає у Львові, багато років присвятив збиранню по крихтах відомостей про свого земляка і його творчість.