Дата публікації допису: May 21, 2012 8:19:1 AM
Автор Ярослав Мазурак народився в с. Гораєць Любачівського повіту
Вісник Любачівщини: Вип. 4. Львів, 2000. – 112 стор.
У цій статті я хочу коротко розповісти про село Жуків на Закерзонні і трагічну смерть священика цього села отця Мирона Колтунюка. До парафії села Жуків належало моє рідне село Гораєць, в якому польськими шовіністами було винищено більше половини його мешканців, а також Фрайфельд в якому проживали ополячені німці.
Трагедія вбивства отця Мирона Колтунюка відбулася в цей самий день, коли до нього в гості приїхали два його сини із своїми дружинами, яких о. Мирон побачив вперше.
Ось які спомини про цю трагедію подає старший син отця Орест, який нині проживає у США.
«Мій батько народився 19 квітня 1885 року. В часі Першої світової війни служив в австрійському війську капеляном у ранзі капітана В 1926 році прийшов як парох до Жукова, а в 1936 році був номінований чесанівським деканом. У між часі отримав крилошанські відзнаки. В 1941 році повдовів.
Мій брат Любомир оженився 15 червня 1943 року у Стрию, а я оженився 6 липня 1943 року в Холмі. З причин воєнних ограничень – перепустки на поїзди – я не був на шлюбі брата, ні брат не був на моєму шлюбі. Також наш батько не був на жодному шлюбі. Тому ми з братом домовилися приїхати разом до Жукова і представити батькові наших дружин. 28 липня 1943 року ми приїхали ранішнім поїздом зі Львова до Любачева, а звідти візком, який вислав по нас наш батько, до Жукова. Вечором того ж дня вже був напад, так що батько ще перед смертю мав змогу побачити своїх невісток. Напад виконали, мабуть, поляки з Армії Крайової, які переховувалися в лісових масивах близько Люблинця і Руди Ружанецької. Як про це пізніше говорили, одним із учасників нападу був поляк із Жукова.
Вечором того ж дня батько приніс зі стриху біжутерію і розділив її між двома синами. Ми її так лишили на столі до другого дня і її напасники забрали...
...Коли ми полягали спати, хтось постукав до сіней. Батько вийшов зі спальні до сіней і запитався хто там є. Мовчанка. Батько сказав іти спати і дверей не відчинив. Тоді напасники почали виважувати двері. Батько вернувся до спальні, покликав мойого брата, разом пересунули важкий куфер і заблокували ним двері до спальні від сіней. Напасники вірвалися до сіней і намагалися відкрити двері до спальні, але куфер не дозволив. Вони стріляли по замку дверей, але це їм нічого не допомогло. В цей час батько перейшов до другої спальні, підійшов до вікна, зняв вазонки з квітами, поставив їх на підлогу, відкрив вікно, зіскочив з нього і побіг через квітник і гостинець на друге господарське подвір'я. Там батька напасники зустріли серією стрілів по грудях і вбили на місці коло криниці».
Тепер розповім коротко про події, які відбулися на плебанії. Старший син Орест з дружиною вискочили через вікно і побігли в сад, а молодший Любомир залишився і його напасники заставили привести коней до візка, на якому й поїхали в ліс. Любомир зумів утекти, коли вони запрягали коней. Діялося це все на господарському подвір'ї.
Про поведінку напасників свідчить ще один текст Ореста Колтунюка: «Напасники запрягли візок, забрали на нього повно наших речей, біжутерію, прибори для гоління, годинники т.д. і поїхали на Долини. Перед Долинами скрутили на ліво і попри Дубинні поза Люблинець поїхали в ліси. Зі шаф повикидали всі метрики на землю».
Ось так трагічно закінчилось життя ще одного українця, смерть якого на совісті поляків. Отець Мирон Колтунюк був священиком і хоч би тому нема ніякої підстави приписувати йому, чи навіть підозрівати його в неприятельському відношенні до поляків, які жорстоко та не по християнськи відправили його на другий світ.
Вічна пам'ять Вам, Незабутній Отче Мироне!