Дата публікації допису: Apr 17, 2012 12:28:41 PM
Автор: М. Шпікула смт. Підволочиськ
Книга пам’яті «За Україну, за її волю…»
Тернопіль: «Збруч», 2006 – 496 стор.
Комуністичні ідеологи, говорячи й пишучи про так звані «злочини» бандерівців, великий наголос робили на тому, що ті вбивали безневинних людей, котрі після закінчення навчальних закладів направлялись на роботу в західноукраїнські міста та села.
Залишимо на совісті комуністів, чому на Західній Україні не вистачало кадрів учителів і медиків, агрономів і людей інших професій, а спеціалістів доводилось надсилати до нас з Київщини, Полтавщини, Херсонщини, Черкащини, Чернігівщини та інших областей східної, північної, південної і центральної України. Добре відомо, що вихідців з нашого краю, випускників «західняцьких» вузів і технікумів направляли саме на роботу за Збруч і за Дніпро. Після війни у нас чинились різні перепони для вступу у навчальні заклади дітям репресованих, тим, чиї батьки підозрювались у співчутті «українським буржуазним націоналістам».
Все це було, і як з пісні слів не викинеш, так і історії не перепишеш. Та був у цій підступній політиці ще один аспект, на який робили ставку комуністи. На Західну Україну направлялись найбільш прокомуністично настроєні спеціалісти, які, не знаючи справжніх причин визвольної війни УПА, засвоїли трафарет, що націоналісти, борці за волю, – це «вороги українського народу», «капіталістичні наймити», це «запроданці», «бандити». І ще сотні подібних епітетів.
Потрапляючи в нове оточення, ці спеціалісти часто не могли приховати свого негативного ставлення до повстанців, проявляючи це в розмовах, а часом і в діях. Як ви думаєте, до кого в першу чергу зверталися за допомогою енкаведисти, намагаючись випитати, де ховаються воїни УПА, хто їм допомагає і т. ін? Звичайно, що вони йшли до своїх, себто до спеціалістів «східняків». Останні часом нічого не знали, та підозра у зв'язках з енкаведистами на них падала. Часто хлопці з лісу їх попереджали: не робіть так, але ті від себе не залежали. Не дуже дотримуючись конспірації, яструбки, міліціонери, командири енкаведистських загонів йшли до своїх «східняків». Чи отримували якусь інформацію? Важко сказати, мабуть, і отримували. Ще не відкриті всі архіви НКВД, а багато документів знищено. А ось молоденькі вчительки і фельдшерки, юні агрономи й інші спеціалісти деколи платили життям за нерозсудливу, підступну й провокаторську політику більшовиків. Бо йшла війна. А тепер подумаймо, як приміром, на Харківщині поставилися б місцеві люди до якогось львів'янина чи підволочисьця, якби він приїхав у чуже село і встановлював свої порядки? Ну, хоча б зривав з дітей червоні галстуки, а натомість чіпляв на груди тризуби. А ті молоденькі вчительки робили адекватно – зривали хрестики і пов'язували галстуки. Скільки мені дісталось в Копичинцях від Інеси Софронівни за те, що приходив до школи без галстука. Ні, не тому, що був тоді такий переконаний націоналіст, а просто не було за що купити.
Признаюсь, до речі, що в дитинстві, наслухавшись вчителів і надивившись фільмів певного напрямку, я мріяв бути, як Павлик Морозов, Павка Корчагін... А коли мені вручили комсомольський квиток, то біг додому, мов на крилах.
Вважав справою честі їхати на цілину і на шахту «Тернопільська комсомольська» по комсомольських путівках. Ось, що зробила моя учителька Інеса Софронівна і їй подібні. Їх пропаганда була сильнішою за агітацію моїх тата й мами, які казали: не слухай ти тої брехні, большевики не можуть бути чесними людьми. Казали так, або так виходило з їх слів.
Пам'ятаю, кожен факт вбитої вчительки чи медички роздувався на всю Україну. Мовляв, дивіться, що творять ті бандерівські звірі. А хто поручиться, що вони були знищені саме бандерівцями, а не енкаведистами? Бо дуже вже організовано звучав хор ідеологів після кожної такої трагедії. Такі трагедії були їм потрібні, а тепер знаємо, що для досягнення мети більшовики-сталінці не зупинялись ні перед чим.
Примітка
«Західняки» і «східняки» – це не намагання ділити націю, це вимушена умовність, констатація факту на той час. Бо не зрівняти свідомість українців за Збручем, які обільшовичувались три десятиріччя, із свідомістю українців на наших теренах, де комуністичну заразу народ наш тільки почав узнавати. Звісно, що визвольна боротьба на Західній Україні була набагато активнішою, ніж на решті території. Це була не вина східних українців, а їх біда.