Юність у концтаборах (автор: Масловська Марія)

Дата публікації допису: Jul 07, 2011 6:18:11 AM

Я, Марія Миколаївна Масловська, народилась 8 травня 1932 року в селі Заднишівка (тепер приєднане до Підволочиськ) Підволочиського району Тернопільської області в селянській родині. Навчалась у Підволочиській середній школі. 10 лютого 1949 року ранком, як завжди пішла до школи, але до дому вже не повернулась. В школі мене викликали в кабінет до директора. Там стояв мужчина і сказав, що я арештована і повинна йти поперед нього до будиночку на залізничній станції. Він попередив, щоб я не думала тікати. В цей день було арештовано 11 учнів 8 – 10 класів і всіх нас зібрали в будиночку. Через вікно я бачила, що мій батько ходив по території станції і шукав мене. Я хотіла підійти до вікна але пролунав наказ, щоб до вікна не підходити. Потім до станції підігнали вагонетку і всіх нас нею відвезли в Тернопіль.

Через три дні перевезли до Львівської тюрми (вул. Судова 7). Камера містилась в підвальному приміщенні. На стінах був іній. Місцями на бетонній підлозі лежали кусочки льоду. 13 червня 1949 року відбувся суд. Судив нас усіх військовий трибунал військ МВС Львівської області за статтями 54–1а, 54–11 КК УРСР. Логіка головуючого була доволі чітка: хто був неповнолітній отримав 10 років позбавлення волі, а повнолітнім – 25 років. Отже,ми троє неповнолітніх отримали – 10 років, а вісім інших – 25 років. Основні звинувачення – це друкування і розповсюдження антирадянських листівок. Список учнів котрих засудили разом зі мною: Романчук Ніна, Матвіїшин Марія, Ковальчук Ростислав, Ковальчук Ігор, Пальчинський Володимир, Цимбалістий Степан, Стефанишин Ярослав, Назар Володимир, Ромілович Ігор і Рибак Теофан. Прокурор під час суду докоряв Романчук Ніні та Матвіїшин Марії, котрі були з Волочиського району, що їх виховувала Радянська влада а вони співпрацювали з бандерівцями. Матвіїшин Марія відповіла, що її виховувала мати і вона вірить більше матері ніж Радянській владі. Романчук Ніна сказала, що вона хоче нормального життя і не хоче разом з матір’ю, надягнувши шлеї, тягати борону по полю. Разом з нами судили хлопців із сусіднього села Токи: Думанського Ярослава, Чорного Бориса, Зарічного Зеновія, Крупського Ярослава і Безкоровайного Бориса.

Восени 1949 року мене відправили в околиці міста Тайшет Іркутської обл. Спочатку я працювала на лісоповалі, згодом будувала залізничну дорогу, щіпала слюду і т. і. Тільки Богу відомо як я вижила в цих концтаборах. 27 жовтня 1954 року мене перевезли до Мордовської АРСР, де я була виправдана і звільнена за рішенням Верховного суду цієї республіки. Отримавши звільнення я негайно повернулась на Батьківщину.