Дата публікації допису: Nov 14, 2011 7:31:17 AM
Автор Валентин Мороз. Газета «Нескорені», травень 2004 р.
Збройна національно-визвольна боротьба 1940-60 років пройшла низку різних організаційних форм. Одна з найменш відомих етапів всенародного змагу за волю на території Галичини є діяльність Української Народної Самооборони (УНС, «УНСи») – попередниці Української Повстанської Армії (УПА-Захід) у цьому регіоні.
Від літа 1943 року в лісі коло Недільної сформувався курінь УНС «Кривоніс». Про командира цього відділу «Омеляна» (справжнє ім’я Антін Шкітак) згадують як про кмітливого, дисциплінованого, самозарадного керівника. Він сформував активний курінь, добре споряджений, проводив бойові акції. Наприкінці серпня курінь склав присягу, яку приймали Л. Павлишин (командир УНС Дрогобицької області), окружні та обласні провідники. 2 жовтня 1943 року німці проголосили в Галичині «винятковий стан» і вели так звані «наглі суди безпеки».
Про наміри розпочати широкомасштабні акції проти УНС повідомляла на початку осені розвідка ОУН. Зокрема, шеф дрогобицького гестапо в приватній розмові висловлював своє бачення боротьби з самооборонною: «Гірські села під господарським оглядом не представляють для нас великої вартості, тому будемо перевертати все догори коренем! На людях, а ще й на українцях, нам не залежить». До гір поступово підтягувалися війська. У Самборі, наприклад, чисельність німецької поліції зросла за жовтень-листопад до 400 осіб, що розглядалося ОУН як підготовка до ліквідації УНС.
29 листопада 1943 року ввечері дрогобицьке гестапо і шуцполіція виїхали в район села Недільна на Старосамбірщині для ліквідації куреня УНС. Сили німців нараховували приблизно півтори-дві тисячі солдатів (зокрема, поляків-фольксдойчів та азіатів із національних відділів німецької армії), якими керував, за повідомленнями підпільних звітів, майор шуцполіції. Тільки з боку Сприні військо під’їхало на 52 автомашинах. Командування УНС підозрювало про те, що німці знають місце перебування куреня, а тому дало наказ перенести табір. Був підготовлений новий постій, частина стрільців перед облогою вийшла на інше місце докінчувати його облаштування. Майно табору було спаковане на фіри і приготовлене до від’їзду. У таборі залишилося 85 стрільців, переважно фізично слабших, один старшина, двоє підстаршин та командир куреня «Омелян».
Оточивши табір УНС з усіх боків, вранці наступного дня о 6 годині, німці розпочали наступ. Спочатку вони вислали вперед шуцполіцаїв (фольксдойчів), які йшли в бій без особливого бажання. Бійці УНС їх переважно пропускали та роззброювали. Генеральний наступ розпочався о 13 годині. Перша хвиля захлинулася від вогню кулеметів та легких гармат самооборони. Потім розгорівся запеклий бій, що тривав понад чотири години. Особливо відважними діями відзначився тоді стрілець «Карий».
У бою загинуло 26 вояків самооборони, в тому числі майже весь штаб, серед них – командир куреня «Омелян» та сотенний «Бистрий». Ще 12 стрільців були поранені. З боку облавників загинуло, за деякими відомостями, близько 90 вояків. Іван Бутковський, а за ним Володимир Косик подають втрати у бою в Недільній з боку німців – 169 убитих, з боку УНС – 34 вояки. Частину повстанців (17 осіб) поховали у спільній могилі, високо насипаній місцевими селянами, з високим березовим хрестом. Більш ніж за півроку, влітку 1944 року, мешканці Недільної розмістили в себе обласний провід ОУН, там відбувся вишкіл референтури пропаганди, а поряд, на схилі гори Виділок – Перший Великий Збір Української Головної Визвольної Ради (УГВР). До речі, у складі відділів УПА, що охороняли цей Збір, були учасники бою в Недільній.