Дата публікації допису: Mar 06, 2013 8:7:20 PM
Ярослав Рак народився 29 липня 1908 року в селі Горуцько (Гірське) Миколаївського району Львівської області, на приходстві діда священика Теофіля Скобельського, як другий син в родині Антона Рака – Рачинського, судді у Винниках, та Софії Скобельської. Перших декілька років мати з сином Ярославом проживали у дідуся, а з часом переїхали до батька у Винники. Із Винників родина переїхала до Тернополя, де і проживали до 1914 року. У літній час мама з трьома синами поїхала на вакації до дідуся о. Теофіля в село Горуцько, де застала їх Перша світова війна. Його батька москалі вивезли у Сибір, а мати з трьома діточками залишилась жити в селі до 1920 року, поки батько повернувся.
Визвольні змагання збудили національну свідомість населення Галичини. На ідеалах самостійності України виросло молоде покоління, зародився Пласт. В Стрию, куди переїхала родина Раків, Ярослав вступив до куреня «Червона Калина», де був курінним і кошовим. Його гурток будував таборову площу на «Соколі», плавав човном ріками Стрий та Дністер, мандрував Карпатами, впорядковував стрілецькі могили на горі Маківці. Бувало, що під час мандрівок перебирав підпільні матеріали з-поза чеської границі для подальшої доставки відповідним адресатам.
Підчас навчання у Стрийській гімназії в 1922 році Ярослав познайомився зі Степаном Бандерою. З цього часу братерська приязнь та дороги переплелися в єдине ціле.
Крім пластових занять, молодь брала участь у таємному гуртку, який організувала Українська Військова Організація ( УВО ). Ярослав також до нього належав, а в 1928 році вступив до УВО. У 1929 році став членом ОУН і належав до групи Зенона Книша. Згодом дістав призначення до відділу доставки нелегальної літератури і зброї з-за кордону та функцію перепроваджування членів ОУН через чеський кордон. Від 1931 року займав відповідальне становище зв’язкового між нашим краєм і закордонним проводом ОУН, а з другої половини червня 1934 року координував усю ділянку розсилань літератури.
Закінчивши Стрийську гімназію, Ярослав поступає на правничий факультет Львівського університету імені Яна Казімежа. В цей час уся родина судді Антона Рака переїжджає із Стрия до Львова. Успішно закінчивши навчання в університеті, та отримавши диплом, до адвокатської професії готувався в адвоката Олександра Надриги.
Проживаючи у Львові Ярослав Рак заснував Український студентський спортивний клуб, брав особисту участь у змаганнях, тренував молодь на площі «Сокола – Батька»,чим великою мірою посприяв пожвавленню Українського Спортивного Союзу (1928р.)
У системі Українського Спортивного Союзу обстоював незалежність українського спорту від польських впливів. Сам Ярослав домігся, щоб УСС вивів українські клуби копаного м’яча з «польського звьонзку» (до якого вступила УСК «Україна», перемишський «Сян», стрийська «Скала» та інші). За редакцією Ярослава Рака і Софії Мойсейович-Янів видавництво УСС почали видавати спортивний журнал «Готові» (1932р.), який польська влада невдовзі заборонила, а Спортивний Союз 1 серпня 1937 року розпустила.
У цей час польська поліція стала агресивно переслідувати керівників ОУН та їхніх помічників. Почалися масові арешти та судові процеси, які не обминули і Я. Рака. Вісім років він був в’язнем польських тюрем: Бригідок у Львові, в’язниць у Дрогобичі, Варшаві, Ривічі, Бронках в 1934 – 1938 роках; пізніше були Сєдльце, Береза Картузька (1939); німецькі (1941 – 1944); в Рабці – інтернування, так зване Бренгафт, Краків – в’язниця Монтелюпі, концентраційний табір в Авшвіцу (1941 – 1944) , де він значився під номером «66676», татуйованим на лівому підрамені.
Важливою подією в житті Ярослава Рака був «Варшавський процес» (1934 – 1936) – після замаху на польського міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького, який стався 15 червня 1934 року у Варшаві. Він був покараний за злочинну політику проти українського населення Галичини. Міністр загинув, а його вбивця Гриць Мацєйко зумів утекти від поліції. Почалися арешти членів ОУН. Арештували і Я. Рака, бо його видав один із в’язнів. «Співучасть у вбивстві» полягала в тому, що Ярослав перевів Мацейка через чеський кордон.
Втеча була добре продумана і організована. 5 серпня 1934 року Ярослав Рак зустрів Мацейка у відпочинковій місцевості Ямна в пансіонаті Зарицьких. У товаристві Катрусі Зарицької і Віри Свєнціцької в чотирьох , як туристи пішли в гори. Залишивши дівчат відпочити, Рак повів Мацєйка до чеського кордону і передав Я. Барановському. В наслідок зізнань Івана Малюци заарештовано 6 листопада 1934 року Катрусю Зарицьку – про участь Віри, Малюца, мабуть, не знав – тому вдалося її співучасть законспірувати.
Це був на справді історичний процес, адже він був політично виразним, відбувався на очах цілої Європи у столиці Польщі. В присутності десятків репортерів чужоземної преси і дипломатів. З українського погляду це був суд над ОУН, бо усі її архіви Чехія видала польській поліції. Процес тривав від 14 листопада 1935 року до 13 січня 1936 року, коли було проголошено вирок для дванадцятьох підсудних: трьом присудили смерть, двом – на досмертне ув’язнення, а решту – від 7 до 15 літ в’язниці. Ярослава Рака, тоді 27 – річного, було засуджено на сім років тюрми. Завдяки загальній амністії усім зменшено міру покарання. Я. Рака відпустили на волю в 1938 році. Свій вирок Рак відбував у різних в’язницях, був учасником довгої голодовки (боротьба за українську мову). Після звільнення вернувся до Львова, але не до адвокатури, а до спілки у підприємстві «Гурт» (гуртуванні харчових продуктів). Рівночасно вернувся до праці в ОУН, де керував ділянкою зв’язків з громадськими установами, якою у Крайовій Екзекутиві керував Мирон Орлик.
З вибухом Другої світової війни 1 вересня 1939 року почалися у Львові та по всій Галичині масові арешти. Я. Рака поліція арештувала на вулиці і посадила до Бригідок, а звідти через три доби відвезли до Берези Картузької. З поразкою Польщі в’язні пішли, хто куди міг: одні – на південь, під радянську окупацію, інші – на захід, до Берліна. Після декількох днів перебування у брата в Берліні Я. Рак поїхав до Кракова, де знаходився центр ОУН, осередок нової української еміграції і її допомогові комітети УЦК під німецьким Генеральним губернаторством, що криваво господарював в окупованій Польщі.
У Кракові Ярослав Рак зустрів свою майбутню супутницю життя Теодору (Дору) Біленьку, з якою 19 грудня 1939 року обвінчалися. В ОУН Ярослав Рак працював у військовій референтурі крайового проводу у справі підготовки похідних груп в Україну, як почнеться німецько-росіська війна. З вибухом війни був призначений зв’язковим з генерал-губернаторством (конкретно з полковником А. Бізанцем). Від нього дістав доручення зголошуватися щоденно в гестапо (це після 31 червня 1941 року), а вже 5 липня був арештований і перевезений до місцевості Рабка (в Татрах), до Бренгафту. Там же долучено інших інтернованих: Янева, Горбового, Богуна, Ісаєва, Є.Бачинського, Базяка, З.Книша, полковника Євтимовича. Через два дні після арешту, в Кракові 7 липня народився син Ярема. 15 вересня групу в’язнів перевезли до в’язниці Монтелюпів у Кракові, де були до 30 вересня 1942 року. Тоді гестапо перевезло в’язнів до концентраційного табору в Авшвіці (Освєнцім), де Я. Рак перебував до 19 грудня 1944 року.
Звільнення відбулося в наслідок переговорів з німцями, які хотіли перекинути українських в’язнів поза фронт, до УПА. В цій стадії війни – це був запізнений план і нічого з цього не вийшло. З Кракова Ярослав Рак поїхав до Відня (де жили його батьки), а тоді до Ст. Пелтену, де жила його дружина Дора. Свого трьохрічного сина Ярему йому так і не судилося побачити живим. Його син помер 19 листопада 1944 року, похований на цвинтарі в Ст. Пельтені, а після перенесений до спільної могили у Відні (на Гіцінгер-цвинтарі), де спочивають його дідусь Антін і бабуся Софія. З Австрії Ярослав Рак зі своєю дружиною разом виїхали до Баварії, в те село де 6 травня 1945 року зустріли перші лави американських військ.
Дальший етап – виїзд до Мюнхену. В листопаді 1945 року в Авсбургу оформлено Центральне Представництво Української Еміграції, де Я. Рака обрано референтом для справ молоді (рівночасно відбувався з’їзд жіноцтва, на якому було створено Об’єднання Українських Жінок на еміграції (ОУЖЕ), головою обрано Ірену Павликовську. Тоді ж Я. Рак за ініціював відновлення Пласту і заснував Раду фізичної культури.
У Мюнхені Ярослав Рак тісно співпрацював з Степаном Бандерою – їх єднала братерська приязнь ще від 1922 року, від гімназійних і пластових часів в Стрию. Як довірений співробітник Бандери, Я. Рак був його правним дорадником, зокрема у критичній ситуації в ОУН, коли йшлося про основні зміни у структурі проводу. Обидва друзі, без компромісові, ідейно тверді, політично загартовані патріоти-ідеалісти займають помітні місця в історії ОУН.
30 березня 1946 року у родині Рак народилася дочка Таїса-Марія. Коли ж почалось переселення із таборів, родина Я. Рака зголосилася на виїзд до Америки, бо там жила їхня родина – адвокат Пелехович і доктор Ніля Гайворонська. Виїхали з Бремену 4 серпня 1949 року, а до Нью-Йорку приїхали 17 серпня, де нових емігрантів вітав комітет під проводом доктора В. Душника. Того ж самого дня переїхали до Чікаго, де родина підшукала тимчасове житло. Я. Рак пішов працювати у нічну зміну на сталеплавильний завод простим робітником. Незважаючи на щоденну важку працю та втому, Я. Рак включився в громадське життя, працюючи для Пласту, УККА, ООЧСУ та співпрацюючи в започаткованому Українському Музеї.
У 1962 році переїхав до Нью-Йорку, де здобув професію конструктора і працював в інженерній фірмі Нью-Джерсі аж до 1972 року. Паралельно він продовжував віддавати свою енергію українським організаціям в еміграції. За свою працю протягом десятків літ заслужив різні відзначення, почесні головування, признання, грамоти, хоч був винятково скромний і чесний.
З 1972 році Я. Рак доїжджає до Нью-Йорку, де очолив видавництво «Червона Калина» - після смерті директора Петра (Пєра) Постолюка. Завдяки Я. Рака вийшла друком помітна праця генерала Олександра Удовиченка – другий том «Третя Залізна Дивізія», на підставі оригінальних документів, які переслала з Парижу вдова генерала, пані Євгенія. В Нью-Йорку співпрацював також у бібліотеці НТШ, куди пізніше передав свою велику збірку таборових видань з 1945 – 1950 років, виданих за кордоном.
Понад двадцять літ Я.Рак збирав ці видання з усіх поселень, упорядкував «Бібліографію видань української еміграції, 1945 – 1950 років».
Оцінюючи життя і працю Ярослава Рака «Мотрика» з нагоди його 80-річчя (в Нью-Йорку, 1989 році), товариші підкреслювали його почуття справедливості. Як довголітній голова Трибуналу ОУН, він «стояв на сторожі і правопорядку в Організації» і був співтворцем реформ в ОУН після трагічного розколу у 1940 році; чесний і простолінійний – був впродовж довгих років «сумлінням Організації». А в громаді завжди шукав злагоди.
8 листопада 1989 року на 81 році життя, перестало битися серце Ярослава Рака, магістра права і політичних наук, активного політичного і громадського діяча, багаторічного директора видавництва «Червона Калина» в Нью-Йорку, колишнього політв’язня, близького побратима та соратника Степана Бандери.