Дата публікації допису: Nov 05, 2012 8:35:3 PM
Добрянська (Ланчут) Марія Дмитрівна, народилася 8 липня 1930 року в місті Миколаєві Львівської області, українка, греко-католичка, безпартійна.
1948-1950-ті роки були піком національно-визвольної боротьби ОУН-УПА на теренах Західної України і, зокрема, нашого міста Миколаєва. Молодь активно вступала до лав УПА і виконувала доручення, надані керівництвом.
1. Коли я мала 18 років, мені було доручено купити друкарську машинку. Я купила її у Львові, благополучно привезла додому, а ввечері передала Гнатіву Михайлові «Скорий» і Янкевичу Степану «Крук». Упівці попередили, що коли я побачу стеження за собою, то щоби кидала машинку і рятувала своє життя.
2. Перед кожними російськими державними святами мені давали листівки, які я розкидувала на вулицях. Листівки були антирадянського змісту. Я це робила так обережно, що ні разу мене не запідозрили. Завжди мала алібі. Також розкидувала листівки перед всіма релігійними святами. Одного разу мене мало не зловили, але, в кінцевому результаті, підозра впала на таємну співробітницю НКВД, яку потім заслали в Сибір.
3. Коли повстанцям була потрібна моя допомога, вони писали мені записки, завертали їх у непромокаючий папір та прикопували в землю навпроти третього стовпа моєї стодоли. Щоранку я перевіряла «пошту», виконувала те, що було написано в записці та в зазначеному місці у певний час клала потрібні предмети, продукти або звіт про те, що я справилася із даним завданням.
4. У той час дістати кирзові чоботи було великою проблемою. Оскільки я працювала в бухгалтерії торгівлі, то час від часу діставала чоботи для повстанців. Для упівців це було дуже великою допомогою, адже зимою вони не мали в що взутися. Грошей за чоботи я від них не брала.
5. Деякі повстанці зимою жили між людьми, а деякі – в криївках. Останні запасалися продуктами на зиму. Вони не могли по снігу вийти з криївки, адже видали би себе слідами. До настання холодів я по мірі можливостей допомагала їм продуктами. Найбільшою проблемою в той час було дістати цукор. Я старалася дістати його для повстанців.
6. У криївках часто були хворі та поранені хлопці, які потребували медичної допомоги і ліків. У аптеках доводилося брати медикаменти у невеликих кількостях, щоби не викликати підозри. Ліки забирали від мене партизани, які зимували у місті та передавали їх у криївки. Після одужання повстанці жили у криївках до весни або до того, як зійшов сніг.