Дата публікації допису: Apr 06, 2012 6:57:24 AM
«Грегіт» – історико-краєзнавчо-туристичний часопис,
число 7, 2010-2011. стор. 80.
Доки живуть люди на Землі, доки вони мають віру в Бога, доти пам'ять про діяння кожного з нас буде записана у добрі і погані книги буття. І жодна з її сторінок не буде вирвана, захована чи спалена. На все Божа воля, і рано чи пізно все таємне стає явним. Чи міг відати Пантелеймон Василевський, що поетичні рядки, писані серцем його побратима Миколи Лепкалюка, будуть оприлюднені через 50 років у книзі «Яворівський фотоархів УПА» за підписом: невідомий автор?.. Подаємо спогад Пантелеймона Василевського про вірш:
Спадає листя із дерев останнє
До наших ніг, натомлених в боях.
Нема вже ані щастя, ні кохання,
Лише тривога на семи вітрах...
Іще не пізно здатися на ласку...
Та краще серце вирвати з грудей:
Життя купити зрадою не важко,
А як же потім жити між людей?!
Останній бій очистить, наче сповідь,
Прощальну тишу лісу розітне,
Спочине тут навіки гордий Провід,
Піде у вічність братство лісове...
Уже без нас зустрінуть сонце квіти,
Біжать останні миті, як вода...
Ти мусиш, Україно, зрозуміти:
Загибель наша – то ще не біда!
Свободи дух нових борців породить,
Тобі жадану волю принесе...
Та ми вже не узрієм, бо надходить
Пора зробити крок рішучий, – все...
Навесні в Дрогобичі була презентація «Яворівського фотоархіву УПА», де я впізнав кількох побратимів. Але зараз не про це... Наприкінці альбому є змістовний вірш – «Останній постріл», присвячений воїнам УПА без авторства та місця і часу написання.
Мій «бездонний» архів віддавна береже машинописну чернетку авторського тексту, яку я дістав ще в 1989 р. Автором вірша був мій побратим Микола Лепкалюк (1929-1999) родом із села Старий Косів, студент-заочник філфаку Чернівецького університету. Він у 1947-1948 роках був легальним (!) кур'єром поміж підпіллям Косівщини та Чернівців, знав чимало таємниць.
У липні 1948 р. нас обох зрадив один тип, який вже давно спокутує вину перед Всевишнім... У 1957 р. Микола, повернувшись з ГУЛАГу і дізнавшись про геройську загибель в 1950 р. провідників: коломийського «Бориса» та буковинського «Сталя» з охоронцями, маючи хист до віршування, скомпонував його як данину шани героям знаним і незнаним... Я, маючи текст з альбому, а головне – авторську чернетку та знаючи автора і час написання, трішки зредагував текст.