Дата публікації допису: Aug 16, 2014 5:26:30 PM
Дні слави українського війська у патріотичному вихованні військовослужбовців Збройних сил України.
Конотопська битва 1659 року. Збірник наукових праць. Київ – 1996.
В епоху державного і духовного відродження України пріоритетна роль належить розвитку національної системи виховання, яка має забезпечувати вихід молодої незалежної вкраїнської держави на світовий рівень.
Зароджуються національні концепції патріотичного виховання, які, враховуючи культурно-історичний досвід свого та інших народів, спрямовані не лише на виведення справи виховання з глибокої кризи, в якій вона нині перебуває, але й на докорінне реформування її, піднесення до вищих, світових стандартів.
У процесі формування особистості найефективнішими є шляхи пізнання від рідного до чужого, від близького до далекого від національного до світового. Система виховання, що ґрунтується на міцних підвалинах народних традицій, культури рідного народу минулих епох і надбань сучасності, якнайбільше сприяє соціальному престижу, інтелектуальності, освіченості та інтелігентності як складників духовності людини.
Усе це повною мірою стосується Збройних Сил України. Головне завдання Збройних Сил – це захист державної незалежності України та інтересів її народу. І багато в чому залежить воно від виховання військовослужбовців. Українська армія зіткнулася в цьому напрямку зі складними проблемами і причину цього зрозуміти не важко – протягом понад 350 р. офіційна російська, а потім радянська ідеологія заперечувала національний патріотизм. Як відомо, основою патріотичного виховання мають стати історичні традиції України, державна українська мова, загальнолюдські устої народу, кращі зразки української культури, звернення до глибинних джерел духовності української нації. Про це йдеться у статті II Закону України «Про Збройні Сили України».
Вірність традиціям, їх збереження і творчий розвиток – ось основа для виховання патріотів. Видатний представник української науково-політичної думки В. Липинський вважав, що бути патріотом – це: «Бажати усіма силами своєї душі створення людського, державного і політичного життя людей, що живуть на українській землі. Бути патріотом – це значить перш за все вимагати гарних і добрих вчинків від себе, як від українця, а не ненавидіти інших тому, що вони «не українці...»
Метою патріотичного виховання є зміцнення у молоді почуття глибокої любові до України, її славних традицій у боротьбі за національне визволення.
Джерелом тут служить перш за все наша історія, життя та подвиг національних героїв українського народу, імена котрих зберігає наша історія. Їх ми знаходимо в Київській Русі, у героїчній добі Запорозької Січі, Гетьманщині, розвої визвольних змагань українських Січових стрільців у військових силах часів Центральної Ради, Української Народної Республіки, подвигах воїнів УПА.
На кожному з цих історичних етапів українському лицарству були притаманні такі риси, як мужність та відданість своїй Батьківщині та народові, вірність присязі та бойовому прапорові, військовому побратимству, самопожертва в ім'я незалежності України.
Відзначення на державному рівні Другої світової війни впливало на формування світогляду і патріотичних почуттів захисників Батьківщини. Але протягом кількох століть ми не мали змоги відзначати видатні події, які завжди жили в пам'яті народній. За колоніального стану поневолювачі постійно прагнули стерти навіть згадку про ці події, щоб загальмувати процес національного відродження, боротьбу за державну незалежність.
Сумно констатувати, що славні дати, які значною мірою впливали на формування українського війська і пов'язані з його творенням, і зараз не відзначаються в Україні Ось деякі з них:
17 серпня 1245 р. – битва під Ярославом. Визначна перемога війська Данила Романовича над угорсько-польським військом, яка завершила об'єднання Галицько-Волинської держави.
9 жовтня 1621р. – завершення Хотинської війни. Об'єднане українсько-польське військо завдало турецькій армії низку поразок і звільнило фортецю Хотин. З 65 тисяч вояків об'єднаних сил військо П. Сагайдачного, яке вкрило себе славою, зігравши в цій битві вирішальну роль, нараховувало 42 тисячі.
1648 – 1652 рр. – перемоги військ Богдана Хмельницького під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями, Батогом. Останню битву сучасники порівнювали зі славнозвісними Каннами, а Богдана Хмельницького – з Олівером Кромвелем.
8 липня 1659 р. – битва під Конотопом, визначна історична дата, яка в Україні відзначається вперше. Під час цієї битви військо гетьмана І.Виговського розгромило московські війська, які вторглися на територію України
28 квітня 1915 р. – початок боїв Легіону Українських Січових Стрільців на горі Маківка, що стали символом прагнення українців до боротьби за самостійну державу.
29 січня 1918 р. – бій під Кругами («Українські Фермопіли»). Загін першої Київської військової школи та Помічний студентський курінь прийняли нерівний бій з військами Муравйова, що наступали на Київ.
8 червня 1919 р. – початок Чортківського наступу проти польських військ.
Можна було б навести ще цілу низку славних історичних дат, коли Українське військо покрило себе невмирущою славою.
Сьогодні, відновлюючи в пам'яті і практичній життєдіяльності багатовіковий творчий потенціал, наш народ, звільняючись від сковуючих пут і гальм, знову починає енергійно творити свій шлях в історії Але, на жаль, актуальними ще й зараз залишаються слова Тараса Шевченка:
Колись будем
І по-своєму глаголать,
Як німець покаже
Та до того й історію
Нашу нам розкаже.
Ще й понині в Українській державі певні політичні сили намагаються зберегти старі ідеологічні штампи. Але вони не хочуть бачити, що заміна традицій, звичаїв, обрядів, історичних дат нашого народу іншими, на потребу політиці ідеології окремих партій призводить знищення історичної пам'яті, деформування національного обличчя народу, його духовності, а відтак – до катастрофічних наслідків у матеріальному і духовному житті нації, суспільства. Нині ми намагаємося вийти з цієї драматичної смуги розвитку, коли народні традиції, звичаї заборонялися, забувалися, замінювалася «новими», «радянськими». Це стало однією з найголовніших причин, поширення серед молоді таких соціальних хвороб, як історична безпам'ятність, забуття свого роду-племені, національний нігілізм, космополітизм, бездуховність.
У Збройних Силах України певною мірою відзначаються славні дати Українського війська. Тільки впродовж останнього року проведено цілий комплекс заходів, присвячених пам'яті героїв Крутів, 80-им роковинам Українських Січових стрільців та ін. Іменем героїв Крутів названо Львівський військовий ліцей. Військовослужбовці відкрили для себе нові імена, згадувати про які тривалий час було заборонено, ознайомилися з героїчними сторінками української історії, вшанували пам'ять героїв, які полягли за незалежність Батьківщини. Сьогодні історію українського війська вивчають військовослужбовці у системі гуманітарної підготовки.
Це звичайно замало, але щоб ця робота велася далі, треба такі дати відзначати на державному рівні з залученням засобів масової інформації. Широке висвітлення знаменитих історичних подій, ушанування національних героїв сприятиме поліпшенню військово-патріотичного виховання молоді, розкриттю невідомих сторінок історії України. Виходячи з цього, вважаємо за необхідне встановити в Україні низку державних свят під загальною назвою Днів Слави Української зброї.