Embedded Files
Дата публікації допису: Nov 20, 2015 4:50:25 PM
Журнал «Офіцер України» № 8 (45), 2014
Про те, що Савур-Могила була відомою ще під час Другої світової, чомусь стало відомо лише нині, коли розгорілися запеклі бої із сепаратистами на Сході нашої держави. Історичний факт – висота була ключовою позицією німецької оборони, і при її штурмі загинуло щонайменше кілька радянських дивізій...
Савур-Могила зберігає своє стратегічне значення і в часи неоголошеної війни, адже забезпечує в ясну погоду прямий огляд на більш як 60 кілометрів. Саме після її зайняття і створення там спостережного поста російські артилерійські коригувальники зуміли заблокувати усі пересування на навколишніх дорогах та відрізати від постачання українські військові підрозділи, що діяли в секторі «Д».
Не випадково, що кращі загони найманців «ДНР» були залучені для її оборони. Вони діяли за потужної вогневої підтримки російської артилерії, яка оскаженіло била по наших військах з території РФ. Більше того, висоту прикривала російська ППО, яка, власне, і долучилася до збиття 24 липня двох українських штурмовиків Су-25.
Третього серпня українські механізовані та десантні підрозділи таки спромоглися відбити висоту, і командування АТО прийняло рішення щодо її утримання. Для виконання цього завдання потрібно було обрати командира, який би зумів мотивувати бійців та організувати оборону, а в подальшому коригувати вогонь в умовах значної переваги противника у вогневих засобах
Цією людиною став полковник Ігор Гордійчук.
Як розповідає один із його друзів, полковник К., Гордійчук чудово розумів, що це, так би мовити, квиток в один кінець. І шансів не повернутися з цього завдання було значно більше, аніж вижити. Але він, як військова людина, усвідомлював ключове значення Савур-Могили...
12 серпня чотирнадцять спецпризначенців групи «Крим» під керівництвом Гордійчука взяли під контроль спостережний пункт на Савур-Могилі і приступили до виконання бойового завдання – коригування артвогню. Противник миттєво оцінив виниклу загрозу, а тому для знищення українського загону залучив значні сили російської артилерії і загони російських найманців з бронетехнікою.
Під постійними шквальними російськими артнальотами була виведена з ладу апаратура зв'язку «Пелена». Та Гордійчук продовжував коригування вогню мобільним телефоном. Дуже дошкуляла піхота противника. Рятували життя навченість українських спецпризначенців і вміло організовані укриття. Та попри це наші бійці отримували поранення і сильні контузії. Гордійчук також неодноразово був контужений, але позицію не покидав і чітко здійснював командування.
Один з товаришів Гордійчука, полковник В., розповідає: «Ми усвідомлювали, наскільки відчайдушним було положення на Савур-Могилі. Та Ігор просив у нас лише боєприпаси і медикаменти... Неймовірно: з 12 серпня його загін майже без сну і відпочинку безперервно відбивав атаки противника, піддавався обстрілу важкою артилерією».
18 серпня стало очевидно, що межа людських можливостей є навіть у цих залізних людей. Бійцям на Савур-Могилі було потрібне підкріплення. Завдання допомогти військовослужбовцям отримав офіцер штабу високомобільних десантних військ полковник П. Зробити це було непросто, адже Гордійчука від найближчих українських позицій на той час відділяло більше 30 кілометрів території, яку контролювали диверсійні групи противника.
Полковник П. повів на Савур-Могилу групу із 8 бійців 254 десантної бригади та 17 добровольців-розвідників 42-го батальйону територіальної оборони. До них приєдналася група артилерійських коригувальників. Невдовзі ротація таки була здійснена. Однак Гордійчук не полишив вершини і продовжував виконувати бойове завдання.
З 20 серпня захисники Савур-Могили знаходилися в повному оточенні. До найближчих українських позицій було вже більше 60 кілометрів. Проте загін українських спецназівців продовжував відбивати атаки противника.
Сержант Сергій Стегарь із 25-ї бригади, який до кінця захищав висоту, розповідає, що Гордійчук говорив: «Ви – десантники, ви повинні стояти до кінця... Ми не повинні очікувати на допомогу – ми зобов'язані виконувати свій обов'язок».
24 серпня відбувся черговий штурм Савур-Могили. Знову били танки прямою наводкою, а загони піхоти противника – кавказькі найманці – просто-таки лізли на висоту. Штурм українські спецпризначенці відбивали з великими втратами для противника. Та найбільш їм дошкуляли постійні масовані артилерійські обстріли: росіяни просто засипали висоту снарядами і ракетами, і хоча бійці говорили Гордійчуку, що утримати висоту в такому глибокому тилу без артилерійської підтримки неможливо, він говорив, що без наказу командувача АТО вони не відступатимуть. Відтак група продовжувала виконувати бойове завдання.
12 Наказ на відхід із Савур-Могили надійшов надвечір 24 серпня. За 12 діб під постійним вогнем ворога полковник Гордійчук не покидав зайняту позицію, попри поранення в руку і контузію. А з отриманням наказу почав виводити бійців із зони ураження в бік позицій українських військ. Вони потайки пройшли тилами противника близько 60 кілометрів і приєдналися до наших військ під Багатопіллям. А 29 серпня разом з іншими українськими підрозділами пішли на прорив.
Згадує сержант Сергій Стегарь: «Ми їхали з Гордійчуком в одній вантажівці. Він – в кабіні водія. Несподівано нас накрили снаряди і міни; вибух стався в кузові, машина спалахнула. Ми повискакували із палаючої автівки, але допомогти полковникові не змогли: вогонь противника був неймовірної щільності, і потрібно було відповідати. Гордійчук сам вибрався із машини і дістався нас. Ми перев'язали його. Рана була страшною: величезний осколок уразив потиличну частину голови. Ми дивувалися, що він ще рухався і продовжував бій, намагаючись командувати. Невдовзі Гордійчук втратив свідомість.
Російські. десантники взяли у полон мене і ще кілька бійців. Полковника кинули осторонь і не дозволяли надавати йому допомогу. Сказали лишень: «Цей довго не протягне». Весь день Гордійчук пролежав під сонцем, ніхто не надав йому меддопомоги. А потім нас відвели в інше місце... Та коли я дізнався, що цей офіцер вижив, мене така гордість за нього узяла! Спасибі йому, в ті страшні дні він був для нас прикладом мужності!..».
Ігоря Гордійчука, що був непритомний 30 серпня доставила в лікарню Мечникова в Дніпропетровську через дві доби після поранення машина «Червоного Хреста». Нині він перебуває в реанімації нейрохірургічного відділення Центрального військового госпіталю. Усі ці дні з ним майже невідступно знаходяться дружина Тетяна, дочка Марта…
«За виняткову мужність і героїзм, виявлені у захисті територіальної цілісності і незалежності України, жертовне служіння Українському нородові постановляю:присвоїти звання Герой України з врученням ордена «Золота Зірка» полковнику Гордійчуку Ігорю».
Указ Президента України П. Порошенка від 21 жовтня 2014 року
Page updated
Report abuse