Мене, 17-річну, запроторили у Норильські табори (автор: Шумська-Закалюк Стефанія)

Дата публікації допису: May 23, 2012 6:6:25 AM

Автор: Cтефанія Шумська-Закалюк, псевдо «Галя»

Книга пам’яті «За Україну, за її волю…» Тернопіль: «Збруч», 2006 – 496 стор.

Читаючи в пресі спогади учасників ОУН-УПА про боротьбу наших хлопців та дівчат з ненависними ворогами народу, вирішила й я додати свої коротенькі спогади до цієї великої скарбниці.

Було мені, як і моїм подругам в ті часи небагато літ. Духовно нас гартувала «Просвіта», там ми черпали свої знання про наш нарід, край, його історію і традиції. У часи німецької окупації розпочалася наша підпільна праця, яка була підготовкою до збройної боротьби. Старший провідник ОУН направив мене на таємні курси медичних сестер до Скалата, де й навчалася два місяці. Потім мені дали відповідальну роботу зв'язкової і рівночасно розповсюдження націоналістичної літератури серед населення з роз'ясненням цілей та методів нашої боротьби за Самостійну Україну. Повернення большевиків у березні 1944 року нашу боротьбу різко активізувало. На жаль, наш терен не можна назвати особливо сприятливим для дій повстанських загонів, а у МГБ добре розуміли роль зв'язку для УПА, відтак старалися розкрити принципи нашої підпільної мережі. Величезне навантаження несли сільські станичні, які мали забезпечувати повстанців усім необхідним. В Кам'янках таким станичним був мій старший брат. Через те, у жовтні 1944 року мою сім'ю, як і деяких інших, енкаведисти вислали на Сибір.

Це викликало ще більшу жагу боротьби у наших молодих серцях. Ми старанно виконували всі розпорядження наших зверхників – «Орла», «Грома». Свято берегли таємницю і в душі заприсяглися – здобути Українську державу, або згинути за неї. Бог та Україна були для нас понад усе.

Безпосередньо брати участь у боях мені не прийшлося, мала інші завдання. Насамперед, забезпечення безперебійного зв'язку між боївками та дотримання при цьому якнайсуворішої конспірації. Я була очевидицею того, як у нерівних боях наші люди жертвували своїм молодим життям.

Понад рік, у важких умовах постійного страху, голоду та холоду з великою гордістю та любов'ю сповнювала свої обов'язки. Я тоді була дуже щаслива тим, що причетна особисто до святої справи.

У серпні 1945 року, під час великої облави, мене схопили, так була відкрита нова, жахлива сторінка життя. Слідство, тортури, котрих не бажаю нікому, судилище і от, маю вже 15 літ сибірської каторги. Мене, 17-річну запроторили у Норильські табори, півострів Таймир, де 10 років, день у день я дивилася у вічі смерті та важко працювала. Однак Господь присудив мені вижити...

Пишу це щаслива, що дожила до Незалежності. Хочу, аби мій невеликий спомин додав Вам любові до рідної України та великої віри в те, що всі наші біди і проблеми минуться. Повірте, нам було ще важче.