Список священиків, які були вбиті, закатовані або померли з голоду в сибірських таборах – Продовження 9 (автор: Козак Михайло)

Дата публікації допису: Nov 12, 2012 8:32:13 PM

Книга «Пом’яни, Господи, душі слуг Твоїх» – Львів: Свічадо, 2002. – 280 стор.

(Продовження – 9)

Отець Гамівка Павло

парох села Лімна, Бірчанський деканат.

Народився 10. 07. 1890 р., рукоположений 1916 р., інстальований 1924 р., жонатий.

1916-1919 – сотрудник м. Сянік, Сяніцький деканат.

1919-1924 – адміністратор с. Грозьова, Бірчанський деканат.

1924-(1939) – парох с. Лімна, Бірчанський деканат.

(1939)-1947 – парох с. Лімна, Бірчанський деканат,

– декан Бірчанського деканату,

– перебування в слідчій тюрмі в Перемишлі,

– депортований на західні землі Польщі до Плот, воєв. Щецінське.

1947-1957 – працював рільником на господарстві та книговодом у місцевій молочарні.

1957-1968 – допомагав служити в греко-католицькому обряді о. В. Боровцеві в:

м. Грифіце, воєв. Щецінське,

м. Тшеб'ятів,

с. Кожистно.

У 1947 році навесні арештований польським військом й ув'язнений у слідчій тюрмі в Перемишлі. Після тяжких тортур по якомусь часі звільнений, а точніше, викуплений.

Обставини арешту о. П. Гамівки: Син о. Павла, Ярослав Гамівка, займав доволі високий пост в УПА. Був фінансовим референтом в І окрузі ОУН. З тої причини о. Павло відчував постійну загрозу з боку польського війська, тому й робив усе, щоб себе й родину оберегти. Він перебрався за селянина й цілими днями робив сніпки по стодолах для обшивання будинків. Виявлений якимось хлопцем польському війську, був тяжко побитий і ув'язнений у Перемишлі. По кількох місяцях викупила його родина й парафіяни за 40 тис. золотих. Такі практики тоді бували. Після виходу на волю о. Павлові дозволено короткий час служити в покиненій церкві в Тростянці в римо-католицькому обряді для польського війська, яке там таборувало.

Незабаром о. П. Гамівку депортували з дружиною й дочкою на західні землі Польщі до м. Плоти, воєводство Щецінське. Там він отримав господарство, на якому працював як рільник.

Коли відродилася Греко-Католицька Церква на Щецінщині, допомагав о. В. Боровцеві обслуговувати станиці в Тшеб'ятові, Грифіцах і Кожистнім.

о. П. Гамівка аж до своєї смерті переживав велику особисту й родинну трагедію, пов'язану з сином Ярославом.

Помер 19 грудня 1968 року в Плотах на Щецінщині. Там і похований.

Отець Гащак Михайло

парох м. Балигород, Балигородський деканат.

Народився 1899 р., рукоположений., 1926 р., інстальований 1938 р., безженний.

1926-1929 – сотрудник і катехит катедрального храму в Перемишлі.

1929-1932 – адміністратор м. Тісна, Тіснянський деканат.

1932-1938 – адміністратор с. Хміль, Лютовиський деканат.

1938-1945 – парох м. Балигород, Балигородський деканат,

– декан Балигородського деканату.

1945-1947 – в'язень тюрми в Сяноку.

1947 – завідатель с. Угерці Мінеральні, Ліський деканат.

1947-1948 – в'язень концтабору в Явожно.

1948-1951 – ?

о. митр. Василь Гриник в «Мартирології українських церков», т. 11, с. 322, згадує такий випадок: «Одної неділі, ще за німецької окупації, на костел в Балигороді напали більшовицькі партизани, щоб на рахунок УПА вчинити на поляках масакру. Почувши про це, о. Михайло рушив з вірними, які прийшли молитися до церкви, на поміч латинникам в костелі. Нападники, побачивши допомогу, відступили і в цей спосіб запобіглось різні і невинних жертв. Мимо того, латинське духовенство замість діяти для злагоди, навпаки, підбурювало своїх вірних проти українців».

о. Михайло Гащак незабаром у 1945 році був арештований польською місцевою владою в Балигороді й ув'язнений у Сяноці до початку 1947 року. У червні 1947 року його заарештували вдруге й ув'язнили в концентраційному таборі Явожно.

о. Михайло Гащак помер у 1951 році.

Отець Гоза Андрій

парох села Клоковичі, Нижанківський деканат.

Народився 1912 р., рукоположеий 1935 р., безженний.

1935-1938 – сотрудник с. Стрілки, Старосамбірський деканат.

1938-(1939) – адміністратор с. Мервичі, Жовківський деканат.

(1939)-(1943) – сотрудник с. Залісся, Лежайський Деканат.

(1943)-1947 – парох с. Клоковичі, Нижанківський деканат.

У Заліссі, що над Вислоком коло Ряшева, куди ще сягав український етнос, о. А Гоза, як щирий український патріот, з відданістю українізовував уже польськомовне українське населення. У час посилення польських терористичних акцій у Заліссі о. А. Гоза перейняв парафію в Клоковичах.

У 1947 році заарештований й ув'язнений. Обставини арешту: о. А Гоза якось щасливо полагодив документи на виїзд до Америки для себе й господині на приходстві. Коли вже увійшли на корабель у Гдині, негайно з'явилися працівники УБ (Уженду Безпеченьства), заарештували отця й доставили до слідчої тюрми в Ряшеві.

По якомусь часі його відправлено до Варшави й ув'язнено в Мокотовській тюрмі.

За свідченням о. Павла Брицького, о. Андрій Гоза жив у Яворові (Україна) й там помер 27. 07. 1997 року.

Отець д-р Степан Граб

парох м. Кракова, Лежайський деканат.

Народився 03. 01. 1905 р., рукоположений 08. 10. 1931 р., безженний.

1926-1931 – теологічні студії в Римі.

1928 р. – доктор філософії.

1932 р. – доктор теології.

1931-1936 – сотрудник при катедральному храмі в Перемишлі.

1933-1936 – проф. Духовної семінарії в Перемишлі (викладав анатомію та

фізіологію).

1936-1938 – адміністратор м. Балигород, Балигородський деканат.

1938-1939 – військовий капелян у Кельцах.

1939-1946 – завідувач с. Германовичі, Нижанківський деканат.

1946-1947 – завідувач м. Краків, Лежайський деканат.

1947-1950 – в'язень польських тюрем і радянських сибірських таборів.

По депортації українського населення з Германович о. С. Граб дуже бідував. Він зазнавав постійних переслідувань від польських банд БХ (Баталіони Хлопске). У грудні 1945 року в Германовичах спалено приходство. Отець ночував на стрижку церковної бані. Поневірявся по чужих хатах у цивільному одязі. У травні 1946 року преосвященний Йосафат призначив його завідателем парафії в Кракові. о. С. Граб прибув до Кракова. 3 травня 1946 року і обняв парафію в церкві св. Норберта. Там тоді знайшла пристановище – нічліг, харч, розраду – українська інтелігенція, зокрема священики, які під тиском і переслідуванням польської влади, рятуючи життя, залишали свої парафії.

12 травня 1947 року польська служба безпеки (УБ) заарештувала о. С. Граба, а на приходстві при церкві св. Норберта в Кракові УБ зробило «котел», який тривав по 10 днів у двох термінах. Тоді затримано близько 200 осіб.

УБ хотіло звинуватити отця в причетності до вбивства ген. Кароля Свєрчевського, але відступило від того заміру з огляду на сильний адвокатський захист о. С. Граба, залишаючи лише звинувачення в підроблюванні метрик, співпрацю з Ватиканом, з Бельгією (у нього був бельгійський паспорт), куди мав поїхати 28 травня 1947 року з Краківським біскупом Качмареком, а також інкриміновано йому членство в УГВР, а приходство в Кракові мало бути місцем зв'язку на лінії Схід-Захід, й інші нісенітниці.

Тому що о. С. Граб у 1925 році, ще до теологічних студій, служив у польському війську, у 1938 році єп. Й. Коциловський призначив його військовим капеляном для українців у Келецько-Краківській окрузі ВП, де о. С. Граб отримав звання майора.

Пережив і війну 1939 року. Загартувались його сильна воля й твердий характер. Це дозволило йому легше зносити нелюдські в'язничні знущання. Попри веселу вдачу, о. С. Граб був велетнем духа, тому й заслуговує на ширшу згадку.

Ось епізод зачерпнутий з розповідей співв'язня Данила Древка, якому довелося довше перебувати з отцем в одній келії: «... настала неділя – перший день Зелених свят. Від самого ранку в келії панував одушевлений настрій. Врешті до усіх нас промовив С. Граб: «Піднесіть гордо голови, не лякайтесь катів! За нами стоїть правда! Не падайте духом. Сильна воля і віра мури скрушить...».

о. С. Граб був в'язнений у Ряшівській і Мокотовській тюрмах у Варшаві. У другій половині липня 1947 року його передали радянським органам НКВД у Львові. Засуджений у Києві до 15-ти років позбавлення волі й засланий до Сибіру, де працював шахтарем недалеко Норильська.

У половині 1950-х років по сибірських знущаннях повернувся в Україну калікою (без ноги). Помер у 1962 році в м. Стебнику коло Дрогобича.

Отець Гребеняк Ярослав

парох с. Баниця, Грибівський деканат.

Народився 25. 07. 1908 р., рукоположений 04. 03. 1934 р., безженний, Вк.

1934-(1936) – адміністратор с. Явірки, Мушинський деканат.

– 1947 – парох с. Баниця, Грибівський деканат.

1947-1948 – в'язень табору в Явожно (Польща).

1948-(1979) – римо-католицький душпастир сестер Уршулянок коло Вроцлава.

(1979)-1983 – греко-католицький душпастир м. Валч і с. Барково, воєводство Кошалінське.

1979-1983 – декан Кошалінського деканату.

У 1947 році о. Я. Гребеняк був забраний польським військом з транспорту, яким депортовано його і його парафіян з Баниці на західні землі Польщі, й ув'язнений в концтаборі Явожно.

Помер 22 вересня 1983 року у Валчу, воєводство Кошалінське. Похований у капітульному гробівці в Перемишлі.

Отець митр. Василь Гриник

парох м. Перемишля

Народився 27. 12. 1896 р., рукоположений 07. 1921 р. інстальований 1926 р., безженний Вк.

1915-1918 – покликаний до австрійської армії.

1918-1919 – військова служба в УГА.

1921-1924 – сотрудник. в катедральному храмі в Перемишлі,

– іменований духівник.

1924-1926 – душпастир на Підляшші.

1926-(1939) – проф. Духовної семінарії в Перемишлі, викладав: обрядовість, аскетику, Новий Завіт, патрологію, історію Вселенської Церкви.

1926 – іменований крилошанином Катедральної Капітули в Перемишлі,

– призначений Апостольською Столицею Тайним Шамбеляном Папи Римського.

У тому часі виконував такі обов'язки:

– катедральний проповідник,

– просинодальний іспитовник,

– просинодальний суддя,

– цензор книг релігійного змісту,

– чл. Ради для збереження чистоти віри та звичаїв,

– голова секції товариства «Єпархіяльна поміч» й інші...

1926-1946 – радник і референт Єпархіяльної Консисторії в Перемишлі.

1941-1946 – парох катедрального храму в Перемишлі,

– декан Перемиського деканату,

– завідатель с. Вірко, Перемиський деканат.

1945-1946 – в'язень польської тюрми в Ряшеві.

Заарештований 21 вересня 1945 року службою безпеки УБ в Перемишлі разом з єп. Й. Коциловським й ув'язнений у Ряшеві (Польща) до 17 січня 1946 року, потім переданий службам НКВД в Мостиськах. Через брак доказів вини 24 січня 1946 року був звільнений і доставлений до Перемишля.

Під час насильної депортації преосвященних єпископів і Капітули з Перемишля до СРСР 26 червня 1946 року о. В. Гриник попрощався з Преосвященним Григорієм Лакотою та отцем ректором д-ром І. Кузичем і повідомив їх про свій намір залишитися. Він утік через городи й до 17 серпня, отже, два місяці, переховувався в приватному помешканні однієї української родини. Бачачи безвихідну ситуацію, неможливість далі залишатися в Перемишлі, він потаємно виїхав до Кракова. Від жовтня 1946 року до березня 1947 року працював професором богословії в оо. Камедулів на Бєлянах коло Кракова. Від 3 до 28 квітня 1947 року заступав зав. греко-католицької парафії в Білянці на Лемківщині.

Під час депортаційної акції Білянки виїхав до Варшави, де вивчав латинський обряд. Від 15 червня до 1 серпня 1947 року душпастирював у римо-католицькому обряді, заступаючи капеляна Сестер Самарянок у Пруткові, потім у Брвінові коло Варшави – до 1948 року.

1948-1949 – душпастир греко-католицького обряду виселенців з рідних земель в м. Новий Двір на Жулавах, воєв. Гданське.

1950-1953 – душпастир м. Битів, воєв. Кошалінське.

1953-1954 – душпастир с. Циганок, воєв. Гданське.

1954-1956 – в'язень польських тюрем (Гданськ, Варшава, Равіч).

22 травня 1954 року заарештований вдруге й ув'язнений у слідчій тюрмі в Гданську, а потім у Варшаві, де був засуджений до 5-ти років ув'язнення. Ув'язнення відбував у юрмі в Равічу до 20 липня 1956 р.

Після звільнення з тюрми о. В. Гриник негайно долучився до справи відродження Греко-Католицької Церкви серед українських виселенців на нових місцях поселення.

1956-1971 – душпастир с. Циганок, воєв. Гданське.

8. 11. 1966 – іменований Бл. п. Йосифом Сліпим митратом.

1967-1977 – парох м. Перемишля,

– Генеральний Вікарій для українців у Польщі.

Разом з о. М. Ріпецьким та о. Дзюбиною відроджував структури Церкви, їздив на авдієнції до Примаса Польщі з готовими пропозиціями щодо організації станиць греко-католицького обряду в місцях поселення вірних у Західній і Північній Польщі. Йшла боротьба за станиці в Хшанові, Циганку, Білому Борі, Битові, Квасові, Славні, Лємборку, Щецінку, Слупську, Кошаліні й інших місцевостях, а також у Гребенному (на рідних землях).

Не всі старання увінчувалися добрими результатами. Часто з гіркотою треба було годитися з поразками. Треба ж було побороти страх і здобути довіру українських виселенців, а також здобути прихильність римо-католицьких біскупів-ординаріїв, переконати пробощів, які були назагал ворожо наставлені до українців.

Усе те великим тягарем лягло на плечі знесиленого й кволого недавнього в'язня, а згодом Генерального Вікарія для українців у Польщі о. митр. Василя Гриника.

Помер у Перемишлі на 81-му році життя 31 травня 1977 року. Похований у капітульному гробівці в Перемишлі.

Отець Грицеляк Микола

канцлер Єпископської Консисторії в Перемишлі

Народився 1891 р., рукоположений 1917 р., інстальований 1926 р., жонатий, Вк.

1917-(1924) – сотрудник м. Перемишль.

(1924)-1925 – сотрудник с. Стара Сіль, Старосамбірський деканат.

1925-(1926) – катехит українських шкіл у Перемишлі.

1926-(1939) – парох м. Радимно, Радимнянський деканат.

1931-(1939) – проф. Духовної семінарії в Перемишлі.

(1924) – секретар консисторії Перемиської єпархії.

(1926)-1946 – канцлер консисторії Перемиської єпархії.

У тому часі виконував такі обов'язки:

– просинодальний іспитовик;

– чл. Єпархіальної Адміністраційної ради;

– відпоручник для адміністрації дібр.

Заарештований разом з дружиною і сином 28 червня 1946 року польськими службами безпеки УБ і переданий радянським органам НКВД у Львові, де якийсь час перебував у тюрмі, відтак засланий до Сибіру. По роках сибірських поневірянь повернувся в Україну. Жив у Львові.

Помер 13 вересня 1976 року на 85-му році життя у Львові.4

Отець Гук Михайло

парох села Ісканя, Бірчанський деканат.

Народився 02. 11. 1889 р., рукоположений 16. 10. 1916 р., інстальований 1921 р. жонатий.

1917-1921 – адміністратор с. Павлокома, Динівський деканат.

1921-1945 – парох с. Ісканя, Бірчанський деканат.

1945-1954–- в'язень польських тюрем.

1954-1980 – душпастир Вроцлава та околиць.

Заарештований у 1945 році польськими службами безпеки УБ. Засуджений до 10-ти років позбавлення волі. Ув'язнення відбував у тюрмі у Вронках і у Вроцлаві (Польща). У 1954 році вийшов на волю й замешкав у Вроцлаві.

На світлині (1985 р.): залишки від церкви Успення Пресвятої Богородиці в Іскані. о. М. Гук був парохом в Іскані впродовж 24 років. Церкву знищено відразу після 1945 року.

Богословську освіту здобув у Відні. Там вступив до чину Сальваторян. Після виходу з тюрми о. М. Гук отримав від Примаса С. Вишинського привілей біритуаліста. Це дозволило йому душпастирювати в римо-католицьких парафіях, а коли відродилась наша Церква, обслуговував греко-католицькі станиці Вроцлава й околиць.

Подружжя Гуків, о. Михайло і його дружина Зеновія, також зі священичого роду Жарських, були національно свідомою й патріотичною родиною. Вони виховали 3-х синів і всіх віддали на жертовник українських визвольних змагань 1940-х років. Ось вони:

Мирослав-Тарас (1920-1952) – окружний провідник ОУН, пс. «Григор», «Косач»;

Богдан-Зеновій (1922-1981) – повстанський лікар УПА, пс. «Скала»;

Євген – ... (1924-1952) – референт СБ, член Проводу ОУН, пс. «Рубікон».

о. Михайла заарештували 1945 р. Дружину депортували до УРСР на Тернопільщину, де вона й померла в 1948 р. Сини Мирослав і Євген погинули, Богдан подався рейдом на Захід.

о. Михайло дожив свій вік при невістці Євгенії і внучці Олі. Помер на 91-му році життя 9 грудня 1980 року у Вроцлаві, там і похований.

Отець Гура Ярослав-Степан

парох с. Явірки, Мушинський деканат.

Народився 1898 р., рукоположений 1925 р., інстальований 1929 р., жонатий.

1925-1928 – сотрудник м. Ярослав, Ярославський деканат.

1928-1929 – адміністратор с. Стібно, Медицький деканат.

1929-(1939) – парох с. Тяглів,Угнівський деканат.

(1939)-1945 – завідатель с. Краковець, Краковецький деканат.

1945-1947 - завідатель с. Явірки, Мушинський деканат.

У 1945 році о. Я. Гура залишив парафію в Краківці й переїхав на Лемківщину до села Явірки, де обняв парафію. Під час акції «Вісла» був депортований разом з парафіянами на західні землі Польщі.

Там у 1947 році його заарештували польські служби безпеки УБ й ув'язнили в тюрмі Щеціна (Польща) тільки за те, що на новому місці поселення замешкав разом з о. М. Паславським і о. Д. Сенетою, і їх почали відвідувати українські виселенці.

На клопотання Апостольського Адміністратора Любуської землі з осідком у Гожові Влкп. був звільнений з ув'язнення.

Про докладніші обставини арешту й подальшу душпастирську працю о. Я. Гури авторові не вдалося роздобути інформації.