Дата публікації допису: Feb 13, 2013 8:57:31 PM
Розповідь Ярослави Грищук, 1928 р. н. , жительки села Черниці Миколаївського району.
Я народилася у селі Підгірцях Стрийського району. Основну освіту здобувала у місті Cтрию. Це було у 1943 році, я саме навчалася у 7 класі. Напроти нашої школи, біля костелу, була гімназія. У ній в основному навчалися хлопці. Нас, учнів школи, вразила дивна подія, яку побачили через вікна школи. Гімназію обступили німецькі солдати із собаками. З приміщення вивели усіх гімназистів. У цей час дуже гучно зазвучала німецька музика. Усіх гімназистів вишикували у дві шеренги, німецький офіцер виголосив промову, і після цього строєм у супроводі солдатів із собаками їх повели на залізничний вокзал. Як пізніше з’ясувалося, гімназистів поїздом вивезли у німецьке місто Кельн, у спеціальну школу, де навчали майбутніх солдатів української дивізії «Галичина».
Приблизно у цей же час подібна подія сталася і у Черницькому ліцеї. У ньому тоді навчалося приблизно 30 студентів. Деякі з них проживали у гуртожитку, а частина проживали на квартирах у селі. Два студенти винаймали кімнату у батька мого чоловіка – Мартина Грищука. Один студент писався Ярослав Мельничук, іншого звали Богданом. Самі вони були родом зі Снятина Івано-Франківської області. Усіх студентів забрали ввечері і строєм повели держівською дорогою у напрямку Стрия. Ярослав зумів утекти, пізніше навчався у Львові. Богдан з рештою студентів попав у спеціальну школу до Німеччини, подальша його судьба нам невідома.
Із села Черниці у німецькій школі вишколу навчався Михайло Мамчур.
Можливо, дехто думає, що у 1943 році до дивізії «Галичина» вступали добровільно, але це помилкова думка. Цю армію набирали примусово.
У моєму селі проводили подібну агітацію до цієї дивізії. Спеціально виділили декілька возів, на них посадили декількох місцевих хлопців. Як тільки виїхали за село, за першим поворотом вони зіскочили з возів і повернулися додому.
З розповіді очевидців знаю, що місцевий священик Еміліан Калинюк виступав проти будівництва нової школи у селі Черниці. Свою думку мотивував, тим що неграмотне населення є більш покірним. Місцевий пан В. Стефанус, ініціатор будівництва школи, через це мав з ним конфлікти.
Для будівництва школи місцева громада взяла у жида позику на три роки. У заставу віддала пасовисько, яке було за селом у бік села Держова.
У цей час головою місцевої «Просвіти» був Федір Головка, що проживав біля старої церкви Косми і Дем’яна. Пан В. Стефанус узяв ще позику у польського уряду. Коли закінчили будівництво школи, назвали її на честь прем’єр-міністра Польщі Юзефа Пілсудського. Федір Головка з членами «Просвіти» були проти такої назви. Пізніше В. Стефанус переконав їх у тому, що за це можуть подарувати нам кредит – і всі погодилися на цю хитрість.
Сам священик Е. Калинюк у 1944 році, коли підійшли радянські війська у наш район, забрав усю свою сім’ю і виїхав у напрямку Польщі. Разом з ним виїхав польський пан Берлінський, який викладав у Черницькому ліцеї. У нього дружина була артисткою, яка виступала у театрах Львова. З ними поїхала також і Стефа Грищук. Але недалеко від кордону, у місті Нижні Устрики, вона передумала і повернулася назад до Черниці. Калинюк і Берлінський перетнули польську границю, і на Україну більше не поверталися.
Записав Іван Кахнич 10.01.2011 року.