Дата публікації допису: Apr 29, 2011 8:10:20 AM
Жили ми в селі Черниця на Львівщині. НКВД одночасно арештувало нашого батька, а також сусіда Кучминду Василя, підозрюючи їх у допомозі “бандерам”. Три дні тривали допити – катування в місті Миколаєві. Проводили їх, періодично змінюючись, Жук, Макаров і третій капітан (прізвище вже забулося).
“Бандеропособників” роздягнутих били, пальці між дверей затискали, одягали спеціальну сорочку, до якої вмикали струм, а найчастіше підвішували і били по п’ятах. Тато казав, що не зрадив нікого. Одного разу після допиту в коридорі зустрів сусіда, який сказав: “ Владик! Все пропало”. І хоча потім на допиті була очна ставка з сусідом, батько однаково все заперечував.
У Дрогобичі в тюрмі, куди їх відправили з Миколаєва, знову продовжували допити. Маючи зізнання сусіда, енкаведист лютував, хотів, щоб і батько зізнався. На одному з допитів, одержавши чергову відмову, він рукояткою пістолета вибив батькові зуби. Забігаючи вперед, потрібно сказати, що вже пізніше, вийшовши з тюрми, батько замовить собі зубні протези. Обом суд присудив по 25 років.
Відсиділи вони з сусідом “лише” по 10 років, через два роки після смерті Сталіна їх реабілітували.
Коли я на свята приїжджав додому,тато не раз мені казав: “Та йди, Владзю, поклич Матвея (так по вуличному звали сусіда), ми си поговоримо”. І коли це було перший раз, батько, бачачи моє здивування,спокійно зауважив; “ Владзю, не звертай на то уваги, не витримує залізо, не то людина, і я на нього ніякого гніву не маю, хоча він свідчив очно”. (Батько був ковалем).
Добре жили вони собі до останку своїх днів. Лише одного разу я чув, як батько без злоби кепкував з сусіда: “А ти, Матвею, м’якушка, тобі трохи дали по задниці, та й ти заговорив”.
Отакі – то правнуки славного Байди.
Записано зі слів сина В. Павліновича.