До 90-річчя від дня народження Івана Козака (автор: Стех Ярослав)

Дата публікації допису: Nov 07, 2012 9:15:42 PM

Вісник Любачівщини №15, Львів – 2007. – 96 стор.

Минають літа, стираються в пам'яті події та імена, відходять у вічність ті, котрі могли б ще дещо докладніше розповісти про ці буремні часи, коли пробуджувався наш народ і найкращі його сини і дочки боролися з ворогами, щоб здобути Українську Самостійну Соборну Державу.

Я хочу пригадати ім'я Івана Козака, якому в минулому році виповнилося 90 років від дня народження, а в 2007 році минає 30-ліття від дня його смерті. Багато серед нас пам'ятають бл. п. Івана Козака – видатного діяча і великого українського патріота, який був також дуже активний в нашій громаді в Торонто. Іван народився 5 липня 1916 р. в селянській родині Василя і Марії з дому Герасимович в селі Суха Воля, Любачівського повіту на Перемищині.

Село Суха Воля за переписом з 1938 р. нараховувало близько 2003 українці греко-католицького віросповідання, і дві мішані родини польсько-українські. Було це типове українське село, в якому зберігалися давні звичаї і традиції українські від найдавніших часів. У цьому гарному селі, розташованому серед лісів, Іван закінчив початкову школу і батьки записали хлопця до школи в невеличке містечко Олешиці. Це місто знане тим, що поруч поляків і жидів в ньому жила і активно працювала українська громада, закінчивши школу в Олешицях, Іван продовжував своє навчання у Львові, де закінчив вищу школу харчової промисловості. Після її закінчення за професією працював у князя Сапіги. Але були це часи, коли проти українців польський санаційний уряд перепроваджував терористичні акції на окупованих українських землях.

У такій атмосфері свідома українська молодь вступала в ряди ОУН, яка обороняла український народ перед агресією окупанта. Серед інших в 1938 році став членом ОУН Іван Козак і дуже активно діяв в її рядах. Він неодноразово виїжджав на Перемищину, перебував в Ярославі, Любачеві та відвідував більші села, де виголошував змістовні доповіді, піддержуючи своїх земляків на дусі. Багато дехто сподівався, що вибух II світової війни принесе поправу в житті українців, але сподівання не виправдалися.

Після розвалу Польщі, спочатку більшовицькі «визволителі» заповнили в'язниці українцями і десятки-сотні родин запроторили в далекий Сибір. Їх підмінили окупанти коричневі, які наклали на людей високі податки, а працездатних людей масово вивозили на примусові роботи до Німеччини. Коли Державне Правління під проводом Ярослава Стецька 30 червня 1941 р. проголосило акт відновлення Української Соборної Держави у Львові, тоді німецькі окупанти на цей акт відповіли терором, тортурами і арештами. У такій ситуації ОУН переходить у глибоке підпілля і веде непримиренну боротьбу з всякими окупантами нашої землі.

За ініціативою ОУН Іванові Козаку довірено заснувати у м. Львові ресторан-кафе, який мав завдання стати зв'язковим пунктом для ОУН. Іван був ніби власником і директором цього закладу, а фактично – підпільним діячем і зв'язковим з проводом ОУН. Перепрацювавши рік на тому становищі, ОУН відкликає Івана Козака «Бориса» з праці в ресторані і довіряє йому організаторську роботу на терені Сокальщини. Там він разом з Провідником Мирославом Онишкевичем «Орестом» та іншими організував перші відділи УПА. У сітці УПА він виконував різні надзвичайно важливі доручення. Після реорганізації в 1944 р. УПА, «Борис» був призначений кущовим провідником Щебивовківського СКВ у 3-му районі округи «Батурин». У цьому періоді неодноразово він відвідував терен Перемищини, а особливо рідну свою Любачівщину. Десь під кінець липня 1944 р. до с. Суха Воля ввійшли радянські війська.

Згідно з Ялтинською угодою, землі Закерзоння відійшли до Польщі. Таким чином, на польському боці, за оцінками експертів, Україна втратила територію площею 19 500 кв. км., на якій з прадавніх часів проживали українці. Почалися переселення і депортації, які були посилені протиукраїнськими злочинним акціями. І тут починається нова трагедія мешканців наших сіл і цілого Закерзоння. Воїни УПА були єдиними захисниками народу.

Серед багатьох подвигів, варто пригадати надзвичайну геройську мужність, яку проявив «Борис» у жовтня 1944 р., де в нічній темряві в рукопашному бою він разом із військовиком «Черемошем» відбили польський ворожий загін на присілку Ялина, чим врятували вони життя молодому непідготовленому до бою роєві УПА, який складався з недосвідчених новобранців. Цей геройський чин був відзначений наказом 4.2/46 військового штабу «Сян», ВО «Бастіон» від 25 травня 1946 р. уділення «Вирізнення» за його геройську поставу.

У другій половині 1946 р. «Борис» отримав ступень старшого булавного УПА. Однак наближався дуже складний час для нашого підпілля. Московська імперія СССР, як і комуністична Польща, не могли змиритися з тим, що на їх теренах діє і має підтримку в народі УПА.

Коли перепроваджено акцію «Вісла» на Закерзонню і відбулася демобілізація УПА, восени 1947 р. Іван Козак з малою групою своїх побратимів перейшов в Ольштинське, а згодом в Кошалінське воєводства і там перебував в лісах за підтримки українського населення майже до 1950 року. У березні 1950 р. зустрівся з Миколою Куликом «Дорошенком» й Володимиром Низом «Волиняком» і разом рішилися на дальший рейд в Західну Європу. Цей рейд був складний і вимагав від рейдуючих виняткової обережності, бо сітка ворожої агентури діяла тоді дуже справно. Долаючи всі перешкоди на терені Польщі, а згодом в Чехословаччині, протягом кількох місяців, тобто 27 вересня 1950 р. Іван Козак разом з друзями дійшов до американської зони в Німеччині.

У Німеччині вступив він в члени братства колишніх вояків УПА. У вересні 1951 р. отримав запрошення від рідної сестри з Канади і емігрував з початку до Вінніпегу, а згодом перебрався до Торонто. У Торонто ще більш активно включився він в суспільно-громадське житія, став провідним членом багатьох українських організацій, а саме: його обрано головою Товариства колишніх вояків УПА в Канаді (1957-1963 рр.), членом Управи культурного центру в Торонто, при вул. Кристі 83, став членом Ліги українців Канади, Кредитової спілки «Будучність» в Торонто, став одним із засновників видавництва «Літопису УПА» та членом адміністрації Видавничого комітету «Літопису УПА». Він дописував і давав цінні матеріали до публікації переважно з визвольної тематики до тижневика «Гомін України» та до інших часописів і видавництв. Бере активну участь у наукових різних сесіях, нарадах та громадських зустрічах.

Іван Козак був одружений 14 вересня 1956 р. з Валентиною Хом'як і в подружжі Козаків прийшло на світ дві доні – Леся та Оля, обидві доньки отримали вищу освіту. На жаль, їхній батько Іван Козак помер 28 серпня 1977 року, коли доні були ще маленькими. Поховано бл. п. Івана Козака «Бориса» на цвинтарі Раrк Lаwn у Торонто і, на жаль, за свого земного життя він не діждався проголошення акту відновлення Української Державності, за яку стільки настраждався.