Дата публікації допису: Jan 07, 2013 8:52:57 PM
Книга пам’яті. м. Львів, 1994. – стор. 75.
Історія Перемиської єпархії
До небаченого спустошення нашої духовності на Холмшині та Підляшші не можна не додати духовного спустошення Перемиської Єпархії, започаткованої насильним переселенням українського народу зі своїх етнічних територій на схід до УРСР та завершенням цього злочинного акту – операцією «Вісла», де залишки українців було депортовано на захід на землі «одзескане», себто німецькі. Упершому і другому випадках польські шовіністи мали незаперечну підтримку московських потрошителів.
Вчені стверджують, що християнство було прийняте спочатку на Закарпатті, потім в Галичині, а пізніше в інших частинах України. Перемишль був другим духовним центром християнства на Україні і Єпископською столицею. Галичина, чи Білі Хорвати, як називають предків-галичан, прийняли християнство з південного сходу ще за часів Кирила і Мефодія. Місіонери з заходу проповідували латинською мовою, а місіонери зі сходу проповідували грецькою мовою, обидві були не зрозумілі. Щойно при помочі «Кирилиці» східня церква змогла приєднати українців та інших слов'ян до християнства. При помочі «Кирилиці» Св. Кирило і Св. Мефодій змогли за короткий час переписати релігійні книги і навчити священиків про церковний календар і Богослужби. За часів Кирила і Мефодія східна Церква опанувала краківські землі, і вчені доводять, що святині в Кракові, на Вавеяю, були «церкви».
Так само розкопки біля замку в Перемишлі вказують, що там стояла церква, побудована близько 900 року. Подібно і в новому Санчі старинні римо-католицькі костели були церквами східного обряду за часів Св. Мефодія. Впливи Східної Церкви у Велико-Моравії припинилися після смерті Мефодія 885 р. Тоді Моравський король Святополк вигнав з князівства наслідників Мефодія. Він зробив це під натиском зверхників західної Церкви, які твердили, що християнство можна проповідувати лише мовами, уживаними на хресті Ісуса Христа, себто латинською, грецькою і жидівською. А поширювати християнство «Кирилицею», твердили, було єретичним. Вигнані місіонери пішли в інші краї, а також в Україну та Польщу. Вчені подають 889 рік – заснування перемиського Єпископства. В 909 році мала вже існувати перша церква. Коли в 909 році Володимир Великий завоював Білих Хорватів, а з ними і Перемишль, то там вже був Єпископ і релігійне життя було високо поставлене. З включенням Галичини до Київської держави і по прийняті християнства в 988 році, релігійне життя на теренах Перемиської Єпархії ще більш розцвіло.
Першу катедру у Перемишлі збудував князь Володар на замковій горі, за мурами в 1119 році, її присвячено Святому Іванові Христителю. Першим Єпископом в Перемишлі, про якого є дані, був владика Антоній Добриня Ядренкович (1218-1225 р.). З завоюванням Галичини Польщею в 1349 р. власність більшості земель перейшла до польського короля і від нього також залежав матеріальний та духовний розвиток країни. Зараз після завоювання постало Перемиське Латинське Єпископство в 1375 р., а з цим почалися тертя між Східною і Західною церквами.
Король Ягайло передав Катедру св. Івана Христителя латинській церкві в 1412 р. У 1460 р. цю церкву, побудовану з тесаного каменя, поляки розібрали і з матеріалу збудували Катедру Св. Петра поза мурами Перемиського замку. Перед тим як будувати, камінь возили до Сяну і «змивали з нього східну схизму». Ось де були закладені перші цеглини польського шовінізму, які у майбутньому розквітли буйним чортополохом на наших землях. Вона згоріла в 1495 році. Відбудова тривала до 1571 року, і цей костел стоїть до сьогодні. Слід нагадати, що Катедру Св. Петра поставили на місці церкви Св. Миколая. Доказ цьому, що у підвалах Св. Петра видно старі фундаменти церкви Св. Миколая.
Не можна обійти увагою такий факт як друкування релігійних підручників Кирилицею. Знаємо, що Йоган Гутенберг був першим друкарем і в 1456 р. видрукував Біблію. Святослав Фіол віддрукував п'ять книжок Кирилицею в 1491 р. До недавна Фіолу вважали німцем. Як з'ясувалось він був мешканцем Кракова, лемком і нащадком племені Білих Хорватів. Друкарської справи навчився в Німеччині, був фінансований українськими магнатами і Церквою. Ось назви книжок, які були надруковані Фіолом:
Осмогласник – 357 сторінок
Часословець – 787 сторінок
Тріод Пісна – 616 сторінок
Тріод Цвітна – 712 сторінок
Псалтир
Прошу звернути увагу, книги були надруковані у 1491 році, а вже у 1492 році Фіол був закликаний в інквізаційний суд Фредріка Ягайла. Наслідки: друкарню закрити, друкарські машини знищити, а друковані книги спалити. Він сам запевнив суд, що не буде друкувати Кирилицею. Знищення його підприємства було таке досконале, що сьогодні знаходимо кілька книжок перших примірників. Не знайдено ні одного псалтиря Фіола.
Від тоді вже починався тиск на українців, щоб переходили на латинську віру. Так, наприклад, 23 січня 1593 р. Катерина Ваповська пише, що українські церкви треба ...змінювати на латинські костели, щоб латинські ксьондзи намовляли населення ходити до костелу і щоб українських дітей хрестити в костелах. Окрім того, великі польські землевласники поглиблювали цей тиск. Все це спричинилося до того, що у вісімнадцятому ст. цілі громади переходили на латинську віру.
У 1595 р. українські Владики Потій і Терлецький потайки від інших вступили у переговори з Римом про прийняття унії, яка була проголошена у 1596 р. Ця унія прийняла Папу римського як голову Христової Церкви. Вона зберегла окрему організацію української церкви, її обряди і її східне церковне право. Перемиський єпископ – Михаіл Капустинський та львівський єпископ Гедеон Балабан залишились не з'єднаними з Римом.
Тут треба підкреслити, що лемки прийняли віру християнську від Св. Кирила і Св. Мефодія, а Київська Русь – від Візантії. Святі Кирило і Мефодій та Візантія були злучені з Римом, прийнята віра в Перемишлі і Києві була католицькою. Розлад між Римом і Візантією почався в 1054 р. Він не торкався українців аж до 13 ст. Берестецька унія була спробою приєднати та згладити східно-західні непорозуміння на Україні.
Коли Михаіл Капустинський відкинув унію, лемківські деканати з'єдналися під проводом генерального вікарія Герасима Бубицького, відлучилися від Перемиської дієцезії і приняли унію. У Перемишлі протягом 100 років були два єпископи: з'єднаний і нез'єднаний, лемки завжди підлягали унійному владиці. У 1692 р. єпископ Інокентій Винницький з цілою епархією прийняв унію. Від того часу Перемиська Єпархія була злучена з Римом. Так з більшими чи з меншими змінами минув час до 1934 року не на користь українців. 10 лютого 1934 р. на домагання польського уряду та римо-католицького костелу Апостольський Пристіл відлучив десять лемківських деканатів від Перемиської єпархії і створив окрему Апостольську Адміністрацію. Польським наміром було швидко асимілювати і злучити ці деканати з латинським костелом. Слід наголосити, що лемки були духовно, етнічно сильною частиною українського народу. Через 11 років після створення Апостольської Адміністрації польський уряд збагнув, що справу асиміляції програв. Треба зазначити, що польський уряд видав у той час закон, яким він перебрав у свою власність всі маєтки, записані на українські громади. Це включало всі церкви, приходські забудування разом з землею, читальні, кооперативи і таке інше. А за цим усім стояла доля людей. Частину депортували «добровільно» до УРСР, а другу частину у 1947 р. під гаслом операції «Вісла», знову ж таки «добровільно», депортували на західні землі.
Коли лихоліття закінчилося, то приблизно 65% українського населення було вивезене на схід. Точну кількість переселенців встановити неможливо, бо ті, що точно знають, мовчать. Польські джерела подають, що на теренах західної Галичини вони перебрали 1.062.000 населення українського роду. З того вивезено 700.000 до УРСР, а 362.000 залишилося, себто у 1947 р. вивезено на захід на «одзескане зємі». Советські джерела подають, що з Польщі вивезено 482.000 осіб, а український історичний журнал твердить, що було прийнято 385.700 емігрантів, Знову ж Польща, яка твердила, що залишилося 362.000 ніби схаменулась, що забагато, подає статистику тепер 180.000 людей українського походження знаходиться у Польщі. Якщо всі ці дані порівняти, то з обох боків границі бракує сотні тисяч людей. Кожен окупант ці події трактує на свій кшталт, як йому вигідно, зменшуючи свій злочин у цих подіях.
Не дивно, що після перебирання польським урядом майна (приватного і публічного) більша частина була знищена, без сумніву, що саме таке завдання поляки собі й ставили. Це виконувалось у різних формах. Зараз же після війни багато церков та інших громадських споруд було спалено. Велику частину церков і будівель розібрали на будівельний матеріал, який уживали на стайні, колгоспні будівлі тощо. Частину церков було продано за дешеві гроші з умовою, що купець мусить до певного часу розібрати та вивести матеріал. Цю ганебну працю уряд переклав на плечі приватних осіб та підприємців. Сам ніби стояв осторонь? Також частина церков була залишена протягом десятиліть без догляду. В результаті дерево зігнило, мури замокли і спорохніли, а в кінці будівля впала або її розібрали.
Інші церкви і будівлі були перетворені в магазини для різних речей: штучний гній, сіно, збіжжя, вугілля і т. ін. Частина церков була передана для ужитку латинської церкви. Після передачі у златинізованих церквах всю обстановку східного обряду спалено і викинуто. Частина церков була передана для ужитку православній церкві. Ці церкви відновлені у східному стилі. Лише кілька церков уживає українська греко-католицька церква. Далі подаю наслідки нищення нашої духовності у Перемиській Єпархії.
На території Перемиської Єпархії, що знаходиться під окупацією Польщі, жило 540.000 українців греко-католицької віри. Вони молилися Богові в 689 церквах і були об'єднані у 363 парохіях. До пересічної парохії належало дві церкви, матірна і одна дочерна. На сьогоднішній час з 689 церков; які існували в 1939 р.,
346 церков (50,2%) вже зруйновані, або у такому стані, що реставрувати їх неможливо.
245 церков (35,6%) перебрали римо-католики і уживають їх як костели.
61 церква ще стоїть у доброму стані (8,9%), але закриті або уживаються не по призначенню: склади, допоміжні приміщення і т. ін.
28 церков перебрала православна церква, себто (4,0%);
9 церков (1,3%) уживаються як музеї української церковної архітектури;
Деякі з них стоять на первісному місці, а деякі перевезено на музейні площі. Більшість деканатів Перемиської Єпархії знаходиться в границях етнографічних поселень українців. Тут населення у 1939 році ділилось на:
Українців– 65%
Поляків – 25%
Жидів – 8%
інших – 2%
Подані цифри відносяться до всього населення. Факти стверджують, що більшість поляків і жидів жили по містах, а українці по селах. Коли розділити населення на селян і міщан, то відношення стає наступним:
Селяни Міщани
українці – 75% українці – 16%
поляки – 20% поляки – 50%
жиди – 3% жиди – 33%
інші – 2% інші – 1%
Деякі деканати знаходилися поза етнічними поселеннями українців. У 1939 р. українці становили там 10% населення. Треба зазначити, що за княжих часів ці території були цілком заселені українцями. Під час польської окупації цих територій (1341 – 1764 рр.) більшість населення спольщилася і перейшла на латинську віру, внаслідок польської державної шовіністичної політики, яка проводилась безупинно «огнем і мечем» віками.