Свобода народам і людині. (Автор: Костюк Петро)

Дата публікації допису: Jun 25, 2014 6:29:14 PM

Для української нації ХХ століття було часом драматичної боротьби за незалежну українську державу. Мільйони українців виборювали самостійну Україну: одні зброєю, інші словом, одні в бою, а інші в концтаборі чи у вимушеній еміграції. Завдяки їхній жертовній боротьбі і змогла відбутись в 1991 році Українська держава. Маємо за обов'язок перед нашими попередниками розповісти про тих людей і ті події.

У листопаді 2013 р. минуло 70 років з часу проведення першої Конференції поневолених народів Східної Європи та Азії.Це вперше, коли народи, які стали заручниками німецької та радянської окупації, об’єдналися та задекларували свої зусилля у спільній боротьбі за незалежність.

Напередодні її проведення, влітку 1943 р., під керівництвом Романа Шухевича, відбулася позитивна еволюція ідейно-програмних засад ОУН. В серпні 1943 року, в умовах німецької окупації, відбувся III-й Надзвичайний Великий Збір Організації Українських націоналістів, де було виразно оформлено ідейно-програмні засади Української Національної Революції і висунуто ідею міжнародної системи боротьби за національний та соціальний лад поневолених народів. "ОУН бореться за УССД (Українську Самостійну Соборну Державу), за те, щоб кожна нація жила вільним життям у своїй державі. Знищення національного поневолення та експлуатації нації нацією, система вільних народів у власних самостійних державах – це єдиний лад, який дасть справедливу розв'язку національного і соціального питання в цілому світі". (1)

ОУН, тим самим, підкреслила своє ставлення до нацизму і більшовизму і взагалі до імперіалізму. З того часу вона виразно виступає як організатор поневолених народів проти імперіалістів. Було висунуто ідею національно-визвольної війни проти поневолювачів в усій Європі та Азії.

При Проводі ОУН було створено Референтуру зовнішніх зв’язків (кодова назва- "Р-33”). Її завданнями було нав’язування контактів з сусідніми народами щодо порозуміння та співпраці з поневоленим народами, а також поширення цієї співпраці та інформування їх про національно-визвольну боротьбу в Україні. З утворенням УГВР в 1944р., функції Референтури зовнішніх зв’язків перебрав Генеральний Секретаріат закордонних справ УГВР.

Нагальною стала потреба скликання конференції поневолених народів і у листопаді 1943 року, за ініціативи ОУН на основі виробленої на цей час політики і під охороною УПА, було скликано Першу конференцію поневолених народів Східної Європи та Азії. Це стало етапом боротьби за Україну у співпраці з іншими поневоленими народами в непростих умовах окупації.

В етнічному плані УПА була українською військовою формацією, проте її командування намагалось залучити до повстанських рядів представників інших народів, які через обставини опинились на українських землях. В ідейно-політичній боротьбі проти нацизму та більшовизму УПА звертає особливу увагу на пропаганду визвольної боротьби серед поневолених народів.

Ще у червні 1943 р. керівництво УПА видало заклики до національних частин, котрі служили у німецькому війську, з проханням перейти до українських повстанців. (2) УПА приймала в свої ряди всіх тих військовослужбовців, незважаючи від їх національності, які втікали з німецького полону. Іноземці переходили до УПА й вставали до її лав. Вони воювали пліч о пліч з українцями. В УПА також були організовані частини за національним принципом. Якщо це були сотні, то входили до складу котрогось із куренів УПА, а якщо курені то до складу загону УПА. Кількість національних частин на осінь 1943 р. в складі Української Повстанської Армії дійшла до 15 куренів. Ці військові формування виявилися не менш боєздатними, аніж власне українські, про що засвідчили бойові дії. Вояки таких формувань мали високий рівень військової підготовки, яку отримали за час служби у складі Вермахту або Червоної Армії. Важливим був і психологічний фактор. Адже грузини, узбеки, литовці, білоруси та інші боролися в складі УПА і за інтереси своїх націй, своєї батьківщини. Українські націоналісти були переконливі у твердженні, що тільки УПА веде справедливу війну, а не нацистська Німеччина чи СРСР. Їм вдалося переконати представників інших народів, що тільки в лавах УПА поневолені народи мають можливість боротися за свою незалежність.

Назагал збройні формування не українців за період Другої Світової війни склали майже 20 тисяч осіб. Наявність у складі УПА не українських частин, так званих легіонів – унікальний приклад мілітарної співпраці народів за своє національне визволення. Таким чином народи СРСР та Східної Європи включались у спільну боротьбу проти поневолювачів за свої власні незалежні національні держави, за свої власні національні та соціальні інтереси. Існування таких держав обумовлювалося правом кожного народу жити у своїй національній державі, а не в „імперії рейху” чи „союзі”.

Ця спільна боротьба народів Європи та Азії у лавах Української Повстанської Армії була практично єдиним і унікальним явищем в історії Другої Світової війни.

Вона стала каталізатором відомої історичної події – Першої Конференції поневолених народів Східної Європи та Азії, яка відбулася 21 – 22 листопада 1943 р. в селі Будераж Здолбунівського району на Рівненщині. Село розташоване за 50 км від м. Рівне, де на той час знаходилася резиденція Еріха Коха. Вибір місця проведення Конференції був не випадковим. Вона відбувалася у великій конспірації на території, яку контролювали численні відділи Української Повстанської Армії на чолі з командиром військового округу «Богун» Петром Олійником.

Було поширено інформацію, з конспіративною метою, що проведення Конференції відбудеться на Житомирщині. Німецьке командування не могло спрогнозувати такий крок ОУН. Це було зроблено настільки вміло, що ввело в оману як німецькі так і радянські спецслужби.

Багато делегатів прибули зі своїх рідних земель, долаючи численні труднощі при переході лінії фронту. Окрім цього були присутні 10 осіб різних національностей, запрошені як гості, які брали активну участь у роботі Конференції. (3) Клич "Свобода Народам і Людині" набував реального значення.

Напередодні проведення Конференції, 20 листопада 1943 р., німецький батальйон, у місцевості, де скликалась Конференція, проводив каральну операцію. Пліч-о-пліч з вояками УПА представники багатьох національностей стали до бою. В цьому бою брали активну участь і деякі делегати Конференції. (4) Загони УПА розбили цю німецьку частину, не давши спалити навколишні українські села.

Конференція поневолених народів проводилась у селі Будераж у місцевій сільській школі. У Конференції взяло участь 39 делегатів, які представляли 13 народів. Зокрема, прибуло 6 азербайджанців, 6 грузинів, 5 узбеків, 4 вірменини, 4 татарини, 2 білоруси, 2 осетини. По одному представникові було від казахів, кабардинців, чувашів,черкесів та башкирів. Українську делегацію очолював Ростислав Волошин (псевдоніми «Стеценко», «Павленко», «Горбенко», «Левченко») – член Бюро Головного Проводу ОУН. У Конференції також взяли участь Роман Шухевич – Головний командир УПА, Яків Бусел – член Головного Проводу ОУН, Омелян Логуш – референт пропаганди Крайового проводу ОУН Південно-східних українських земель, Дмитро Клячківський – Крайовий провідник ОУН Північно-західних українських земель, Катерина Мешко – член Крайового проводу ОУН ПСУЗ та інші.

Делегати Конференції, що представляли окуповані радянським режимом народи, задекларували єдиний фронт боротьби визвольних рухів Центрально-Східної Європи та Азії проти німецького та російського імперіалізму.

Роман Шухевич (с.Будераж, 21-23 листопада 1943р.)

21 листопада о 9 годині ранку в залі, оформленій національними прапорами і портретами національних героїв і керівників представлених народів, під знаком спільного революційного прапору розпочала свою роботу перша Конференція поневолених народів Східної Європи та Азії. (5)

Конференція розпочалася однохвилинним мовчанням для вшанування пам'яті борців усіх поневолених народів Сходу Європи і Азії, що полягли за волю своїх народів. (6)

Головуючий Ростислав Волошин надав перше слово грузинові «Карлу». Очевидці згадували, що він підійшов до президії, з гуркотом поклав на стіл кулемет і промовив: «Тут кується воля поневолених червоною Москвою народів! Ми будемо до останнього битися за свободу поневолених народів!» Делегати Конференції стоячи, гучними оплесками привітали цей заклик свого побратима.

Робочою мовою Конференції була українська, оскільки всі делегати добре її розуміли. І хоча частина не українців послуговувалися у своїх виступах російською, це аж ніяк не стало на заваді загальному розумінню.Слід зазначити, що цей факт лише зайвий раз підкреслює атмосферу толерантності та порозуміння , яка панувала на Конференції.

На конференції було виголошено та обговорено ряд доповідей. У доповіді "Оцінка сучасного політичного становища" було висвітлено "дволику гру німецького націонал-соціалістичного і російсько-більшовицького імперіалізмів до поневолених народів". (7) В ній зазначалось, що ці народи ніколи не погодяться зі станом поневолення, а вестимуть боротьбу за самостійне життя у власній державі.

А у доповіді "Політичні завдання поневолених народів" подавалась різниця між нацистським та більшовицьким режимом та було показано образ нищівної політики більшовиків у відношенні до поневолених народів. (8) Велике історичне завдання цих народів шляхом збройної національної революції визволитись та принести світові мир. (9)

При оголошенні доповіді "Організація і практичні цілі єдиного фронту поневолених народів" було вказано на доцільність скоординувати дії при допомозі збройних сил всіх поневолених народів і посилити діяльність політичних організацій. З цією метою потрібно було утворити Комітет, який складався б з представників революційних організацій.

"Комітет Поневолених Народів має організувати Національні Повстанчі Армії, відтягти людей своїх національностей з Червоної Армії (10), організовувати національно-політичні сили на власних територіях і на українській території, де знаходиться багато представників поневолених народів." (11)

Учасники конференції, після тривалого обговорення доповідей, прийняли ряд документів. Насамперед, ухвалили відозви до народів Східної Європи та Азії та до тих , які були в окопах Другої світової війни (до бійців Червоної армії та національних батальйонів). У них на повний голос звучить заклик до спільної боротьби проти гітлерівського і сталінського тоталітарних режимів, до боротьби за незалежність народів. Фінальним акордом прозвучало гасло "Смерть Гітлерові і Сталінові".

Зліва праворуч: Роман Шухевич, Дмитро Грицай, Катерина Мешко-Логуш. с. Будераж Рівненської обл., 21-22 листопад 1943 р

Успішний досвід спільної боротьби поневолених націй під стягами УПА зробив можливим оформлення спільного координаційного, в першу чергу – політичного центру, що ставив за мету об’єднання спільних зусиль і керування силами й потугами українського та інших поневолених народів у війні. На Конференції було прийнято рішення про створення постійно діючого Комітету поневолених народів та формування визвольних національних відділів на окупованих землях, які б вели боротьбу на теренах усього Радянського Союзу. 22 листопада уповноважений орган Конференції – Резолюційна комісія – склала Постанову та Відозву.

У Постанові Конференції дається оцінка німецькому націонал-соціалізму та російському більшовизму. У тексті йдеться про те, що ці дві ідеології несуть у собі імперіалістичні ідеї, які «заперечують право народів на їх вільний і політичний і культурний розвиток». (12) Розв’язання цієї проблеми вбачається у проведенні національних революцій.

У Відозві Конференції поневолених народів наголошується, що головним тогочасним ворогом на шляху до незалежності поневолених націй був Радянський Союз. Зокрема, зазначено: «Своєю героїчною боротьбою ви проганяєте німецьких імперіалістів з рідних земель. Ви стали в ряди передових бійців проти імперіалістів. Однак ви виконали лише половину роботи. За плечима у вас жирує на народному горі другий імперіалізм – сталінський». (13)

Завершилася Конференція виступом Дерманського хору, який виконав низку повстанських та українських народних пісень.

Конференція заклала підвалини тривалої співпраці поневолених народів в боротьбі за їхнє повне і самостійне існування і цю боротьбу вони заповзялися вести спільним фронтом аж до перемоги. Конференція організаційно оформила спільний антибільшовицький фронт (військовий і політичний) поневолених націй Сходу Європи і Азії, Єдина тактика боротьби мала спричинити у відповідний момент одночасну хвилю національних революцій на окупованих землях. Вперше на теренах Радянського Союзу було задекларовано об’єднання народів, альтернативне союзу радянських республік.

Ідеї, проголошені у Будеражі, дали поштовх створенню 16 квітня 1946 року об’єднання визвольних політичних організацій в Антибільшовицький блок народів, який очолив Голова Проводу ОУН(б) Ярослав Стецько.

Впродовж усього свого існування АБН проводив активну міжнародну діяльність за повалення Радянського Союзу. А в 1967 р. він став співзасновником Світової антикомуністичної ліги.

Конференція поневолених народів дала початок організованому опору всіх поневолених народів за будь-яких умов та методів боротьби. Це засвідчили і спільні повстання у концтаборах ГУЛАГу, починаючи з 1953 року, і міжнаціональна взаємодопомога під час друку та розповсюдження неформальної преси в кінці 1980-х рр.

Наприкінці 1980 – початку 1990 рр., ідеї Конференції поневолених народів Східної Європи та Азії про повалення тоталітарного Радянського Союзу зсередини, шляхом підняття національних питань, втілились у життя.

Історія ж Радянського Союзу тих років продемонструвала, що розпад тоталітарної держави відбувся саме внаслідок неможливості вирішення національних питань поневолених народів. Однак необхідно пам’ятати, що цьому розпаду передували десятиліття безперервної боротьби у різноманітних її проявах ідейних сподвижників учасників першої Конференції поневолених народів.

Конференція поневолених народів Східної Європи та Азії є важливою сторінкою в історії становлення незалежних держав на пострадянському просторі, вона яскраво продемонструвала прагнення українців до незалежності , а також вміння організувати навколо себе та інших сподвижників у боротьбі. Гаслами Конференції стали: – "Свобода народам і людині” та «За Самостійні держави всіх поневолених народів!». Учасники наради задекларували свою повагу до «політичних прав кожного народу», що «дасть кожному народові повні можливості культурного й економічного розвитку». У світі це був перший прояв організованого міжнародного опору одночасно німецькому та радянському тоталітарним режимам.

21-22 листопада 2013р.виповнилося 70 років років з часу проведення Конференції поневолених народів Східної Європи та Азії.

Внаслідок активної радянської пропаганди, сьогодні для більшості українців ця сторінка історії українського визвольного руху у ХХ ст.є незнаною, або викривленою, тому і у третьому десятилітті незалежності українці мало знають про своїх героїв та важливі сторінки української історії.

Сьогоднішня актуальність шляхетного гасла ОУН "Свобода народам! Свобода людині!" незаперечна. В Незалежній Україні заслуговує гідного вшанування на державному рівні День проведення Конференції поневолених народів Східної Європи та Азії.

Голова Львівської обласної організації Спілки офіцерів України Петро Костюк, полковник

Література

1. Дещо з історії українського націоналізму / За розділом 5 «програми» №»1 «виховання і вишколу» і з «вказівок для навчання»/ – 1948 Р. С.19. [Електронний ресурс]/ Режим доступу: http://avr.org.ua/index.php/viewDoc/1277/

2. Киричук Юрій. Український Національний рух 40–50-х років ХХ століття: ідеологія та практика. – Львів: Добра справа, 2003 . – С. 142.

3. Перша конференція поневолених народів східної Європи і Азії. – БЕЗ ДАТИ.[Електронний ресурс]/ Режим доступу: http://avr.org.ua/index.php/viewDoc/3968/

4. Перша конференція поневолених народів східної Європи і Азії, що відбулася 21-22 листопада В Україні (неповний текст). – 1944.- С.2. [Електронний ресурс]/ Режим доступу: http://avr.org.ua/index.php/viewDoc/3963/

5. Там само.

6. Вісті ч.5. – С .7. [Електронний ресурс]/ Режим доступу: http://avr.org.ua/index.php/viewDoc/2190/

7 Там само. – С.8.

8. У липні 2009 року Парламентська асамблея ОБСЄ винесла резолюцію, в якій прирівняла злочини сталінізму в СРСР до злочинів нацистського режиму в Німеччині. Резолюція, названа " Возз'єднання розділеної Європи ", підкреслює, що обидва тоталітарні режими завдали серйозної шкоди Європі, в обох режимах спостерігалися прояви геноциду і злочини проти людства. Одним із закликів резолюції ОБСЄ до держав-учасників є припинення вихваляння тоталітарних режимів, включаючи проведення публічних демонстрацій в ознаменування нацистського або сталінського минулого, а також відкриття історичних і політичних архівів. 23 серпня названо Загальноєвропейським Днем пам'яті жертв сталінізму та нацизму в ім'я збереження пам'яті жертв масових страт і депортацій.

Папа Іоанн Павло II також порівняв дві тоталітарні системи XX століття: сталінський СРСР і нацистську Німеччину: "Деякі вважають, що Сталін був кращим лідером, ніж Гітлер. З моральної точки зору, вони обидва були жахливі." 9. Вісті ч.5. – С.8. [Електронний ресурс]/ Режим доступу: http://avr.org.ua/index.php/viewDoc/2190/

10. «Совєтська армія не може бути переможена тільки ззовні, війною чи інтервенцією. Вона насамперед мусить бути зсередини переможена революцією, здійсненою її вояками. У цьому секрет перемоги над большевизмом та російським імперіялізмом узагалі. Совєтська армія як інструмент совєтського російського імперіялізму – наш ворог, але вояки совєтської армії, неросійської національности особливо, для яких наші ідеї стають їхніми ідеями – це наші друзі, наші спільники в боротьбі проти большевизму. Цим воякам совєтської армії належить одна з найважливіших ролей у вирішальній боротьбі наших народів із силами большевизму та російського імперіялізму взагалі.»

Ярослав Стецько "Українська визвольна концепція". Мюнхен, Видання ОУН,1987. Т-1. с.260.

11. Вісті ч.5. – С.8. [Електронний ресурс]/ Режим доступу: http://avr.org.ua/index.php/viewDoc/2190/

12. Перша конференція поневолених народів східної Європи і Азії,що відбулася 21-22 листопада в Україні (неповний текст). – 1944.- С.11. [Електронний ресурс]/ Режим доступу: http://avr.org.ua/index.php/viewDoc/3963/

13. Там само. – С.14.