Список священиків, які були вбиті, закатовані або померли з голоду в сибірських таборах (автор: Козак Михайло)

Дата публікації допису: Oct 21, 2012 8:7:50 PM

Книга «Пом’яни, Господи, душі слуг Твоїх»

Львів: Свічадо, 2002. – 280 стор.

(продовження – 6)

Отець Плахта Михайло

парох с. Сурохів, Ярославський деканат.

Народився 1899 р., рукоположений 1931 р., жонатий

1931-1933 – ?

1933-1935 – адміністратор с. Коропуж, Рудецький деканат.

1935-(1939) – адміністратор с. Милків, Любачівський деканат.

(1939)-1945 – парох с. Сурохів, Ярославський деканат.

З другим приходом большевиків у кінці липня 1944 року на Посянні почалась самоволя жорстоких польських банд. Польські злочинні банди Желиняка зі с. Шівсько та банди Грабовського зі с. Піводи в Сурохові, Соб'ятині й Конячеві мордували невинних українських селян, молодих хлопців і дівчат.

Обставини смерті о. Михайла Плахти сперті на достовірних свідченнях: Михайло Шкільник. Сурохів – українська сільська фортеця над Сяном. Збірник «Ярославщина і Засяння». «...Між іншими банда Желиняка в Сурохові вбила о. Михайла Плахту, його дружину та 11-літнього сина Юрка...».

«15 березня 1945 року польські банди напали великою силою на Сурохів. Цієї трагічної неділі о. парох Михайло Плахта правив богослуження в місцевій церкві. Бандити увійшли до церкви, своїм вереском і ворожою поставою перервали богослуження й забрали від престолу о. М. Плахту. Вони заарештували теж і його дружину та сина Юрка. Зв'язавши їх колючим дротом, ці польські нелюди важко били арештованих та повели їх на переслухання до села Підвода. Там знову страхітливо знущалися над ними. Після цього перегнали всіх до бандитського села Шівська й там, розібравши всіх до нага, публічно знасилували дружину о. Плахти й там всіх їх,

недомучених звірськими тортурами, розстріляли».

Отець Радьо Андрій

зав. с. Криве, Лютовиський деканат

Народився 01.06.1909 р., рукоположений 1936 р., безженний

1936-1937 – сотрудник с. Зубків, Сокальський деканат.

1937-(1939) – сотрудник с. Полянчик, Балигородський деканат. (1939)-1945 – зав. с. Криве, Лютовиський деканат.

1945-1947 – капелан УПА.

о. Андрій Радьо був курінним капеланом УПА Загинув під час рейду в Західну Європу восени 1947 року.

За свідченням Євгена Стахіва («Сини Перемиської землі в українському революційно-визвольному русі 1930-1945 років». – В: Перемишль, Західній Бастіон України), «Капелян УПА о. Степан(?) Радьо загинув коло Вінер-Нойштадту в Австрії у 1947 році, пройшовши всю Чехословаччину в рейді УПА».

За свідченнями Мирона Миця, псевдо «Дух», о. Андрія Рада під час рейду на Захід у 1947 році арештувала австрійська поліція й передала більшовикам. У місті Баден (Австрія) 8 січня 1948 року його засуджено Військовим Трибуналом на 10 років позбавлення волі й заслано до Сибіру. Під час хрущовської амністії в 1955-1956 рр. був звільнений, повернувся в Україну до Зимної Води коло Львова, де проживав до смерті».

За Літописом УПА, т. 29: «Яворенко» – капелан о. Андрій Радьо, родом з с. Коровинки біля Перемишля. Потрапив у полон чеській СБ і був переданий більшовикам. Відбув важке заслання в Сибіру.

о. В. Гриник у своїх записах згадує, що о. Андрій Радьо був «сотрудником в селі Полянчик Балигородського деканату, потім коротко завідателем в селі Криве над Сяном Лютовиського деканату і під час переселювання парафії втік до УПА, де капелянував. Місце його побуту – невідоме... Згинув під час рейду УПА на Захід коло Відня, 1949 року».

Поява в жовтні 2000 року книги спогадів І. Кривуцького пролила трохи світла на тяжку долю о. А. Радьо: «У Дудінці... нас загнали до якогось будинку з двоповерховими нарами. Тут я познайомився ще з одним земляком – священиком о. Андрієм Радьо, родом з Коровник. Останніх два роки на волі партизанив з якоюсь сотнею в горах Лемківщини. Це вже був справжній земляк. Було про що поговорити, згадати. Він прибув до Дудінки раніше від нас на кілька днів. Зайняв місце на верхніх нарах – там трохи тепліше. Я примістився на нижніх посередині барака...».

Автор цієї книжки пішов слідом свідчення Мирона Миця, оскільки воно досить докладне, поїхав до Зимної Води і старався знайти на місцевому цвинтарі могилу о. А Радьо, але дарма. Відвідав Духовний семінар у Рудному біля Львова, розпитував про могилу о. А. Радьо. Отцям семінару відомі могили священиків, якими вихованці опікуються, але серед них могили о. А Радьо нема.

Тим часом з'явилася ще одна довідка, яка прояснила долю о. Андрія Радьо. Володимир Росоцький зі Львова був в'язнем Норильська й близьким другом о. А Радьо, бо походили із сусідніх сіл Перемищини – Перекопані і Коровник. В. Росоцький зберіг і фото о. А Радьо з дарчим підписом такого змісту: «Друже Влодко! Візьми в руки і згадай давні минулі роки. І згадай зле і добре у взаїмній нашій неволі. На довгу і незабутню пам'ять дорогому другові Влодкові з далекого Сибіру засилає о. Андрій Р.Б. 06.03.56 р.»

За словами В. Росоцького, о. А. Радьо справді із сибірських таборів прибув до Зимної Води під Львовом до своєї рідної сестри, але там йому не дозволили прописатися, і він виїхав до села Бабино Рогатинського району до брата. Хворів на рак крові і там скоро помер у 1959 році.

Отець д-р Решетило Роман

Перемиська капітула

Народився 01.12.1880 р., рукоположений 1907 р., інстальований 1926 р., безженний, Вк.

1907-1911 – студії у Відні.

27.10.1908 – здобув докторат з богослов’я.

1912-(1914) – сотрудник с. Ульгівок, учнівський деканат.

(1918)-(1921) – катехит гімназії в Сяноці.

1921-1922 – адміністратор с. Потелич, Равський деканат.

1922-1927 – парох с. Потелич Равський деканат.

1922-(1939) – адміністраційна й науково-дидактична діяльність у Перемишлі.

– професор Духовної Семінарії в Перемишлі (викладає єврейську мову);

– канцлер Консисторії Перемиської єпархії;

– радник і референт Єпископської консисторії;

– просинодальний суддя;

– відпоручний Єпархіяльного суду (д/с адміністрації майном);

– оборонець подружнього зв'язку;

– просинодальний іспитовик;

– голова секції допомоги церквам товариства «Єпархіяльна Поміч»;

– Тайний Шамбелян (Прелат) Св. Отця Папи Римського.

Заарештований польськими органами безпеки (УБ) 26 червня 1946 р. з єп. Й. Коциловським – Перемиським єпископом, єп. Г. Лакотою – єпископом-помічником, о. д-р І. Кузичем – ректором Духовної семінарії та о. Грицеляком – канцлером консисторії Перемиської єпархії, з дружиною і переданий радянським органам безпеки НКВД у Львові.

Карався в тюрмах Львова та Києва, відтак засланий до Сибіру, де й загинув. Помер 5 жовтня 1952 року в Казачинську Красноярського краю, там і похований.

Пропам'ятна таблиця о. д-ру Романові Решетило на капітульному гробівці оо. Крилошан на комунальному цвинтарі в Перемишлі при вул. Словацького.

Отець Сембратович Анатолій

парох с. Бахів, Порохницький деканат

Народився 04.10.1884 р., рукоположений 1910 р., інстальований 1925 р., жонатий

1910-1916 – сотрудник м. Криниця, Мушинський деканат.

1916-1924 – адміністратор м. Криниця, Мушинський деканат.

1924-1925 – адміністратор с. Бахів, Порохницький деканат.

1925-1945 – парох с. Бахів, Порохницький деканат.

Замордований польською бандою капеляна АК в ранзі капітана ксьондза Францішка Журавського з Бабич 23 лютого 1945 року на приходстві в Бахові.

Обставини смерті о. А. Сембратовича за Миколою Андрусяком (Кривавий терор польських боївок на Надсянні. – В: зб. «Ярославщина і Засяння»):

«Частину своєї банди ксьондз Ф. Журавскі вислав до Бахова, щоб убити приятеля польського населення о. А. Сембратовича, одначе мешканці села перешкодили бандитам у цьому злочинному намірі. Згодом, одначе, згаданий отець таки згинув з рук тієї ж банди».

«Бувший капелян польської армії кс. Ф. Журавскі... ходив у походи на українські села. Він вбивав українських священиків і селян, забирав майно замордованих і допускався найгидкіших злочинів. Він особисто вбив кільканадцять священиків, серед них пароха Бахова о. А. Сембратовича, пароха Тарнавки о. М. Мазура, пароха Скопова о. І. Дем'янчика, пароха Ліщоватого о. Степана Конкольовського, пароха Березки о. О. Білика та інших».

24 липня 1952 року п. Косінська, вчителька з Бабич (полька), звернулася зі скаргою до перемиського римо-католицького біскупа Фр. Барди, звинувачуючи кс. Ф. Журавського в тяжких злочинах, з вимогою позбавити його священства. Вказала також місце проживання кс. Ф. Журавського під прибраним прізвищем в с. Сроково коло Кентшина на Ольштинщині. Біскуп Барди не вчинив нічого, щоб покарати кс. Ф. Журавського, а навпаки, уже заздалегідь Перемиська римо-католицька Курія виготовила кс. Ф. Журавському документи на чуже прізвище й відправила його у воєводство Ольштинське.

Щойно в 1962-63 роках, за свідченням о. кан. Михайла Вудкевича з Перемишля, українці-виселенці розпізнали кс. Ф. Журавського, зложили скаргу до римо-католицького Ординарія в Ольштині біскупа Юзефа Джазги, і той суспендував Ф. Журавського зі священства.

о. В. Гриник у своїх звітах до Риму згадує: «Німецький староста Перемишля на доручення своєї вищої влади просив перемиських єпископів видати кожний окремо до своїх вірних пастирський лист із закликом, щоб припинити пролив крові. Єпископ Йосафат Коциловський згодився з таким посланням звернутись до своїх вірних, зате римо-католицький біскуп Францішек Барда не погодився, кажучи – якщо якийсь поляк дійсно вбив би українця, «to byl by tylko sprawiedliwy odwet». (це була б тільки справедлива відповідь).

Отець Семнів Богдан

парох с. Кречовичі, Лежайський деканат

Записи про о. Богдана Семківа відсутні в шематизмах Перемиської єпархії, тому важко встановити відомості про його особисте життя й душпастирську працю.

Можливо, до Перемиської, в тих лиховісних часах, прибув з іншої єпархії.

Народився в селі Дошно на Лемківщині.

В останні роки життя був душпастирем у селі Кречовичі Лежайського деканату.

Докладніші обставини смерті о. Богдана Семківа: «о. Богдан Семків сховався на стриху, а його дружина залишилася в хаті. Нагло почув крик дружини. Виломав гонти даху й почав кликати парафіян на рятунок. Бандити, почувши його крик, там на стриху його й замучили».

Отець д-р Слюсарчик Адам

сотрудник с. Люблинець Новий, Чесанівський деканат.

Народився 24.08.1912 р., рукоположений 18.04.1937 р.

1932-1938 – богословські студії в Перемишлі, відтак у Римі.

– доктор богослов'я.

(1939)-1946 – сотрудник с. Люблинець, Чесанівський деканат.

– сотрудник с. Дубрівка, Лежайський деканат.

1944-1947 – капелянУПА.

Брак шематизмів за 1940-і роки не дозволяє докладніше простежити душпастирську працю о. Адама.

Обставини смерті о. Адама Слюсарчика: «Кілька разів утік з рук польських банд БХ (Батальйони Хлопські) у 1945 році. Після виселення Люблинчан до УРСР, о. Адам був змушений переховуватись по лісах. Увійшов в контакт з УПА і став капеляном УПА».

о. Адам Слюсарчик загинув у бою з польським військом у січні 1947 року в селі Криве, пов. Лісько.

Орест Колтунюк (США) в листі від 25 червня 2000 року згадує, що «о. Адам Слюсарчик вступив до УПА і згинув в криївці коло с. Монастир, коли польське військо її відкрило».

Церква Преображення Господнього в Люблинці Новому (зб. 1908 р.), у якій розпочав свою душпастирську працю молодий священик – доктор богослов'я. Після вбивства о. Адама й депортації українців церква була закрита, а згодом її перебрали поляки римо-католики.

Зі спогадів Михайла Шиманського з Люблинця Нового: «о. А. Слюсарчик, парох Старого Люблинця, згодом у 1944-1947 роках польовий духовних УПА на Закерзонні, псевдо «Роман», восени 1947 року розірвався гранатою разом з друзями в криївці коло Монастиря на Равщині».

З рапорту за 18 березня 1948 року: «St. Ref. SIW III Wydziału WUBP w Rzeszowie do Naczelnika Wydzialu III WUBR w/m (arch. WUSW w Rzeszowie) дізнаємося, що: «Podczas zacieśniania pierścienia wokoł znalezionego bunkru przez otwór wyskoczyło 2 bandytów z bronią w ręku i ostrzeliwując się chcieli ratować się ucieczką. Jeden z nich, Ślusarczyk Adam, ps. “Knyha”, pop z Lublińca Nowego pow. Lubaczów – tłumacz pism organizacyjnych na język francuzki w ośrodku technicznym – zostal zabity w czasie uciecki w odległości 20 m od kryjówki…»» (Підчас звужування кільця оточення навколо знайденого бункера через отвір вискочило 2 бандити зі зброєю в руках і відстрілюючись хотіла врятуватись втечею. Один з них Слюсарчук Адам псевдо «Книга», священик з Люблинця Нового повіту Любачівського – перекладач документів організаційних на французьку мову в технічному відділі – був убитий підчас втечі на віддалі 20 метрів від криївки.)

о. Адам Слюсарчик загинув 19 вересня 1947 року. Місце спочинку невідоме.