Наші герої Кахнич Іван Федорович. (Автор: Кахнич Іван)

Дата публікації допису: Jul 20, 2014 6:35:53 PM

Кахнич Іван Федорович (1916 – 05.1946) – кущовий провідник, командир (сотенний) партизанського загону села Горуцько, член ОУН, співзасновник організації ОУН в селі Горуцько. Псевдо “Зірка “.

Іван Кахнич (Вошкало) народився у селі Горуцько у звичайній сільській сім’ї у 1916 році. Ще навчаючись у школі, він виділявся хорошими успіхами у навчанні. Закінчивши чотири класи сільської школи, батько віддав на навчання у Дрогобицьку гімназію. У цей час у гімназії діяла досить багаточисельна молодіжна організація «Юніор» ОУН. Незабаром Іван стає членом цієї організації та приймає активну участь у її діях. Закінчивши гімназію, він повертається у рідне село. Його призивають до військової служби в польську армію.

Іван був мобілізований для навчання в артилерійське училище міста Познань, у якому навчалося багато національно свідомих націоналістів та членів ОУН. Під їхнім впливом гартувалось серце Івана до майбутньої боротьби за незалежність України. Повернувшись у рідне село, він бере активну участь у місцевих акціях непокори окупаційним режимам та діяльності читальні «Просвіта».

Його діяльність тісно пов’язана з УПА. Зазначимо, що УПА від самого початку вважало себе зародком Збройних сил Української Самостійної держави і тому структурувалася як регулярне військо. Офіційно 14 жовтня 1942 р. у свято Покрови на Волині у лісах було створена УПА. Після цього багатьох штабних представників УПА було розіслано по всіх куточках Західної України для організації бойових загонів УПА.

Наприкінці 1942 р. у глибокій конспірації у селі Рудники Миколаївського району відбувся трьохденний крайовий з’їзд ОУН, який розглядав питання утворення бойових загонів на території тодішнього Жидачівського і Меденицького районів. На цьому з’їзді був присутній голова «Просвіти» села Горуцько – Василь Якович Кахнич (1915 р. н.). Після повернення в село відбулося зібрання усіх провідних членів «Просвіти». На цьому зібранні доручили Івану Федоровичу Кахничу зібрати добровольців для формування бойового загону УПА. Після його формування, Івана назначили кущовим провідником. Наприкінці 1944 році бойовий загін УПА села Горуцько нараховував 24 стрільці. Під його командуванням бойовий загін УПА виконував успішно багато різноманітних бойових операцій: розмінування річкових мостів, замінованих німцями, звільнення арештантів, ведення запеклих боїв з бойовим органам НКВД та багато інших.

Однак вистраждана бойова боротьба тривала б ще довго і успішно. Та, на превеликий жаль, серед побратимів було два завербованих агенти НКВД, які вчасно сповіщали про плани партизан та дії. Одного провокатора партизани вирахували та знешкодили самі, а другий «Маркіян», по місцевому його кличка «Кость» – Кахнич Василь, родом із села Кадовби, що на Тернопільщині, зорганізував жорстоку розправу над побратимами за допомогою червоних партизанів «Червона мітла». «Кость» перед цим служив у Радянському війську червонопагонником, там його завербували органи НКВД і під видом дезертира весною 1945 р. він повернувся у село. Місцеві партизани, не провівши відповідної перевірки, прийняли його стрільцем у кущ. У травні 1946 р. в одній із облав здався живим і був забраний до району. Через три години автомашиною разом з солдатами НКВД прибув до місця розташування криївки в урочище Рудка, внаслідок чого впали кущовий провідник Іван Кахнич «Зірка», станичний Мартинців Яків «Кухар» і помічник станичного мартинців Василь «Юрчик». «Кость» власною рукою за більшовицькими вказівками закинув криївку гранатами. У результаті брати Мартинціви були убиті, а Іван Кахнич – важко поранений. Після довгих знущань сотенного ще живим прив’язали за ноги до воза і так тягнули до Меденич. Після упізнання його тіло з побратимами Мартинців вивезли і закопали під горою при в’їзді до села Корисниця.

У цей час батько сотенного Федір Кахнич сидів у Меденицькій тюрмі. До нього в камеру заходить начальник тюрми Катаєв і говорить: «Кахнич, хочеш пізнати свого сина?» Батько, зрозуміло не відмовився. Тоді його вивели у тюремний двір і підвели до трьох мертвих тіл. Двох повністю голих він упізнав зразу. Це були брати Яків та Василь Мартинціви. Третього було важко упізнати бо голова була побита, обдерта в синяках та крові. Коли він добре придивився, то по нозі та двох золотих зубах упізнав свого сина Івана. Катаєв після упізнання над батьком посміявся: «Ти вставив синові два золотих зуби, щоб по них упізнати його». Можна догадатися, що робилося в грудях цього батька. Після цього приїхала фіра, партизанів повантажили і повезли за село. Батька та ще двох арештантів привели для того, щоб викопати яму та закопати.

На превеликий жаль, точне місце поховання не було у цей час позначене. Не задовго уся ця місцевість заросла густим чагарником. Тому їхня могила і до теперішнього часу залишається невідомою. Його дружину Катерину з дочкою Оксаною арештували в 1945 році. Покарання відбували у Хабаровському краї, де і померла.