Стефан Франт - комендант Любачева (автор: Мавдрик Софія)

Дата публікації допису: Apr 27, 2012 9:7:19 AM

Автор: Софія Мавдрик.

Уродженка с. Дахнова Любачівського повіту

Вісник Любачівщини: Вип. 2. Львів, 1996. – 109 стор.

Визвольні змагання українського народу за свою незалежність завжди притягували до себе кращу українську молодь. Так було і в роки Першої Світової війни, коли кращі сини Галичини, її молодий освічений цвіт – це молоді інтелігенти, випускники вищих і середніх шкіл, студентів і учнів цих закладів і багато свідомої молоді пішли в Українські Січові Стрільці, щоб вибороти і захистити незалежність свого краю. Немало молоді тоді пішло в УСС і з Любачівщини. Серед них був Стефан Франт, який народився 1890 року в селі Дахнові. Він закінчив Перемишльську гімназію і готувався стати юристом, адвокатом. Чекала його певне блискуча кар'єра правового захисника народу, але він вирішив, що в цей момент люди потребують збройного захисту, а кращий захист народу – це надання йому права вільно жити і творити у своїй незалежній державі, і взявся за зброю, став усусусом.

1918 рік на Любачівщині, як і в цілій Європі, виявився бурхливим, насиченим подіями боротьби за національну незалежність. Стефан Франт опинився в цей час у рідних краях в однострої усуса і сміло включився в національну боротьбу за незалежність. Любачівщина в ті часи гомоніла різними політичними маніфестаціями. В лютому 1918 року поляки провели свою маніфестацію перед будинком Австрійської державної адміністрації, проходячи вулицями, де проживали українці, демонстрували їм і урядникам свою рішучість і силу заволодіти цією землею. Українці провели свою контрманіфестацію, доказуючи, що вони є господарями на цій землі. Пізніше поляки заволоділи касарнями (казармами – ред.), в яких розміщалися австрійські війська. Однак українці без кровопролиття відібрали касарні. Поляки все-таки скористалися захопленням касарень і винесли звідти значну кількість зброї і амуніції.

Восени 1918 року сотник Юліан Головінський формує в касарнях VI бригаду Української Галицької Армії, а хорунжий Стефан Франт стає комендантом м.Любачева.

Із проголошенням Західної Української Народної республіки місто Любачів взяло під свій контроль Українське військо на чолі з отаманом Фрідріхом Клеє, колишнім хорунжим Австрійської армії. В цей час українці встановили свою владу на всій території, заселеній українцями аж до Сяну. Але поляки не хотіли змиритися з таким станом і віддавати цю землю. 12 листопада вони, користуючись нерішучістю і довірливістю українських політичних керівників, захопили Перемишль. Отримавши підмогу з центральної Польщі, почали боротьбу за Львів та інші населені пункти в Західній Галичині. 22 листопада поляки захопили Ярослав і Сурохів, заволоділи і Львовом. Ведуть наступ на Раву-Руську і захоплюють її 26 листопада. Любачів і прилеглі до нього терени залишаються українськими.

Напружевність ситуації на Любачівщині посилюється. Поляки розповсюджують чутки, що українці планують арештувати всю польську молодь. Молоді поляки, підбурені членами польської військової організації втікають з міста і об'єднуються з військовими польськими формуваннями, що йдуть на Любачів з Ярослава. 6 грудня 1918 року після завзятого опору українське військо залишає Любачів чисельно переважаючому противнику.

Військовий комендант Любачева Стефан Франт вступив у бій з поляками, знаходячись у військових касарнях. Кажуть, що там його застрелив поляк Карнега.

Однак у навколишніх селах українці вперто захищали свою незалежність і не хотіли здаватися. Коли 13 грудня польське військо пішло на села Люблинець Новий і Старий, то за Новим Люблинцем на рубежі річки Вирови їх зустрів рушничний вогонь з боку Старого Люблинця. Добре озброєні і вишколені польські легіонери переважали українських добровольців і в чисельності, маючи на озброєнні скоростріли, вони безупинно тіснили українців. Після кількагодинного бою поляки оволоділи Старим Люблинцем. На полі бою залишилося близько десяти трупів відчайдушних борців. Поляки-переможці вчинили жорстоку екзекуцію проти мешканців села, грабуючи їх і жорстоко катуючи.

Стефана Франта похоронили на цвинтарі у рідному селі Дахнові. Загинув він у розквіті сил, віком 28 років. Односельці насипали йому високу могилу, на якій поставили дубовий хрест із написом:

Скільки тоскі над тобою.

Що ти ляг тут головою.

А скільки сліз кане.

Коли Дахнів гляне.

Стефан Франт загинув 6.XII. 1918 р.

Починаючи з 1922 року дахнівчани двічі на рік могилу увінчували терновим вінком, квітами і національними прапорцями.

Тепер знаємо, що могила Стефана Франта не доглянута. Хрест звалений, все заросло травою. Зруйнована могила і Українських Січових Стрільців у Любачеві, що загинули того дня у бою за Любачів і були поховані там на цвинтарі. Хто поновить ці дорогі нам могили героїв, що полягли за волю України? Хто догляне їх могили? Дорогі краяни, дахнівчани і любачівці, відновім могили наших усусів! Вони заслужили нашої пошани і пам'яті.