Держава Польща здійснювала геноцид українців – Частина 4 (автор: Процюк Віталій)

Дата публікації допису: Dec 29, 2012 8:19:44 PM

Книга пам’яті. м. Львів, 1994. – стор. 75.

Руйнування церкви в с. Заборці

У роки відродженої Польщі ляхи шаленіли, продовжуючи валити наші святині на Холмщині. Наруга над нашою духовністю не оминула село Заборці Грубешівського повіту. Ця подія, жахлива за своїм змістом, припала на Зелені Свята. Не випадково поляки вибрали наше свято для руйнування церкви, щоб показати свою силу, та свою ганебну мораль. Люди, не підозрюючи лиха, жили своїм буденним життям, готуючись до ранкової молитви.

Польські «кракуси» оточили церкву і почали свою блюзнірську роботу. Швидко розлетілась жахлива звістка по селу, що поляки валять церкву. Люди стали збігатися до церкви, не вірячи своїм очам, що «християни» поляки здатні на такі ганебні вчинки, не боячись Бога, не соромлячись світової громадської думки. Адже християнська мораль, віра у нас усіх християн одна – як поєднать польську віру у Христа й одночасно ганебне нищення самого Христа?

У день цієї ганебної події я був з батьком Процюком Пилипом та старшим братом Леонідом у селі Заборцях. Дивлячись на ганебну роботу польських великих «християн» не міг збагнути для чого вони це роблять. Добре пам'ятаю, як ламаючи дах, було зруйновано гнізда бджіл, які накинулись на «кракусів» заставивши їх, на деякий час, припинити злочинну роботу. В тому часі один «кракус» упав з церкви на землю та згинув, як собака за наші кривди, покараний Богом.

Серед присутніх людей була Єфросінія Міщанюк зі своїм сином Серафімом. Дивилась на варварську роботу польських «християн» не стерпіла цієї наруги. Стала соромити їх, кажучи, що на них Хреста нема, що вони бузовіри не шанують Бога! Почувши це комендант поліції Шипульський підійшов до фірмана узяв у нього батіг, підбіг до гордої українки, яка стояла, мов скеля, на своїй споконвічній землі і продовжувала ганьбити польських бузовірів. Став бить батогом по голих ногах Єфросінію, кров стікала на землю поливаючи її рясно. Ні страху, ні болі не було видно на обличчі гордої українки. Вона стояла мов скеля гордо піднявши голову, зціпивши зуби з усмішкою дивилась в очі польському бузовіру. Втомившись від тієї ганебно роботи, кинувши батіг до її ніг, пішов геть польський катюга. Єфросінія продовжувала стояти захищаючи нашу віру, нашу землю своїм незламним духом гордої українки!

У час нашої незалежності, ох як нам не вистарчає таких людей, готових на самопожертву за ради нашої держави, нашого майбуття, нашої України! В день нашої скрути не питайте, що може дати вам Україна, а запитайте себе? Чим ви можете допомогти їй особисто зайняти почесне місце серед європейських держав.

Тільки такі люди, як Єфросінія, мають право на краще життя, а всі інші, раби мають право лише стогнати, коли лютий батіг свистить над їх спинами.

Єфросінія Міщанюк 1897-1963

Похоронена на Янівському кладовищі у Львові. Вічна їй пам'ять!

Через тиждень після знищення церкви у село Заборці знову приїхали «кракуси» та позрізали віковічні дерева, що росли кругом церкви, щоб не лишилося сліду де стояла наша святиня. При цій роботі розрубав собі ногу один негідник Ось так закінчився ганебний вчинок «великих польських християн».

Відношення монголо-татар до віри та церкви

Не можу не зазначити для роздумів, що після спустошення монголо-татарами Київської Руси, татари підкорили та обклали даниною українських князів. Але у внутрішні справи не втручалися. Окрім того, над святинями та вірою не знущалися. Вони поважали чужу віру, кажучи, що усяка віра веде до Бога, як пальці на руках усі однакові для чоловіка, так і віри, хоч різні, але однакові для Бога. От тим-то у ту страшну годину, за татарського лихоліття, хто хотів зберегти своє майно і життя ішов у ченці, а добро одписував на монастирі. Що характерно з монастирів та з усього того, що належало монастирям татари дані не брали. У самій столиці городі Сараї, недалеко ханського стану, була поставлена християнська церква і у ній правилася служба Божа. А тепер пригадайте, що робили з нашими святинями «великі польські християни»? Прочитавши спогади маєте змогу співставити.

Пастерський лист митрополита Андрея Шептицького

Андрей Львівський і Галицький Митрополит, Преосвященним Єпископам, Високопреподобним Капітулам і Всечесному Духовенству Галицької Провінції. Мир Вам о Господи і Божа Благодать!

Потрясаючі події останніх місяців на Холмщині, змушують мене прилюдно станути в обороні переслідуваних наших братів, не з’єднаних православних християн Волині, Холмщини, Підляшшя і Полісся та завізвати Вас до молитви за них та до діл покути, щоб приєднати з неба Боже милосердя.

Коло сто церков розібрано і розвалено. Много позамикано. Деякі спалено рукою незнаних злочинців. У замкнених церквах і каплицях заборонено богослуження і в них і поза ними. Між знищеними церквами є дорогоцінні пам'ятки церковної архітектури. Часто знищали і знаряддя релігійного культу. Людей змушували, іноді насильством, приймати католицьку віру, у латинському обряді. Священиків, удержуваних лептами бідного народу, що з доручення своєї Духовної Влади виконували душпастирські обов'язки, виселювали та діймаючо карали грошовими гривнами або в'язницею.

Неповинних людей не раз бито та видалювано їх з їхніх осель. Навіть не вільно там учити катехизму й проповідувати матірною мовою людей. Православні Церкви поза границями держави показують молитви і пости в намірі виєднати з неба за перестання релігійного переслідування. Ціле православне населення Польщі затривожене. Населення Холмщини зранене у найсвятіших і найблагородніших почуваннях. А всі з'єдинені з Вселенською Церквою восточні боліють над ударом, заданим самому ділу з'єдинення. А все те сталося в хвилі, коли уряд предкладав Соймові до ратифікації уклад в справі поунійних дібр, заключений поміж Апостольською Столицею та Польською Державою. Тим хронологічним збігом обставин ініціятори і організатори діла знищення скидають на Апостольський Престол одіюм того, що сталося. Події на Холмщині нищать в душах православних, нез'єдинених братів, саму згадку про можливість з'єдинення, представляють Вселенську Церкву ворожою і небезпечною для православного народу.

В очах кілька мільйонного населення Польщі, Апостольська Столиця представлена спідвинною діла знищення. Отвирається нову пропасть поміж Східньою і Вселенською Церквами. Кому ж приписувати ті матеріальні і моральні руїни. Хто ж посмів у католицькій державі на очах Апостольського Престолу-Нунція – на очах многочисленних католицьких єпископів завдати Вселенській Церкві такий страшний удар? Хто ж посьмів в інтересах держави, з потоптанням традиції маршала Йосифа Пілсудського виконати таке безприкладне діло? Це могло статися тільки за інспірацією укритих ворогів Вселенської Церкви та Христа. Таке діло не могло принести нікому користи крім них. Вони мали легке завдання, коли нищили частину Вселенської Церкви і нарід, що до тої церкви належить, а могли заслонюватися сповидними молитвами, що нищать ворогів держави. Нищили Католицьку Церкву при апробаті або радісних оплесках многих католиків. Ми навіть не зверталися про поміч до наших братів латинського обряду. Вони могли нам тієї помочі відмовити, уважаючи нас наперекір яскравим доказам, що так не є, за нелояльних громадян. Осьмілені успіхами, поважилися на останньому випадку нанести тяжкий удар на неповинних і бідних селянах, та священиках Холмщини, яких не могли оскаржувати в нелояльносте супроти держави. Удар якого не могли оправдувати ніяким закидом, зробленим тому народові. Наносять його, вживають патріотичних гасел, як вирівняння історичних несправедливостей і нищення слідів неволі, а не свідомих католиків штовхають до нехристиянських учинків. Той удар нанесли неповинним-православним так зручно, щоб рівночасні ударити і Вселенську Церкву, але тим і зрадилися, чим вони є в дійсности: це вороги Вселенської Церкви, вороги Християнства. Ми болюче мусим відчувати усі терпіння наших братів, а не християнські поступки мусимо затаврувати. Нищення церков у місцевостях, де церква потрібна народові, заборона відправи богослужень, і карання за молитву – мусимо уважати за факти релігійного переслідування. Мусимо на жаль, уважати тріумф ворогів церкви.

Масонів – той моральний удар, завданий самій ідеї з'єдинення церков та авторитетові Вселенської Церкви та Апостольської Столиці. Мусимо запротестувати проти намагання кинути понуру тінь підозріння, що боротьбу з Православною Церквою апробує Апостольська Столиця. Мусимо запротестувати також проти того, щоб Холмські події і політичну боротьбу з українським народом оправдувати інтересами Католицької Церкви. Сьогодні може католицька опінія ще не зорієнтована, сьогодні багато католиків ще не здають собі справи з того, що сталося. Але те, що сталося, лишається грізним моментом для католицької Польщі.

Для переслідуваних, як і для нас, є потіхою, що Бог справедливий дивиться з Неба на наші терпіння. Доля народів є у руках Божих. Бог зможе з терпінь одного народу випровадити правдиве для нього славу та перемогу для Святої Вселенської Церкви.

Дано у Підлютому, в день Св. Славного пророка Іллї, 20 липня 1938 року.

Андрей, Митрополит.

Терор польського підпілля на Холмщині і Підляшші

На долю українського населення на Холмщині і Підляшші в роках 1942-1944 перебувавших під німецькою окупацією, випав страшний терор від польського шовіністичного підпілля. Масові вбивства дітей, жінок, людей похилого віку, палення осель. Небачене досі у світі знущання над ні в чому невинному, мирному населенню. Польська пропаганда як могла так оправдувала свої злочини, буцімто, як відплату за терор супроти польського населення на Волині зі сторони УПА.

Такий закид не був нічим обгрунтований, якщо УПА проводила деякі збройні акції проти поляків на Волині, то вони проходили в наслідок співпраці поляків з німцями, бо саме поляки спільно з німцями тероризували українське населення Волині.

Польський терор на Холмщині і Підляшші був продовженням цієї запланованої горезвісної акції «кракусів» напередодні Другої світової війни. Польське підпілля, замість скерувати свою зброю проти окупанта Польщі німців, звернуло її проти безборонного українського населення. У цьому відкрито допомагала польська адміністрація, яка була на службі у німців, разом з допоміжною пронімецькою поліцією.

У численних випадках нацьковували на українців німецькі окупаційні органи влади. Той кривавий жорстокий терор, треба розцінювати не інакше, як сліпу реакцію польських шовіністів та початкові успіхи українців на Холмщині й Підляшші на церковно-релігійній і суспільно-громадській ділянках. Співпраця поляків з німецькою окупаційною владою проти українців почалася відразу після початку совєтсько-німецької війни, а особливо після проголошення у Львові Акту відновлення української державності 30 червня 1941 р.

У березні–травні 1994 року минуло 50 років з дня масового винищення українців польськими шовіністичними бандами на Холмщині. Тільки в Грубешівському повіті озброєними бандами, що виступали під польськими прапорами було спалено 55 сіл та замучено 4000 ні в чому невинних людей, ось назви цих сіл.