Владика Григорій Лакота (автор: Васьків Роман)

Дата публікації допису: Nov 05, 2012 8:11:14 PM

Вісник Любачівщини №15, Львів – 2007. – 96 стор.

Під час відвідин України у 2001 р. Папа Іван Павло II проголосив блаженними 27 українських мучеників, які терпіли або віддали своє життя за Христову віру. Між ними два блаженні єпископи з княжого Перемишля: Йосафат Коциловський і Григорій Лакота.

Владика Г. Лакота народився 31 січня 1883 р. в с. Голодівка (тепер Задністряни) Самбірського повіту Львівської області. Він народився в бідній селянській родині, але змолоду мав велике бажання до навчання. З вирізненням закінчив початкову Комарнівську школу і академічну гімназію у Львові. У червні 1903 р. Григорій починає теологічні студії у Львівській Духовній семінарії. По закінченню семінарії 30 серпня 1908 р. єпископ Костянтин Чехович висвятив його на священика та призначив сотрудником на парохії у Тростянці. Однак, зауваживши совісне виконання священичих повинностей, єпископ Чехович покликав його до Перемишля на свого особистого капеляна і водночас на катехита в українській гімназії у Перемишлі.

Кир Чехович, бачачи великий нахил до богословської науки о. Лакоти, скеровує його у 1910 р. на студії до Відня, де в 1911 р. він здобуває звання доктора богослов'я, а в 1913 р. отримує ступінь професора. Скеровано його на викладача Перемиської Духовної семінарії, де викладав катехитику, історію Церкви та канонічне право. Проф. Г. Лакота проявив винятковий дослідницько-науковий талант, і за особливі заслуги його призначено на ректора Перемиської Духовної семінарії. Уже в 1925 р. його було іменовано Архіпресвітером Греко-Католицької капітули в Перемишлі. Роком пізніше Папа Пій XI номінує проф. Г. Лакоту єпископом-помічником Перемиської єпархії. Урочиста хіротонія номіната відбулася в соборі св. Івана Хрестителя в Перемишлі, в якому у 1996 р. римо- католицьке духовенство зруйнувало оригінальний купол собору і перебудувало цю святиню – гордість українських християн – на костел, незважаючи на протести світового українства.

За першої окупації більшовиків (1939-41 рр.) єпископ Г. Лакота перебував в м. Ярославі та завідував цією західною частиною Перемиської єпархії, а єп. Коциловський – східною. Серед насильно депортованих був також і єп. Г. Лакота, відомий учений і дослідник, якому належать праці про подружнє право, «Три Синоди Перемиські» та ін.

Діставшись до Львова, Владика Лакота знайшов притулок у свого племінника о. Богдана Репетила. Але 25 червня 1946 р. його арештовують і кидають до Київської в'язниці. Тут без слідства «трійка» присудила йому 10 років заслання до Воркути. Владика під спеціальним наглядом перейшов найжорстокіші тортури. Призначено йому найважчі роботи. Внаслідок такого фізичного перевантаження Владика важко захворів і взимку 1949 р. його переведено до лікарні в Абезь. У цій лікарні не лікували Владику, а лише принижували і змушували до найбруднішої роботи (за статтею о. митр. В. Гриника виходить, що Владику переселено у Чапаївку, а не Абезіль).

По неділях, незважаючи на заборону, Владика з іншими священиками-в'язнями правив таємні Служби Божі. Серед голоду і холоду 5 листопада (за іншими джерелами 17 листопада) 1950 р. єпископ Григорій Лакота відійшов у вічність. За свідченнями очевидців, Владика був при пам'яті до останніх хвилин свого життя, говорив спокійно і раптово якби заснув. Похороном зайнявся місцевий паламар о. Микола Топорівський – колишній парох з Острова коло Радимна.

Найширші дослідження життя Кир Лакоти провів відомий учений о. Богдан Прах – колишній парох м. Ярослава, а тепер ректор Львівської Духовної семінарії. Серед знайдених ним матеріалів читаємо слова, котрі написав о. Альфрис Сварінскас: «Перебуваючи на засланні, серед людської мізерії, я стрінув теж і правдивих ангелів у людському тілі, які своїм життям представляли на землі Херувимів, прославляючи Христа-Царя слави. Між ними був ісповідник віри, Владика Григорій Лакота, перемиський Єпископ-Помічник, який від 1949 до половини 1950 р. просвічував життя нам, каторжникам, своїм прикладом християнської чесноти». Таким Владика Лакота залишився на вічні віки в нашій пам'яті.