Дата публікації допису: Oct 17, 2012 1:13:21 PM
Вісник Любачівщини №15, Львів – 2007. – 96 стор.
У вересні 1944 р. сотня УПА під командуванням Залізняка, до якої і я належав, повернулася з полігонів, по кількамісячному вишколі, в ліси Любачівщини. Ворог сам подбав про те, щоб ми негайно на практиці перевірили набуті на вишколі знання. Вже на другий чи третій день по повороті з вишколу ми звели бій з большевиками біля села Синяви в південній Любачівщині. Кілька днів пізніше відбувся другий бій в лісі біля Гребенова, пов. Рава Руська.
Великі сили червоних фронтових військ, що налетіли на околицю, повертаючись з заходу, не давали нам можливості бодай короткий час спокійно таборувати у місцевості Тепили біля Люблинця Нового. Тут до нас долучилися дальші дві сотні добровольців, і в той спосіб був створений курінь УПА «Месників» під командуванням курінного Залізняка. На церемонію присяги новоствореного Куреня прибув з головного штабу командир УПА.
У цілому терені шалів у той час посилений терор польської поліції, підпорядкованої московському НКВД. Доступ до сіл був заблокований і через те постачання харчів для куреня було дуже утруднено. Вчасна і гостра зима вчинила ще більші труднощі для нашого оперування в терені.
Короткі морозні зимові дні минали поволі, наближалися свята Христового Рождества. У надвечір'я Різдва до Самооборонного Відділу, який таборував поруч нашого куреня, прибув весь політичний провід Любачівщини, в тому числі і священик. Свят-Вечір пройшов нам спокійно і радісно. У перший день Різдва священик відслужив серед снігу і морозу польову Службу Божу та запальним словом зігрів ще дужче наші повстанські серця до дальшої боротьби з ворогом української державності.
По нім забрав слово наш курінний командир Залізняк. Він сказав, що якраз наспіла вістка з-за кордону, що наш провідник Степан Бандера є на волі і продовжує свою працю і акцію за прискорення дня визволення України. Ніколи не забуду того зворушення і тієї великої радості, яка огорнула всіх нас без виїмку по вислуханні цієї вістки.
Опісля почалося відвідування стрілецьких землянок членами проводу і командування та взаємне складання собі святкових побажань. Стрільці колядували, а друг Макушка, колишній дяк, обійшов всі землянки з вертепом. Пізно вночі члени політичного проводу відійшли назад до становищ СКВ в Тепилах.
На другий день свят, біля 8-ї години ранку, ми почули довгі серії з кулеметів та вибухи гранат з боку таборування СКВ. Командир оголосив тривогу, стрільці в повному озброєнні зайняли становище в окопах, які були приготовлені від початку таборування. Згідно з виготовленим планом бою, дві сотні залишалися в окопах, а сотня к-ра Шума відійшла на бій з ворогом. Чоти командирів Ґонти і Бея заатакували большевиків з півночі, а чота к-ра Яра разом з командиром Шумом і його почотом наступала з півдня з Люблинця Нового. Я був разом з наступаючими. Ми бігли в сторону СКВ, щоб чим швидше дати поміч нашому проводові, заскоченому ворогом. Тріскіт кулеметів і вибух гранат лунали все дужче. Ось бачимо вже большевицьких напасників. Негайно спрямовуємо на них сильний вогонь і з криком «Слава» біжимо до наступу. Більшовики починають відступати на північний захід, але напорюються відразу на сильний вогонь з близької віддалі з боку чот Ґонти і Бея.
Ворог заліг за високими берегами замерзлої річки. Там зав'язався завзятий бій, що тривав цілий день. Відбиваючи село з півдня, наша чота досягла землянки СКВ. Мій неспокій був тим більший, що в проводі Любачівщин був мій рідний брат Микола, були в ньому теж два брати к-ра Шума і інші. Задиханий вбігаю до землянки. Вона було порожня, бачу розбитий радіоапарат. Бачу теж кожух мого брата. Схвильований вибігаю нагору, мені на зустріч біжить стрілець Лис:
– Друже Вус, ваш брат лежить вбитий над рікою...
Не звертаю більше уваги на ворожу стрілянину, біжу до річки. Бачу нерухоме тіло рідного брата. Лежав навзнак, з грудей спливали краплі крові, права рука була витягнена в сторону нашого табору, немов із закликом про підмогу. З окликом болю кидаюся до брата обнімаю і цілую його ще тепле тіло. В тій хвилині стрілець Бук передає мені наказ к-ра Шума, щоб зголоситись негайно до нього. Піднімаюся немов п'яний зі снігу і бачу порозкидані в кількаметровій віддалі мертві тіла всіх політичних членів нашого проводу Любачівщини: вірного друга мого брата – Грабця, лікаря Буйтура, двох братів командира Шума – Петра і Михайла, і тяжко раненого командира СКВ Комара, він помер від ран кільканадцять хвилин пізніше.
Зголошуюся до к-ра Шума і рапортую те, що бачив, в тім теж і про смерть його двох братів. В очах командира появились сльози, але він опанувався і велів мені не відходити від нього. Завзятий бій продовжувався майже до вечора, щоб знищити залишки ворога скритого за високими берегами річки, командир кинув у наступ через відкритий терен рій стрільців під командою Грицька. Рій втратив чотирьох стрільців убитими, але своє завдання виконав, бо ворог на річці замовк на віки. Більшовики втратили в бою 90 убитими, 6-ох попало в наш полон. Ми здобули теж три підводи зі зброєю.
Коли стемніло, сотня к-ра Яра позбирала в полі бою тіла полеглих друзів, поховала їх в замерзлій землі та замаскувала могилу снігом, щоб ворог не відкопав їх і не знущався на родинах полеглих. Хоч перемога була за нами, не було радості в наших рядах, бо ми втратили 12 найкращих синів Любачівщини, довголітніх провідних членів ОУН, що мали за собою довгі роки польської в'язниці. Повстанці не спали цієї ночі, наші стежі ходили цілу ніч у розвідки.
Третій день Свят – день Св. Степана – застав нас вже від години 4-ї ранку в окопах. Ворог стягнув великі сили і від раннього ранку перечісував ліси, шукаючи місця нашого таборування. Коло години 2-ї по полудні наша стежа обстрілювала більшовиків, а за кілька хвилин почався ворожий наступ на наш табір. Згідно з наказом, ми підпустили напасників на дуже близьку віддаль, а тоді вдарили по них ураганним вогнем з усієї зброї. Більшовики були змушені відступити, але по тім ще кілька разів поновлювали свої атаки і все відступали з великими втратами. Бій тривав до пізнього вечора. Вночі наш курінь прорвався з оточення і перейшов у Диківські ліси. Ворожі втрати були дуже великі, повітовий шпиталь був переповнений (у Любачеві) раненими, як про це нам донесла наша розвідка. Ми, як на диво, мали того дня тільки одного раненого стрільця.