Потужна мережа ОУН діяла на Донбасі в роки Другої світової

Дата публікації допису: May 21, 2018 3:20:37 PM

• Денис Тимошенко

• Донбас.Реалії

Карикатура, знайдена в архіві документів ОУН. На ній зображено Сталіна у вигляді чорта і підпис: «Каже Федь до Богдана / Наш вождь зажурився, / Бо у партію рабів / Ніхто не зловився»

Протягом багатьох років жителям Сходу України розповідали багато міфів про те, що ОУН та УПА не мають жодного стосунку до Донбасу. Насправді, на Донбасі була потужна мережа проукраїнського руху, зазначають історики. При цьому, націоналістичний рух став таким поширеним саме за підтримки місцевих жителів Донбасу. Звідки на Донбасі з’явилася ОУН? Як з нею взаємодіяли місцеві та прокомуністичні донбасівці? Про це в ефірі Радіо Донбас. Реалії розповіли історик, дослідниця національно-визвольного руху Аліна Понипаляк та голова громадянської ініціативи «Права справа», військовий експерт Дмитро Снєгирьов.

– На території Донбасу діяла Організація українських націоналістів. Розкажіть про неї детальніше.

Аліна Понипаляк: Донбас завжди був українським. Із 1940-х років мережа ОУН поширилась на Донбас. Це були люди з Центральної України, а також місцеві. Після приєднання Західної України до Радянського Союзу, багато жителів Донбасу служили в армії на території Західної України й там перейнялися ідеями ОУН. Адже ОУН там діяла дуже потужно.

Після повернення додому, у Донецьк, тоді Сталіно, і в Луганськ, тоді Ворошиловград, вони намагалися побудувати щось подібне на своїй території і якомога більше залучали молодь, освічених людей.

– А як загалом місцеві ставилися до цього руху? Як це розвивалося на Донбасі?

Аліна Понипаляк: На Донбасі без підтримки місцевого населення ОУН не охопила б таку велику кількість людей.

Одним з перших, хто очолив цей рух, був Володимир Болгарський, житель Сталіно. Безпосередньо під його керівництвом під час Другої світової війни були Просвіти.

Друга світова війна стала точкою біфуркації, коли українці вірили у те, що Радянський Союз більше не повернеться на цю територію і що у майбутньому можлива незалежна Україна.

На території Донбасу було багато постраждалих від сталінських репресій. Ті, хто пам’ятав визвольні змагання 1920-х років, підтримали рух Організації українських націоналістів.

Якщо ми звикли, що на Західній Україні ОУН-бандерівці та ОУН-мельниківці ворогували між собою, то на території Сходу та Півдня України не було ворожнечі, вони співпрацювали.

Історик Аліна Понипаляк

– Яка точка відліку початку цього руху?

Аліна Понипаляк: Якщо говорити про всю територію Донбасу, то це 1940 рік, коли на території Донецька з’явилися перші об’єднання, українські громади. Але кожне місто має певну дату, коли безпосередньо була створена розгалужена мережа.

У кожному селі, у кожному містечку був свій осередок. Із 35 районів 18 підпорядковувалось ОУН. Це була дуже потужна мережа

Один із керівників на південних і східних землях, останній командир УПА, Василь Кук дав наказ, щоб у кожному місті серед цих 35 районів на Донбасі був розгалужений рух, щоб у кожному селі, у кожному містечку був свій осередок. Із 35 районів 18 підпорядковувалось ОУН. Це була дуже потужна мережа.

У 1943 році оунівців намагалися знищити німці. Відомо, що тільки в Донецьку було розстріляно 100 осіб. Німці розуміли, що ці люди борються проти радянської та нацистської систем.

– У місті Краснодон, зараз Сорокине, на Луганщини діяла «Молода гвардія». Для Луганщини це дуже важливий момент в історії. Наскільки мені відомо, підпільні рухи під час Другої світової війни співпрацювали. Як це все відбувалося? Також кажуть, що Євген Стахів, голова осередку визвольного руху, за його словами, був одним із героїв роману Олександра Фадєєва про «Молоду гвардію».

Аліна Понипаляк: Євген Стахів дійсно виконував функцію провідника ОУН на Донбасі. І розповідав, що коли він вперше прочитав «Молоду гвардію», то сказав, що ледь зі стільця не впав, бо впізнав себе. Фадєєв намагався описати все, що було, тільки викривлював у прорадянський бік.

Насправді, це все міф – «Молода гвардія» не мала такої великої підтримки у населення. Але оунівці та осередки комуністичної молоді не ворогували між собою, тому що розуміли, що роблять спільну справу – б’ються з нацистами.

Ця гіперболізація «Молодої гвардії» була головною метою радянської пропагандистської системи, щоб показати, що Донбас завжди був прорадянський.

Євген Стахів (1918– 2014) – діяч українського підпілля на Донбасі в роки Другої світової війни. Фото 1940-х років

Що стосується самого Євгена Стахова, то це легендарна особа, він був лідером, міг до себе залучити людей. Він був галичанином, у 1941 році прийшов разом із похідною групою «Пума», яка рухалась з території Західної України.

Часто цих молодих людей-оунівців здавали місцеві жителі. Це робилося не тому, що вони мали антиукраїнські погляди, все це робилося за гроші. Здавалися конспіративні квартири.

Якщо ми говоримо про партизанську війну ОУН і УПА на території Західної України, то це ліси, природні умови, де можна було робити криївки, а на Донбасі це степ і терикони. Тому війну вели у містах, а це абсолютно інша тактика боротьби. Існували конспіративні квартири, де читалися лекції, проводилися літературні вечори, працювали Просвіти.

– Нещодавно з’явилася ініціатива надати Євгену Стахову звання героя України. Автором цієї ініціативи став Дмитро Снєгирьов. Розкажіть більш докладно про вашу ініціативу. Чому ви вважаєте, що Євгену Стахову потрібно дати це звання?

Дмитро Снєгирьов: Ініціатива з’явилася приблизно десять років тому. Я неодноразово звертався з вимогами щодо присвоєння Євгену Стахову звання героя України.

Це звернення мало політичний характер. Ця ініціатива виникла тому, що за часів радянського панування і за часів України істориками та політиками штучно нав’язувалася думка, що Донбас це виключно червоний пояс і комуністична ідеологія там домінуюча.

Присвоєння звання героя України українському підпільнику руйнувало б ці стереотипи й показало б, що в роки Другої світової війни на Донбасі був потужний проукраїнський рух, який боровся за Україну під гаслами «Геть Сталіна і геть Гітлера».

У 1953 році в Донецьку було викрито групу ОУН, яку очолював Василь Підгородецький. У 1955 році – групу в Горлівці

Також є думка, що тільки на Західний Україні існував збройний спротив і там були бункери. Але останній бункер ОУН на Донбасі був викритий восени 1950 року поблизу міста Горлівка. Там була знайдена зброя та агітаційний матеріал.

У 1953 році в Донецьку було викрито групу ОУН-бандерівців, яку очолював Василь Підгородецький.

У 1955 році було викрито групу Організації українських націоналістів у Горлівці.

Арешт останнього українського підпільника відбувся у 1958 році у сучасному Торецьку.

Ці факти наочно руйнують штучний міф про те, що на Донбасі не було українського підпілля, що він мав локальний характер, і що було придушено радянськими каральними органами ще у 1940 роках. Це не правда.

Аліна Понипаляк: Євген Стахів був очільником ОУН на Донбасі, йому таке доручення дав Вались Кук. Провід ОУН був у місті Дніпрі.

Василь Кук (1913–2007) – генерал-хорунжий, головнокомандувач УПА з 1950 року (після загибелі Романа Шухевича). Навесні 1942 року Кук очолив Провід ОУН на південно-східних українських землях

Стахів відповідав за східні терени. Його роль була неймовірно важлива, саме під його егідою українці змогли видавати свою літературу, видавати свої газети. Із 12 газет, які видавалися по всій території Східної України, 8 контролювалися ОУН.

Молодь, яка входила до ОУН, бачила, що таке Радянський Союз і що з ним майбутнього бути не може.