Дата публікації допису: Dec 10, 2012 8:9:33 PM
Книга «Пом’яни, Господи, душі слуг Твоїх» – Львів: Свічадо, 2002. – 280 стор.
Депортації українського населення (1945-1947 рр.) до УРСР, арешт Перемиських Владик і священиків УГКЦ, відтак депортаційна акція «Вісла» практично позбавили права на існування Греко-Католицьку Церкву в Польщі. Однак у той час не вийшло жодного державного чи ватиканського документа, який ліквідовував би Українську Греко-Католицьку Церкву в межах Перемиської єпархії.
Зате державним декретом від 27 липня 1949 року церковне майно, як-от храми, прицерковні будинки, земля, «яке не мало власника...» (так записано в документі), передано у власність держави. Цей декрет на довгі роки позбавив українців права молитися у своїх церквах. Щойно постанова від 17 травня 1989 року, відтак поправка до неї від 11 жовтня 1991 року створили можливість, хоч і з великими обмеженнями, повернути українцям їхні святині й церковне майно.
А до того часу Римо-Католицька Церква, лише в Перемиській єпархії, стала власницею 245 греко-католицьких храмів з прицерковними будинками, землею та цвинтарями, які перебудовано й пристосовано до західнього обряду.
Повертаючись до матеріальних втрат Греко-Католицької Церкви в Польщі, згадаймо про книгу-альбом Олега Іванусіва «Церква в руїні» (1985), присвячену цій темі. У ній на 350-ти сторінках і на 510 світлинах та 110-ти рисунках знищених церков показано долю Української Греко-Католицької Церкви в Польщі після 1945 року.
За достовірним джерелом – книга «Церква в руїні» – 245-ти храмами заволоділа Римо-Католицька Церква, а після 17 травня 1989 року перейняла їх у власність від фонду держави, 69 церков перебувало в зруйнованому стані, 34 – стояли невживані, 9 – перенесено до скансенів або залишилося під охороною Міністерства Культури, 28 – перейняла Польська Автокефальна Православна Церква (ПАПЦ). Коли до цього додати ще 304 церкви, які на час досліджень автора альбому вже не існували (110 подано тільки в рисунках, а про 194 наведено тільки згадку), матимемо число 689 церков, які після 1945 року залишено в Польщі. Це число адекватне кількості церковних споруд за шематизмами з 1936 і 1939 років (див. таблицю 3).
Після 1956 року із заходу Польщі почали повертатися на рідні землі поодинокі виселені українські сім'ї. У селах, де вже було кілька українських сімей і була церква, після наполегливих старань деколи отримувано згоду на богослужіння в греко-католицькому обряді; церквою користувалися почергово дві конфесії. Так було в Перемишлі, Ярославі, Команчі, Гребенному та в деяких селах Лемківщини. Такий стан тривав до кінця 1980-х років.
Щойно в 1989 році реактивовано УГКЦеркву в Польщі. Після 45-ти років для українців-католиків у Польщі висвячено єпископа Кир Івана Мартиняка, що став Перемиським Ординарієм, інгрес якого відбувся 1991 року. Це вже новий етап УГКЦ в Польщі.
Але повернімося до церковного майна, яке незаконно було забране польською державою. За довідковим матеріалом в альбомі «Церква в руїні» стан церковних споруд можна поділити на такі групи:
– церкви цілком знищені – 304 споруди, що становить 44% від загального числа;
– церкви, які перейняла Римо-Католицька Церква – 245 споруд, становить – 35,6%;
– церкви, які використовувано поза їх призначенням і які з початком 1980х років уже перебували в руїні – 69 споруд, становить – 10%;
– церкви опущені і які не використовуються – 34 споруди, становить – 5%;
– церкви, перенесені до скансенів або залишені під охороною як пам'ятки культури – 9 споруд, становить – 1,3%;
– церкви, які перебрала у своє користування Польська Автокефальна Православна Церква (ПАПЦ), – 28 споруд, становить – 4,1%.
З вищенаведеного бачимо, що число знищених церков і церков, які зазнали цілковитої руїни, становить 54%. Інші групи: церкви невживані, ті, що під охороною держави, й ті, що в користуванні ПАП Церквою, мають спільні ознаки, тобто «господаря», і становлять наступні 10,3%. З тих церков, насамперед невживаних, деякі щойно в 1990-х роках повернено УГКЦеркві, як-от: у Перемишлі (монастир ЧСВВ), Гребенному, Ярославі, Хотинці, Любачеві – де ще є невелике число вірних, але такі, як у Нових Садах, Красичах, Кругелі, Маляві так і залишились нечинними з огляду на відсутність українців, хоч і там, де є вірні, як в Поздячі, також не повернено церков. Останню групу храмів, що залишилися в користуванні Римо-Католицької Церкви, уже ніколи не повернуть українській громаді вірних, і вони, разом зі знищеними, становлять аж 79,68%.
Сьогодні на території нинішньої Перемиської єпархії налічується 47 парафіяльних і дочірніх греко-католицьких станиць, з яких користуються колишніми церквами 24 станиці, а там, де ще живе більша громада українців, побудовано 4 нові церкви, як у Команчі, Гаях, Мокрому й Поздячі (капличку), та 2 церкви реставровано, як у Люблині й Хотинці.
У 12-ти церквах й у 5-ти костелах греко-католицькі богослужіння служать почергово з римо-католицькими.
Оскільки подібної долі переслідувань і нищення церков зазнала ціла Перемиська єпархія, порівняймо втрати по обидва боки польсько-українського кордону.
За підрахунками, по 1945 році в межах Польщі залишено 689 церков (О. Іванусів: Церква в руїні). З них 304 (44,12%) з часом цілком знищено. Інші змінювали власників або руйнувалися. Тепер українські греко-католицькі громади вірних користуються лише 36 церквами, що становить лише 5,22% від загального числа залишених церков. Загальне число втрачених церков становить аж 94,7%.
В Україні залишилося 735 церков (В. Слободян: Церкви в Україні). З них 93 храми знищено в прикордонній смузі, де кордон стабілізувався аж 1951 року, що становить 12,65% від загального числа знищених церков.
З підсумкових даних випливає висновок, що в Україні за останні 50 років, де панував державний атеїзм, знищено менше (12,65%) церков, ніж у Польщі (94,78%), де була більша релігійна толеранція і де безперервно діяла Польська Римо-Католицька Церква.