Справжній захисник Батьківщини – Вадим Швед. (Автор: Майор Ірина Шаповалова)

Дата публікації допису: Oct 11, 2015 1:9:15 PM

За плечима старшого сержанта Вадима Шведа – курсанта першого курсу факультету ракетних військ та артилерії Національної академії сухопутних військ – майже півтора року війни. За словами Вадима, який не раз заглядав смерті в очі, Антитерористична операція, що триває вже другий рік, є справжньою війною. Але це розуміння прийшло до нього набагато пізніше. Загалом його військовий стаж становить п'ять років.

Його призвали на строкову 2009 року. Спочатку особливих позитивних вражень від армійського життя не відчував. Та вже через півроку служби усвідомив, що військова справа йому до вподоби. Більше того, від своєї професії' навідника гармати почав отримувати неабияке задоволення. Тому після року служби не додому подався, а підписав контракт і залишився в 79-й окремій аеромобільній бригаді, підрозділи якої вже у березні 2014 року відбули на Донбас для захисту країни.

Бойове хрещення старший сержант Вадим Швед отримав під Красним Лиманом. Тоді все було настільки складним, що інколи здавалося – ворог постійно поряд з тобою. Дійсно, колони бронетехніки, перелякані люди, постійні обстріли, створення блокпостів – все це було вже іншим життям, про яке раніше ніколи не замислювався. А коли ще побачив смерть побратимів...

- Та невдовзі й до неї звик, – розповідає Вадим. – А якось під час бою спіймав себе на тому, що більше переживаєш не за своє життя, а за життя товаришів. Настільки усі ми стали близькими, наче рідними...

А далі були Славянск, Савур-Могила, Неамполь, Северск, Д’яково, Пески, Водяне. І зараз усі вони перед очима, немов на розгорнутій мапі.

Окрема «сторінка» в бойовому шляху військовослужбовця – сумнозвісне Зеленопілля. Пригадуєте: рік тому батальйонну тактичну групу 24-ї окремої механізованої та 79-ї окремої аеромобільної бригад, яка висувалася на кордон із Ростовською областю, обстріляли з «Градів». Ракетна атака забрала життя понад сотні бійців. Вадим вцілів. Хоча отримав контузію.

- Це було пекло. Атака розпочалась під ранок. Переважна більшість військовиків відпочивали. Тому й не дивно, що деякі побратими навіть не встигли прокинутись. Коли я вискочив на вулицю, жахнувся: довкола мертві та поранені, а з неба начебто падає метеоритний дощ. Я до сьогодні не можу збагнути, як залишився живим. Мабуть, в сорочці народився, – з сумом в очах розповідає сержант. – Знаєте, саме після трагедії в Зеленопіллі, я вирішив стати офіцером. Тим більше що мій командир батареї капітан Роман Євчун, до речі, випускник нашої Академії, ще раніше говорив мені, що я повинен обрати саме цю професію. Як бачите, так і зробив. А спеціальність обрав відповідно фаху, адже в зоні конфлікту виконував обов'язки навідника артилерійської батареї.

Про орден «За мужність» III ступеня, який отримав напередодні Дня Збройних Сил України, розповідає неохоче. Лише по-військовому сухо і сказав, що нагороджений за виконання бойового завдання.

Скромність завжди прикрашає, а майбутнього офіцера тим паче. Але за цим формулюванням: «виконання бойового завдання» крилось немало: вчасна підтримка наших бійців артилерійським вогнем під час боїв у Донецькому аеропорті.

- Командир на той час керував підрозділом вже протягом двох діб. Без сну та відпочинку, адже противник безперервно накривав вогнем наші позиції, – розповідає Вадим. – А так як офіцерів більше не було, по великому рахунку дати командиру перепочити міг тільки я. Запропонував йому хоча б декілька годин поспати. Керування трьома мінометними батареями взяв на себе й разом із побратимами продовжували вести вогонь. Цей орден є заслугою моїх хлопців, які вчасно та злагоджено реагували та виконували команди. І саме завдяки правильним та чітким діям корегувальників ми виконали бойове завдання, при цьому не зазнали жодної втрати...

Ось такий він – першокурсник, кавалер бойового ордена, справжній захисник Батьківщини. Скромний і мовчазний. Але непохитний у своєму бажанні стати офіцером. Справжнім!