У лісі на Кобилянці поляки розстріляли 33 українців (автор: Судин Юрій)

Дата публікації допису: Dec 29, 2012 8:4:18 PM

Вісник Любачівщини №17, Львів – 2009. – 104 стор.

Після смерті о. Северина Метеллі Люблинецька парафія чекала нового душ пастиря, який би гідно продовжив справу свого попередника. То мав бути авторитетний досвідчений священик, якого б поважали і шанували миряни. По смерті о. Северина короткий час працював о. Федоренько, якого замінив о. Олександр Козенка, що на той час мав уже достатній тридцятирічний досвід душпастирської роботи на декількох парафіях Перемиської єпархії.

Отець Олександр Козенка народився 23 червня 1879 року у селі Мацьковичах на Перемищині в родині о. Степана Козенки та Ангели Рожейовської. Крім Олександра, який був найменшим, було ще п'ять дочок. Дитячі роки Олександра проходили у Мацьковичах, згодом мешкав у Ярославі. Там же отримав початкову освіту. У Відні здобував юридичну освіту, але юристом не став, а згодом у Львові здобув духовну освіту і присвятив своє життя служінню Богу та його пастві.

16 липня 1907 року одружився з Дарією Сапрун, донькою о. Стефана Сапруна, який був парохом Стенятина і Соколя. Вінчання відбулося у Стенятині. Того ж року був рукоположений на священика і відслужив свою першу службу Божу.

Розпочав душпастирську працю на парафії в Башні, правив на Підемщині, Коровиці. В 1913 р. був канонічно інстальований. В роки Першої світової війни, як багато інших українських священиків, запідозрений у русофільстві, у 1914 році перебував в австрійському ув'язненні в Талєргофі, але разом ще з кількома священиками був звільнений і продовжив свою душпастирську діяльність. Після Першої світової війни, виконуючи священичі обов'язки, велику увагу приділяв просвітницькій діяльності. Разом з дружиною Дарією були членами «Просвіти», брали активну участь в усіх її заходах.

За сумлінне служіння Богові і пастві отець Олександр Козенка в 1937 році отримав крилошанські відзнаки і того ж року перейшов на парафію в Люблинці. У 58 років продовжив справу о. Северина Метеллі. Провівши серед мирян вісім років, здобув у парафіян повагу і пошану. Тут пережив разом з вірними тяжкі роки війни і нарешті був змушений виїхати до УРСР. Після переселення в 1945 році виконував душпастирські обов'язки у Львові.

У подружжя о. Олександра і Дарії Козенків було п'ятеро дітей: найстарший Стефан (1909 р. н.), далі Андріан (1910 р. н., помер у півтора року), Марія (1912 р. н., вийшла заміж за о. Теодозія Комарчевського), Ірина (1913 р. н., вийшла заміж за о. Василя Задонського), Корнелій (1914 р. н., одружений з Любов'ю Федак). Під час війни гірка доля порозкидала членів родини Козенків по світу.

Корнелій вихований згідно з християнською мораллю, щоб боротися з червоними безбожниками, в 1944 р. вступив до дивізії «Галичина», а весною 1944 року перейшов до УПА. Тут йому було доручено пост господарчого надрайону «Батурин», на якому він перебував до останніх днів існування УПА на Закерзонні. 1948 року під час спроби перейти через Чехословаччину до Німеччини в американську зону окупації був захоплений разом з іншими вояками і після допитів-катувань засуджений польським судом до кари смерті, й страчений в тюрмі у Варшаві. Дочки – одна виїхала до УРСР, одна залишилася в Польщі, разом з чоловіком мешкали в Слупську.

Особливі переживання перетерпів о. Козенка в роки Другої світової війни під час німецької окупації, коли парох села часто мусив захищати своїх мирян. У 1942 році сім'я о. О. Козенки складалася з дружини Дарії, сина Стефана, який залишився жити з батьками. Інші діти жили окремо. Дочки повиходили заміж, а син Корнелій став вояком. Вдома на господарстві родині Козенків допомагали слуга Босий Петро і служниці Боса Анна й Літкович Анна.

Прихід Червоної армії і встановлення тут польської влади у 1944 році стали для парафіян справжнім пеклом. 10 жовтня 1944 року на село напала польська банда міліціянтів з Чесанова і Руди Рожанецької. В селах Люблинці Новому і Старому арештували 35 осіб, зокрема і о. Олександра Козенку, як заручників за трьох вбитих польських офіцерів (за іншою версією – за вбитого гайового), і повели їх на Руду Рожанецьку. Одного з арештованих під час спроби втечі застрілили. Там о. Козенці і ще одній жінці наказали, щоб вони йшли до Люблинця і сказали, що, якщо люблинчани не видадуть тих, що вбили поляків, то всі українці-заручники будуть розстріляні. Так і сталося. У лісі на Кобилянці неподалік Руди Рожанецької поляки розстріляли 33 українців, оскільки люблинчани не знали, хто і де вбив поляків.

Вдруге о. Козенку арештовано разом з сином Стефаном, але і цього разу їм пощастило, бо один з міліціянтів навчався до війни з Стефаном в одному класі, і відпустив їх.

У 1945 році родина о. Олександра Козенка переїхала до УРСР і поселилася у Львові на Голоську (передмістя Львова). По дорозі до Львова польські бандити їх декілька разів пограбували тому, коли приїхали, не мали нічого для прожитку, але якось з Божою поміччю і добрих людей подолали ці труднощі.

1946 року радянська влада проводить ліквідацію греко-католицької церкви на Західній Україні і силоміць хоче перевести усіх греко-католицьких священиків на православ’я, але о О. Козенка не перейшов на православ'я, а продовжував свою душпастирську діяльність: нелегально відправляв служби Божі, уділяв Святі Тайни, хрестив, вінчав, хоронив. Це були нелегкі часи в житті о. Олександра.

Переселенці з Люблинця не забували свого пароха, знайшли його у Львові і допомагали чим могли. Часто до о. Олександра приїжджала сестра Аполонія – монахиня римо-католицького віросповідання з Хмельниччини і привозила інтенції на літургію. Двері дому отця Олександра були завжди відчинені для семінаристів, священиків, простих людей, яким він уділяв увагу і допомагав порадою, давав розраду, кріпив їхню віру у Бога і майбутнє.

Хоч яким нелегким було життя, та воно невпинно продовжувалось, приносячи нові радості і переживання. Минали роки за роками. Дочки порадували тата о. Олександра дев'ятьма внуками. А ті, у свою чергу, дев'ятнадцятьма правнуками... Родина Козенків зросла.

Помер о. Олександр Козенка 12 липня 1967 року на 78 році життя. Похований на кладовищі в Брюховичах. На похорон прийшли провести о. Олександра в останню путь кілька десятків священиків на чолі з Владикою Филимоном, багато мирян, які любили і поважали отця. На надмогильному пам'ятнику зробили короткий, але промовистий напис: «о. Олександр Козенка парох Люблинця». Український Люблинець шанує свого пароха.