Дата публікації допису: May 06, 2013 2:37:18 PM
У своїй розвідці «Чех і Слов'янин», опублікованій в 1846 році, по відбутій студійній подорожі по Росії та Польщі, відомий чеський філософ і борець за свободу Карел Гавлічек (1821-1856) писав, що кісткою незгоди між москалями й поляками є Україна, бо як москалі так і поляки претендують на виключне право поневолювати український нарід. Московський та польський імперіалізм супроти України став причиною ворожнечі поміж ними.1 Тоді як москалям удалося брутальною силою поки що затримати поневолення України, то поляки заплатили дорогу ціну за свій апетит на Україну, замість спільно з українцями протиставитися московському імперіялізмові.
Українська народна приповідка, що «горбатого й могила не направить» дуже добре характеризує польську короткозору політику поневолювання України. Визволившись із-під московського та австрійського панування в 1919 р., поляки забагли опанувати бодай частину, якщо вже не всю територію України, аж по Дніпро, на базі «історичного права поневолювача». Бажання повної домінації на Західноукраїнських землях, скріплюване традиційною політикою поляків поневолення кожної вітки українського народу, стало базою польсько-мадярської приязні по Першій світовій війні. Мадяри змагали до привернення автономної Підкарпатської Руси під свою владу з метою завершити повну мадяризацію цієї частини України, а поляки вважали для себе загрозою відносно вільний розвиток карпатських українців у рямцях свободолюбної, толерантної й демократичної Чехословаччини. Отже бажання поневолити українців на всіх територіях творило достатню базу для польсько-мадярського «братерства зброї».
Сен-Жерменським договором з 10-го вересня 1919 р. паризька мирова конференція звільнила Карпатську Україну від мадярської окупації і включила її, як окрему автономну країну, в склад новоствореної Чехословацької республіки. Мадярщина підписала мировий договір у Тріяноні, яким зрікалася немадярських земель, а в тому й Карпатської України. Не зважаючи на те, що цей договір був ратифікований мадярським парламентом 4-го червня 1920 р., мадяри півофіційно і далі домагалися привернення втрачених земель, зокрема Карпатської України, Словаччини та Семигороду під зверхність Корони св. Стефана. Незабаром було створено Лігу для ревізії кордонів, яка розпочала широко закроєну видавничу діяльність, як також політично-пропагандивну роботу в європейських країнах.
Поїздки графа Іштвана Бетлена прихилили симпатії видатних англійських парляментаристів, а зокрема групу шляхтичів на чолі з лордом Ротермером, видавцем щоденника «Дейлі Мейл», який власник поставив на послуги мадярських ревізіоністів. Першим з-поміж державних мужів виразно підтримав мадярські ревізіоністичні домагання італійський диктатор Беніто Мусоліні. Графові Бетленові вдалося прихилити його на свій бік ще в квітні 1927 р. У березні 1934 р. Бетлен промовляв до групи провідних нацистів в Берліні на чолі з самим Адольфом Гітлером, і знайшов там дуже сприятливий ґрунт, бо очі німецьких нацистів були вже скеровані на схід, а на дорозі стояли Австрія та Чехословаччина. Отже, інтереси Горті й Гітлера, хоч з іншими цілями були тотожні, коли йшло про знищення Чехословаччини.
У вересні 1936 р. регент Мадярщини, Мікловш Горті, відвідав Гітлера в Берхтесґадені й там заключив з ним порозуміння відносно ліквідації Чехословаччини. Це порозуміння було докладніше сконкретизоване в листопаді 1937 р. під час відвідин мадярського прем'єра Калмана Дарані в Гітлера, зокрема по лінії координації політичної тактики судетських німців, на чолі з Конрадом Генлайном і мадярської національної меншини в Словаччині й Карпатській Україні, якої провідником був Янош Естергазі. Таким способом дійшло до скоординованої співдії німців і мадярів внутрі ЧСР, скерованої на її розвал.2
Не залишалися позаду й поляки. Для пропаганди про спільний мадярсько-польський кордон, коштом українського Закарпаття, зорганізовано в 1933 р. у Мадярщині та Польщі масові святкування в честь Стефана Баторого й Яна Собєського. При тих нагодах поляки й мадяри взаємно обмінювалися приреченнями плекати традиційну приязнь і союз зброї для взаємної допомоги в боротьбі за спільні для них цілі, а перш за все – за спільний мадярсько-польський кордон. Польська преса сильно наголошувала плекання «братерства зброї» двох заприязнених народів, які тепер, мовляв, розділені неприродними кордонами.3
Польський депутат до варшавського сойму Хоїнський-Дзєдушицький у своєму інтерв'ю з кореспондентом будапештянського «Ешті Курієра» заявив, що поляки воліли б мати спільний кордон з мадярами ніж з ким-небудь іншим, а тому вони підтримують мадярські домагання ревізії кордонів.
Та найяскравішим виявом мадярсько-польської готовности до спільної боротьби були, здається, відвідини мадярського прем'єра Дюли Ґембеша у Варшаві в 1934 р. Коротко по своєму повороті з Варшави, Гембеш твердив, що в тому часі в польських військових колах був такий ентузіязм до боротьби за спільний кордон коштом Карпатської України й Словаччини, що вистарчало мадярським військам виявити тільки трохи ініціативи, і поляки були б стали негайно по їх боці в боротьбі. Отже, позиції були спрецизовані ще далеко до кризи Чехословаччини, що наступила в усій своїй гостроті в травні 1938 року.
Варто ще тільки додати, що під час відвідин Мікловша Горті й Калмана Кані в днях 22-25-го серпня 1938 р. Алольфа Гітлера та Йоахима Ріббентропа в Кілю, мадяри заявили німцям свою готовність виступити збройно разом з ними проти ЧСР в день 1-го жовтня 1938 р.4 Саме на цю дату визначив був Гітлер мілітарний наступ на ЧСР, якщо до того часу не вдалося б йому зламати її без зброї.
Хоч мадярські урядові чинники на найвищому щаблі співдіяли з урядовими чинниками нацистської Німеччини та фашистської Італії, до Гітлера й Муссоліні включно, регент Горті й деякі його прибічники все ж таки бажали створити враження серед світової публічної опінії немов би саме населення Словаччини й Карпатської України бажало повернутися під суверенітет Корони св. Стефана. Тому й мали мадяри своїх платних прихильників у Карпатській Україні, на чолі з Андрієм Бродієм, а серед словаків патера Єглічку й ін.; їх завданням було вести про-мадярську агітацію. Подібно до мадярів, поляки мали своїх платних агентів серед карпатських українців, на чолі з Степаном Фенциком, як також словацьких польонофілів під проводом Кароля Сідора. Всі вони, разом із генлайнівцями в Судетах, мали завдання розвалити Чехословаччину зсередини, надуживаючи принципу права на самовизначення народів.
Тоді як Гітлер міг покладатися на генлайнівців, що вони створять нестерпну ситуацію для чехів у Судетах, Мікловш Горті не вірив у таку спроможність своїх агентів у Карпатській Україні й Словаччині. Ані словаки, ані карпатські українці не бажали повертатись під мадярське панування, а тому мадярські урядові чинники вирішили, що їм треба створити терористичну мілітарну силу в цивільному одягу таки з самих мадярів на терені Мадярщини й висилати її на терен Карпатської України й Словаччини для протидержавної саботажної й агітаційної акції. Цивільний одяг цих терористів мав дати можливість мадярському урядові безлично відпекатися від цих людей у випадку їх зловлення.
Після бундючних відвідин регента Мікловша Горті та міністра закордонних справ Кальмана Кані польських державних достойників, з президентом Ігнацом Мосьціцким, маршалом Ридзом-Сьміглим, міністром закордонних справ Юзефом Беком і ген. Соссенковським включно, які пов’язано з ловами в днях 6-10-го лютого 1938 р., а в дійсності вони були призначені для вироблення польсько-мадярської тактики в співдії з німецькою агресією проти ЧСР,5 мадярські урядові чинники приступили засекречено до організації армії терористів, яку назвали нібито згідливо «Рондьош Гардою», тобто гвардією обідранців.
Головним натхненником і організатором «Рондьош Гарди» був Мікловш Козма, довоєнний мадярський старшина, стаціонований в Тур'я Реметах на Закарпатті. Він по Першій світовій війні поставив собі за життєву ціль повернути Закарпаття під мадярське панування. Крім того, що був фанатиком цієї справи, він був теж впливовим політиком Мадярщини й міністром внутрішніх справ у кабінеті Дюли Гембеша. Його найближчими співробітниками були Іван Гейяш, командант секельської гонведської дивізії, та Бейда Шомоді, особистий адвокат дружини регента, пані Горті. Зв'язковим до міністра оборони був генерал Шандор Гомлок, а перед самим прем'єром Мадярщини Бейлою Імреді відповідав сам Козма, який був і єдиним зв'язковим до самого прем’єра.
Початкові підготовні праці в підборі командного складу, його вишколу і т.п. завершено дуже швидко й у липні 1938 р. розгорнулася акція набору добровольців на широку скалю, хоч і з застосуванням методи таємности та строгої селективности в наборі добровольців. Кожний член «Рондьош Гарди» підписував зобов’язання, що у випадку зловлення на терені дії в Карпатській Україні сам проковтне капсулю з отруєю, яку кожний гардист одержував перед вимаршем на терен терористичної акції, а також зобов'язувався дострілити раненого товариша, щоб він не достався живим у руки противника.6 Пізніше виявилося, що цих зобов'язань зловлені в Карпатській Україні мадярські терористи не дотримувалися.
З уповноваження самого прем'єра Мадярщини, Бейли Імреді, організатор терористичних груп Козма прийняв до вишкільної роботи та на командні становища активних старшин і підстаршин мадярської армії. Двадцять бойових батальйонів, разом понад 4000 люда, притягнули з безробітних абсольвентів і студентів агрономічної школи в Мадяровварі та гірничої школи в Шопроні. Між членами «Рондьош Гарди» було багато членів мадярської екстремістичної фашистської організації, яку очолював наслідувач гітлерівського нацизму Ференц Салаші. Командний склад з дієвої мадярської армії мав запевнити, що «Рондьош Гарда» буде послушна урядовим наказам і не переводитиме акцій, які в даному моменті не були б потрібні урядові Мадярщини. Отже, це були наскрізь здисципліновані частини.
Відомо, що судетські німці в серпні й вересні 1939 р. вели саботажні акції проти чеського уряду різним способом, в тому й мілітарними, маючи зорганізований власний «фрайкорпс». У 1938 р. 16-го вересня, коли в Судетах було дуже «гарячо», а, на думку німців, мадяри не виявляли досить ворожої активности супроти ЧСР, маршал Герман Герінг запросив до себе мадярського амбасадора Доеме Стояї й виявив йому своє здивування, що мадяри ще не спромоглися на ніякі варті уваги акції на терені Карпатської України та Словаччини7 з метою розвалу ЧСР. Наслідки розмови виявилися незабаром.
У другій половині серпня 1938 р. Мадярщина перевела частинну тиху мобілізацію, але перш за все вислала «Рондьош Гарду» під самий кордон Карпатської України. Питання судетських німців ще не було полагоджене, тому мадяри готувалися до спільної акції з німцями. Але справа несподівано змінилася, коли, заходами короля Швеції Густава та президента США Френклина Д. Рузвельта, скликано відому Мюнхенську конференцію і дня 29-го вересня 1938 р. Муссоліні, Даладіє і Чемберлейн допомогли Гітлерові дістати Судети без війни. Справа мадярських домагань залишилася відкритою.
У тій ситуації, 1-го жовтня 1938 р. прем'єр Мадярщини Бейла Імреді дав доручення М. Козмі приступити негайно до висилки «Рондьош Гарди» для саботажної та політичної акції на терен Карпатської України, де Андрій Бродій та Степан Фенцик ніяк не могли створити промадярської атмосфери. У своєму щоденнику записав Козма під датою 4-го жовтня 1938 р. таке:
«Нарешті акція буде розпочата. На протязі трьох останніх днів остаточно затверджено ось-такий мій плян: Негайно розпочати ударну пропагандивну діяльність поруч із розпочаттям безпосередніх операцій на терені Підкарпатської Руси. Батальйони добровольців стаціонуватимуть в околиці Нірбатору та Вашарошнаменю (яких 10 кілометрів на південь від кордону Карпатської України – П. С.). Перша група в силі 600 осіб розпічне операції негайно. Наша ціль така: показати світові, що Підкарпатська Русь незадоволена й бажає злучитися з нами, але вона не може відкрито виявити свойого невдоволення з огляду на мілітарну окупацію. Таке вражіння мусить бути створене і з цього мусить бути створена європейська афера...»8
Перші терористи перейшли на територію Карпатської Украйни саме в часі творення першого автономного уряду в Ужгороді. Вночі з 9-го на 10-го жовтня 1938 р. перша група «Рондьош Гарди» приїхала до пограничної місцевости Тарпи, а звідти через зв'язок мукачівського мадяра Мікловша Ерделі перейшла кордон на річці Боржаві і вдерлася в Карпатську Україну. Ця група була поділена на дві підгрупи. Менша, в числі 42-ох осіб, під командою надпоручника Йовжефа Према, мала завдання зруйнувати залізничну комунікацію поміж Севлюшем (Виноградовим), і Чопом, а друга, в числі біля 300 терористів, мала перейти якнайшвидше до Мукачева, знищити там залізничну стацію. а звідти податися на північ, щоб злучитися з польськими терористами. Друга група була під командою капітана барона Ернеста Берзевітці й до неї входило 24 старшин і 62 підстаршин (різних ранг) дієвої мадярської армії та понад 200 рядових терористів.
Вночі 11-го жовтня 1938 р. група Према напала на поїзд ч. 1108. що їхав з Чопу, й поміж селами Боржавою та Бенею зупинила його, ограбила цивільних подорожніх, а всіх мужчин в уніформах захопила й намагалася відвести на розстріл на терен Мадярщини. Заалярмована погранична сторожа, підсилена військовими частинами хустського 45-го й ужгородського 36-го полків, наздогнали терористів слідуючого ранку, звільнили полонених, а групу Према майже всю знищили в боротьбі; інших зловили й відставили до військової тюрми на мукачівському замку. З групи Према не врятувався ані один терорист.
У погоні за групою Йовжефа Према охоронна сторожа кордонів Карпатської України та військові частини чехословацької армії натрапили на слід чисельнішої групи капітана Берзевітці, яка посунулася на північний схід від групи Према. Її дігнали в лісах біля села Шаланки. Генерал Олег Сватек вислав танки й літаки в погоні за цією великою групою мадярських терористів. Після завзятого бою, в якому були вбиті по обидвох сторонах, з тим, що мадяри мали дуже болючі втрати, капітан барон Ернест Берзевітці наказав здавати зброю і капітулював. Тут були взяті в полон 24 старшини, 62 підстаршини і понад 200 рядових терористів. У них було першорядне озброєння. Їх відставлено до мукачівської військової в'язниці на замку, звідки згодом перетранспортовано до важкої тюрми в Ілаві. Як свідчить головний організатор терористичної «Рондьош Гарди» Мікловш Козма, половина терористів цієї групи згинула в боротьбі, отже втрати мусіли бути біля 300 осіб, коли врахувати, що біля 300 зловлено живими.9
Але й не всі живі терористи з групи Берзевітці скапітулювали. Одна їх сотня приховалася і під захистом нічної темноти намагалася вирватися з оточення. У боротьбі біля села Ділок, 13 жовтня 1938 р. ця група втратила 8 вбитими, 16 важко раненими і 20 зловленими. З усієї цієї першої виправи врятувалося всього 23 члени «Рондьош Гарди». Вони пробралися лісами й горами до польського кордону, де злучилися із своїми союзниками поляками.
Так неславно скінчилася виправа першої ударної терористичної групи мадярів, яка мала не допустити до створення автономного уряду Карпатської України. До речі, висилка нових груп терористів не припинялася, але й охорона карпатоукраїнського кордону була постійно в поготівлі. У цих перших охоронних боях згинули Андрій Риґан, Андрій Длаґола, Ф. Ольшар, а було й досить багато ранених.
Ці перші акції мадярських терористів на терені Карпатської України почалися одночасно з переговорами мадярської делегації, на чолі з міністром закордонних справ Калманам Канею, з делегаціями словаків і карпатських українців, очолюваної монс. Йозефом Тісом, з участю д-ра Івана Парканія. а пізніше міністра Едмунда Бачинського від карпатських українців. Мадярський терор, що був дуже подібний до німецького в Судетах під час переговорів Гітлера й Чемберлена в справі німецької анексії Судетів, мав допомогти мадярській делегації в Комарні осягнути свою ціль. А тому що цієї цілі вони не осягнули в тому часі, то й продовжували висилати терористів на Карпатську Україну й по невдачі в околиці Шаланків, Боржави та Бені.
Скріпили мадяри висилку «Рондьош Гарди» для терору в Карпатській Україні зокрема після того, як виявилося, що їхній агент. Андрій Бродій, не зумів повернути Карпатську Україну в мадярські обійми мирним шляхом, а зокрема після того, як прем'єром Карпатської України став монс. Августин Волошин. Сконцентрували вони тоді свої терористичні акції в околиці змадяризованого села Косина, прикриваючися густими виноградниками на косинському. запсонському та біганському верхах. Місцеве мадярське населення наладнало приязний контакт із членами «гвардії обідранців» і їм допомагало в операціях.
Хоч траплялися пограничні перестріли майже щодня, то сильніший плянований напад на оборонні частини виконано вночі 24-го жовтня 1938 р після того, як стало відомо, що намагання Андрія Бродія перевести плебісцит за прилучення Закарпаття до Мадярщини були рішучо відкинені не тільки національно-політично свідомими українськими народними силами, але й усією організованою москвофільською молоддю й інтелігенцією. У нападі взяло участь біля 200 мадярських терористів, з рук яких згинув підстаршина Василь Кузьмик, а раненими були Василь Гойда та Семен Цібариба. Терористи схопили трьох членів оборони кордонів.
Терористичні акції відбувалися щоночі в околиці Косина аж до віденського арбітражу 2-го листопада 1938 р., яким цю околицю вирішено прилучити до Мадярщини. Згадати б їх напад на оборонну станицю в Запсоні 27 жовтня, а два дні пізніше терористи чотири години атакували млин у Косині. 31-го жовтня заатакували жандармську станицю в Косині. уживаючи важких кулеметів, проти яких доводилось вживати танків, а 1-го листопада вбили вони на біганських верхах чотаря Юрка Пєщака. В тому часі між раненими були м. ін. українці Тюшка, Шовкович і Ференчук, а також чех Главчік.
По віденському арбітражі Косино й околиця Берегова (де була розбита група Йовжефа Према та барона Ернеста Берзевітці) перейшли в руки мадярської влади, а тягар терористичної акції перекинувся на мадярських союзників з півночі від Карпатської України, поляків. Трохи пізніше мадяри відновили спорадичні терористичні дії в Карпатській Україні, але в далеко менших розмірах як не враховувати інциденту на Святий вечір на пограничні Мукачева. Поляки стали грати першу скрипку терору.
Мадярські урядові та й неурядові імперіялістичні кола культивували приязнь з поляками, які захворіли знову на манію великодержавности коштом українських земель, вже від двадцятих років 20 ст. Поляків в’язала з мадярами також спільна ненависть до чехів, які по лінії свого традиційного русофільства не підтримували польської загарбницької політики в часі відновлювання польської держави в 1919 р. Зокрема не підтримували чехи польських претензій на українські землі, а згодом сіллю в оці поляків була гуманітарна допомога уряду Чехословаччини, на чолі з президентом Томою Масариком, для учасників Українських Визвольних змагань, які по московсько-польській фізичній перемозі були змушені шукати притулку за кордоном і знайшли його в Чехословаччині. Повних двадцять років поміж Першою і Другою світовими війнами не вдалося чехам злагіднити польського антагонізму до себе, отже тут і була практична причина дружби поляків з мадярами. Об'єднували їх також обопільні мрії про великодержавність коштом інших народів, зокрема українців і словаків.10
Ми вже вище згадували польсько-мадярські святкування одночасно в Мадярщині та Польщі річниць Яна Собєського та Стефана Баторія влітку 1933 р. для політичної мобілізації мадярських і польських мас з метою агресії проти Чехословаччини для загарбання Карпатської України й Словаччини мадярами. У Карпатській Україні ці події тоді викликали тривогу за долю національно-політичного й культурного відродження українського народу.11 Тоді в противагу й розгорнено на Закарпатті протиревізіоністичну протиакцію з участю широких українських народних мас. Вони ж бо найкраще відчули тривогу за майбутнє своєї країни.
Після того, як мадярські урядові чинники договорилися з гітлерівцями про координацію мілітарних операцій та їх агресивних наступів проти ЧСР,12 якщо Гітлерові не вдасться розвалити ЧСР без війни, мадярські політики рішили виробити конкретний плян мілітарної співдії проти Словаччини й Карпатської України з поляками. П’ятиденна візита найвищих мадярських урядовців у Польщі 6-10-го лютого 1938 р. не обмежувалася до самих ловів у Біловежі. Мадярських урядовців, на чолі з самим регентом Мікловшом Горті та міністром закордонних справ Калманом Канею, бундючо й помпезно гостили керівники Польщі, на чолі з президентом Ігнацом Мосьціцьким, міністром закордонних справ Юзефом Беком, маршалом Едвардом Ридзом-Сміглим та іншими. На цьому найвищому рівні урядових чинників обидвох держав устійнено принципово сконцентрувати німецько-польсько-мадярську агресію проти ЧСР.13 Горті намовляв поляків до беззастережної співпраці з Гітлером навіть якби полякам довелося дати німцям певні концесії, бо тільки так зможе встоятися Польща.14 Деталі акцій проти Карпатської України залишилися для устійнення відповідальним чинникам, залежно від того, як розгорнуться події, а зокрема, як розгорне акції Німеччина.
Про всі пляни інформували мадяри італійців, з якими й поляки в тому часі мали дуже приязні відносини. Перед дипломатами Англії та Франції вони говорили, що вони монтують з мадярами й італійцями спільний фронт проти німецької експансії, а це, як виходить із свідчень самого регента Мікловша Горті, вже на еміграції, не мало ніякої реальної підстави. У кожному випадку, Муссоліні й Чіяно всіма силами підтримували мадярів і саме на їхню інтервенцію в Празі уряд Чехословаччини, на чолі з ген. Яном Сіровим, не дозволив військовим чинникам розстріляти нікого з тих (біля 350) мадярських терористів, що були зловлені в днях 11-13-го жовтня 1938 р. на терені Карпатської України біля Шаланків і Боржави.15
В дусі розмов поміж Горті й Мосьціцьким у лютому, майже негайно відбулися розмови в справі не тільки спільних мілітарних акцій, але й детального визначення майбутнього спільного мадярсько-польського кордону. Як виходить із документів. справа цього кордону не була самозрозумілою, а тому треба було її формально й документально вияснити й зафіксувати, щоб не дійшло до конфлікту поміж приятелями, ініціятиву в цій справі перебрав польський міністер закордонних справ Юзеф Бек. Вже дня 2-го березня 1938 р. міністр закордонних справ Мадярщини, Калман Каня, доручив мадярському послові у Варшаві, Андрашові Горі, запевнити Бека, що «Мадярщина візьме активну участь у всякій протичеській акції, яка виявиться потрібною», а одночасно Горі переказав в імені Кані, що «було б бажаним якнайскоріше розпочати переговори відносно деталів, включно з деталями мілітарної натури» поміж урядами Мадярщини й Польщі.16 Каня пропонував Бекові поінформувати Муссоліні про ці переговори, якщо вважатиме потрібним.
У намаганні устійнити деталі польсько-мадярського порозуміння 10-го травня 1938 р. Андраш Горі звітував мадярському міністрові закордонних справ про те, що політичний відділ польського міністерства закордонних справ висловив побажання, щоб мадярський уряд чим скоріше подав польському урядові до відома своє становище відносно ось таких питань.
1. Вони (поляки – П.С.) бажали б мати докладні деталі відносно нашого (мадярського – П.С.) становища щодо нового мадярського кордону у випадку розбору Чехословаччини. Побажаним було б мати детальний проект цього кордону готовий на руках.
2. Вони (поляки –П.С.) бажали б знати, як ми (мадяри – П.С.) визначили б кордон автономної словацької території в рямках Мадярщини. Якщо для земель русинів запляновано автономію, то вони (поляки – П.С.) жадають на письмі проекту кордонів цього автономного Краю Русинів.
3. Для кращої орієнтації, вони (поляки – П.С.) бажали б мати етнографічну мапу, на якій було б позначено національностевий склад населення Верховини («фелвідейку») у кожному повіті».17
Мадярський посол у Варшаві одночасно інформував міністра Калмана Каню про те, що він дуже ясно відповів уже панові Кобилянському з польського міністерства закордонних справ, і що мадярські урядові чинники в минулому вже кілька кратно казали польському міністрові закордонних справ Юзефові Бекові, що «у випадку розвалу Чехословаччини, Мадярщина буде домагатися відновлення її історичного кордону»,18 а тим самим уряд Мадярщини вважає цю справу остаточно виясненою. Але з огляду на те, що по Першій світовій війні при розборі Австро-Угорщини Польща захопила два малі райони в Словаччині, які до того часу належали, разом з іншими словацькими землями, до Мадярщини, щоб не ускладнювати ситуації з поляками, Каня негайно доручив Горі поінформувати поляків, що Мадярщина не буде домагатися звороту цих двох районів до Мадярщини. Мадяри навчилися з гіркого досвіду в пертрактаціях з німцями за Бургенлянд після гітлерівського «аншлюсу» Австрії. Домагання Бергенлянду дуже розсердило Гітлера навесні 1938 р., отже вони хотіли оминути подібних ускладнень із поляками.
В дальшому обмін думок і устійнювання тактики поляків і мадярів, а з ними часто й італійців, було дуже тісне й приязне. Вони вели також скоординовано свою пресову кампанію, наприклад, на прохання Кані до польського уряду з половини вересня 1938 р., польський уряд і преса повели кампанію за переведення плебісциту в Карпатській Україні та Словаччині в користь Мадярщини Наслідували вони тоді Гітлера, бо й він до того часу домагався плебісциту для судетських німців. У порозумінні поміж собою формулювали поляки й мадяри свої домагання до ЧСР і пред’являли їх Гітлерові й Чемберленові під час їхніх переговорів, в наслідок чого й було прийняте в цій справі рішення на мюнхенській конференції, після якої синхронізовано вислали поляки й мадяри свої ультимати урядові Чехословаччини зараз таки на другий день по конференції.
Продовжували мадяри й поляки, при дуже приязній підтримці фашистської Італії, спільно й скоординовано і свої дипломатичні акції проти Карпатської України аж до часу її підбою мадярами, з ласки Гітлера, в другій половині березня 1939 року.
Зараз після остаточного рішення уряду Мадярщини вислати терористів «гвардії обідранців» на терени Карпатської України, пороблено заходи для подібної акції з боку польського уряду. Головний натхненник і організатор «Рондьош Гарди» Мікловш Козма піддав думку мадярському прем'єрові Бейлі Імреді, щоб він негайно звернувся до польського уряду з пропозицією невідкладно вислати польських терористів в Карпатську Україну з півночі. Козма настоював на тому, щоб польські банди розпочали терор на Верховині негайно, а для координації операцій польських терористів з мадярськими запропонував вислати до Варшави Іштвана Чакі, при чому на випадок потреби зголосився і сам до поїздки.19 Наступного дня Імреді вислав графа Чакі до Варшави для розмов з найвищими польськими державними й військовими чинниками.
Тільки що Чакі виїхав з Варшави, як мадярський посол Андрош. Горі інформував кодованою телеграмою уряд Мадярщини, що відповідальні польські чинники виявили готовність вислати свої терористичні групи на терен Карпатської України негайно після того, як дістануть докази, що мадярські терористи на півдні Карпатської України вже розгорнули свої акції на широку скалю. Тому Горі апелював до мадярських чинників розгорнути широку акцію «Рондьош Ґарди» негайно. На думку польських чинників, твердив Горі, мадярські терористи повинні негайно знищити всі важливіші мости та перервати залізничну комунікацію на лінії на схід від вузлової стації Чоп аж до Румунії, щоб тим способом унеможливити румунам надіслати мілітарну допомогу чехословацьким частинам.20 Горі підкреслював, що як «гвардії обідранців» не вдасться негайно осягнути значних успіхів, то на його думку, важко буде втримати теперішній ентузіязм польських чинників для висилки своїх терористів. Тому він настоював на тому, щоб акцію розпочати негайно і то на велику скалю, щоб видко було успіхи, які заімпонували б полякам.
Мабуть, польські вимоги підсичені ще й становищем Горі і були причиною того, що Козма вислав негайно через кордон досить велику групу терористів, під командою Йовжефа Према та Ернеста Берзевітці, мабуть, без детально розробленого пляну акції та без докладного ознайомлення з тереном дії. Все ж та акція, хоч і скінчилася повною невдачею для мадярів, переконала поляків у тому, що мадяри дійсно розпочали боротьбу й в доцільності висилки польських терористів. До речі, вістку про невдачу мадяри якийсь час затаювали, тому поляки встигли вислати свої перші терористичні групи перед одержанням цієї вістки.
Деталі координації операцій польських і мадярських терористів у Карпатській Україні були устійнені в розмовах мадярського військового аташе у Варшаві, Бейли Лендєла, з самим польським генеральним штабом. Лендєл інформував шефа мадярського генерального штабу 10-го жовтня 1938 р., що на думку польського генерального штабу недоцільним було б мадярським і польським терористам діяти поруч. Поляки вважали, що їхні відділи повинні діяти в північній полосі Карпатської України, а мадярські – в південній. Дальше він інформував, що як тільки мадярська «Рондьош Гарда» розгорне операції на своєму терені дії, то польський генеральний штаб погодився:
1. вислати негайно польські групи до Мукачева й Ужгороду, які – маю вражіння (Горі – П.С.) – будуть складатися з активних вояків польської армії в цивільних одягах, під командою активних старшин. Величина тих груп буде в такому числі, як було домовлено;
2. вони (поляки – П.С.) перешмуґлюють інші групи, зложені з добровольців, в інші частини Підкарпатської Руси з метою підривання динамітом мостів і нищення шляхів та переводжування актів терору.21
Для наладнання й утримування координації польсько-мадярського терору в Карпатській Україні. польський генеральний штаб вимагав від мадярів щоденних докладних інформацій про стан і розвиток терористичної акції «Рондьош Гарди». Поляки не радили мадярам користуватися летунством при перекидуванні терористів у Карпатську Україну як також вимагали висилки вишколених вояків радше ніж добровольців, що не мали змоги одержати відповідного вишколу.
Задовільняючи бажання поляків, 12-го жовтня 1938 р. міністр закордонних справ Калман Каня доручив мадярському послові Андрашові Горі поінформувати польські урядові чинники про те, що Мадярщина вже вспіла перекинути на терен Карпатської України біля 700-800 терористів. Затаюючи перед поляками катастрофічні втрати мадярських терористів з попереднього дня в околиці Боржави-Шаланків-Дерцена. Каня нарікав на майже герметичне замкнення карпато-українського кордону оборонними силами держави. Натяк на скріплення оборонної сили чехословацької армії на кордонах мав на цілі приготовити поляків до вістки про те, що трапилося з мадярськими терористами.
Калман Каня доручив Андрашові Горі, щоб той одночасно з подаванням інформації полякам про початок операцій мадярських терористів просив поляків вислати їхні терористичні групи в Карпатську Україну негайно, бо інакше була небезпека, що «як неспокій, зорганізований великими жертвами й коштами, не дістане підсилення з півночі то продовжування операцій буде загрожене».22 Прохання Кані взято до уваги у Варшаві й незабаром були вислані перші польські терористичні групи до Мукачева й Ужгороду, а також до інших місцевостей в Карпатській Україні.
Згідно з повідомленнями українських обсерваторів около 22-го жовтня 1938 р. поляки почали перекидати на Карпатську Україну терористичну групу яка була вишколена й призначена для терористичної акції в околиці Тєшина, у Чехії. У між часі поляки вже забрали були Заользя від Чехословаччини без війни, а коли іде про Словаччину, то мадяри, як і поляки, припинили агітацію за привернення її до Мадярщини. Тут навіть поляки мали застереження, зокрема після поїздки до Варшави словацького польонофіла Кароля Сідора та відвідин делегації американських словаків у Варшаві. Тому всі сили були сконцентровані проти Карпато-Української Держави, яка була сіллю в оці полякам, які боялися, що й українці під Польщею будуть інтенсивніше домагатися свого права на самовизначення.
Перший більший акт польського терору в Карпатській Україні зареєстровано 23-го жовтня 1938 р. Група під командою якогось Шезамського намагалася висадити в повітря міст на річці Жденявці, поміж селами Нижні Верецьки та Підполоззя. Цей акт треба трактувати, як терор проти місцевого населення, бо об'єкт терору не мав ніякого стратегічного значення. Міст витримав але вістка рознеслася по країні широко и далеко. Це був початок широко закроєної польської терористичної акції.
Два дні пізніше, 25-го жовтня, ув центральній частині кордону, біля Синевірської Поляни, вдерлися в Карпатську Україну дві групи польських терористів по 20 осіб. Наступної ночі, одна з них заатакувала лісничівку Сухар, а 28-го жовтня група терористів напала на міст біля Вучкового, в обороні якого був убитий місцевий лісничий Йосип Лой та жандарм Кальчик. Під час поминок по Лоєві, терористи потурбували учасників поминок v Вучковому, щоб викликати страх серед місцевого населення. В тому самому часі, з 25-го на 26-го жовтня група «Стшельца»" з Турки пошкодила залізничну лінію та перервала телефонне сполучення біля стації Забродь. недалеко Великого Березного, а теж намагалася знищити міст в українському селі Убля. яке було під словацькою адміністрацією.
31-го жовтня 1938 р. на станицю пограничної сторожі в Новоселиці (на північ від Волового, тепер Міжгірря) наступала група біля 200 польських терористів, вживаючи кулемети й ручні гранати в боротьбі. Атаку поляки повторили там і наступного дня. Та сама банда напала 5-го листопада на село Торунь, здемолювала й ограбила поштовий уряд, при чому був вбитий свідомий український оборонець Іван Кость. Поруч інших актів терору, 13-го листопада 1938 р. поляки схопили шістьох карпатоукраінських дереворубів і відставили їх до польського штабу терористичних груп в Осмолоді, у Галичині. У нападі на село Прислоп 15-го листопада згинули чотири польські терористи.
Вночі 10-го листопада 1938 р. свіжа група польських терористів, зложена із членів «Стшельца» у Стрию, першорядно озброєна й частично одягнена в уніформи чехословацької армії, в силі понад 70 осіб наскочила на село Нижні Верецьки, де підступом захопила живими всю жандармерію, включно з українцями Маруняком, Покорним і Двораком. Женучи їх, як закладників, вдалося їм також забрати 8 жандармів, 2-ох пограничників і 5 вояків чехословацької армії, які прибували на допомогу з Біласовиці. Ця банда, відводячи схоплених через село до польського кордону, знищила динамітом школу в Котельниці, а також станицю жандармерії в Біласовиці та станицю пограничної сторожі в Лагірці.
Захоплених у Нижніх Верецьках і Біласовиці українців і чехів поляки повели на поліційну станицю до Кривки, де вже очікували їх польські старшини й відвели їх до в’язниці в Турці, де їх переслухував якийсь прокуратор аж зі Львова. По якомусь часі перевезли їх до в'язниці в Дрогобичі, де вони просиділи аж до розвалу Чехословаччини німцями, мадярами й поляками у березні 1939 р., про що вони довідалися від українських політичних в’язнів, бо до самого кінця тримали цих полонених у цілковитій ізоляції, а 19-го березня 1939 р. поспішили відправити їх окремим потягом до Чехії.
Польсько-мадярський терор на території Карпатської України дещо сповільнився після того, як німецький уряд при співдії з італійським урядом формальною нотою не допустив до масового наступу мадярських і польських військ на Карпатську Україну, що мав розпочатися 21-го листопада 1938 р., з метою знищення автономної Карпато-Украінської Держави. Італійське летунство мало взяти активну участь у цій плянованій агресії. Все ж, спорадичні акти терору виконували поляки і мадяри аж до березневих днів.
Але повернімся до проблеми урядової координації польсько-мадярської агресії проти Карпатської України. Хоч мадярський уряд підписав був деклярацію, що він прийме вислід арбітражу Ріббентропа й Чіяна за остаточне полагодження мадярських територіяльних претензій супроти Карпатської України й Словаччини, то по проголошенні арбітражу з 2-го листопада 1938 р., який, до речі, був великим ударом для українців, мадяри негайно запропонували полякам використати рух мадярського війська в приділеній Мадярщині території для підбою всієї території Закарпаття.
Два дні перед тим, як мадярські окупаційні війська мали зупинитися на визначеній арбітрами демаркаційній лінії, 8-го листопада 1938 р. мадярський міністр закордонних справ Калман Каня вислав до Варшави телеграму такого змісту:
«Зовсім не виключено, що після окупації Ужгороду й Мукачева (мадярами – П.С.) теперішній уряд Підкарпатської Руси звернеться до нас з проханням, щоб вислати мадярські війська на решту їхньої території для втримування спокою й порядку. У такому випадку Мадярський королівський уряд готов вислати регулярні частини гонведів, щоб привернути там порядок і зломати евентуальний опір. Але ми (мадяри – П.С.) можемо перевести цю акцію в життя тільки під тією умовою, що польські військові частини в значній силі переступлять кордон з тією самою метою. Для відповідної співпраці цих мілітарних частин потрібно було б негайно заключити відповідну умову».23
Після розмови з графом Любєнським з Польського Міністерства закордонних справ, мадярський посол Андраш Горі інформував уряд Мадярщини наступного дня, що поляки не виявляють охоти прийняти пропозицію Калмана Кані, пояснюючи тим, що їм важко було б виправдати того роду крок перед публічною опінією світу. Любєнський запевняв одначе мадярів, що Польща й надалі готова висилати терористичні групи на територію Карпатської України, як також готова й далі розглядати, за сприємливим пляном, цілковитого підбиття Карпатської України.
Одночасно Горі інформував Каню про те, що в розшуках за сприємливою для поляків формулою, разом із Любєнським, він запропонував полякам таку альтернативну розв’язку:
«...Населення Підкарпатської Руси звернеться одночасно з проханням про мілітарну поміч поляків і мадярів для утримування порядку. Таку акцію можна приготовити чи зорганізувати в короткому часі. Можна погодитися і на таку пропозицію, щоб мадярські війська увійшли до країни перші й звернулися про поміч до польських військ».24
Згідно з інформаціями Горі, граф Любєнський був захоплений цією новою формулою агресії та обіцяв негайно пред'явити її до апробати міністрові закордонних справ Юзефові Бекові. Очевидно, деталі треба було б ще опрацювати, перед тим як приступити до реалізації цього пляну.
Щоб прискорити реалізацію провізоричного пляну Горі й Любєнського, мадярський військовий аташе в Варшаві Бейла Лендєл ще того самого дня, тобто 9-го листопада 1938 р., вполудне пред'явив пропозицію мадярського генерального штабу польському штабові, щоб Польща заанґажувала чотири бойові дивізії дієвої армії для окупації Карпатської України. Польські військові кола були заскочені цією пропозицією мадярів в тому часі й відповіли, що їм неможливо перевести непомітно мобілізацію потрібних частин.
Міністр закордонних справ Юзеф Бек, бачучи негативне наставлення військових чинників до нової затії мадярів, почувався до обов’язку запевнити генералів, що він відповість Будапештові, що, на його думку, «мілітарна інтервенція Польщі більше пошкодила б як допомогла справі» в існуючих обставинах. Одночасно Бек обіцяв мадярам «збільшити операції польських добровольців» і, як буде потрібно, Польща своєю мілітарною силою шахуватиме Румунію.25 Горі скаржився Калманові Кані, що нагла пропозиція Лендєла викликала неприхильне наставлення в польських військових колах.
Дня 10-го листопада 1938 р. Каня доручив Андрашові Горі повідомити Бека про те, що «коли уряд Підкарпатської Руси запросить мадярські війська на свою територію для вдержання порядку, то ми (мадяри – П.С.) його волю вволимо, не зважаючи на те, що уряд Польщі не вважає можливим ангажувати регулярні військові частини в Русинії». Каня вже наперед подякував Польщі за збільшення операцій польських терористів у випадку наступу мадярських військ на територію Карпатської України. Одночасно Каня висловив полякам вдячність за їх запевнення не допустити до активної румунської мілітарної допомоги Чехословаччині проти мадярського наступу.26
Румунія мала договірне зобов’язання. як член Малої Антанти, дати мілітарну допомогу проти мадярської агресії іншим двом членам Малої Антанти, тобто Чехословаччині і Югославії. Подібне зобов’язання мала й Югославія, але ця була великою мірою спаралізована Італією, а також намаганням зберегти власну шкуру перед німецькою експансією.
Публічні заяви прем’єра уряду Карпатської України, монс. Августина Волошина, як також видані маніфести Першою Українською Центральною Народною Радою в Ужгороді, а згодом і в Хусті, не дали змоги мадярам і полякам «випродукувати» плянове «запрошення» урядом Карпатської України мадярських військ до своєї країни.27 Тому й мадярські окупаційні війська були змушені зупинитися 10-го листопада 1938 р. на демаркаційній лінії, яку визначив віденський арбітраж. Правда, поляки й далі вели свої терористичні дії на території Карпатської України «нерегулярними з’єднаннями».
Дня 12-го листопада 1938 р. польський міністр закордонних справ Юзеф Бек поінформував мадярського посла в Варшаві Андраша Горі, що в дусі мадярських побажань польські «добровольці» більшими з'єднаннями ввійшли на терен Карпатської України й перевели застрашуючі населення операції. Мова йшла про їх напад на Нижні Верецьки, Біласовицю та Котельницю. Бек скаржився мадярському послові на польських терористів за те, що вони зловили 17 жандармів у Карпатській Україні й «безпотрібно живими й здоровими» привели до Польщі. Він поінформував Андраша Горі про те, що на інтервенцію Міністерства закордонних справ Чехословаччини у Варшаві, шеф кабінету Міністерства закордонних справ Польщі граф Любєнський, відповів чехам, що йому нічого невідомо про схоплення яких-небудь громадян Чехословаччини польськими чинниками. Він обіцяв перевірити справу.28 Одночасно Горі інформував Каню, що польські офіційні чинники починають вірити, що чехи втратили зацікавлення Карпатською Україною,29 отже, справа підбою піде легко.
Тоді як поляки продовжували висилити терористичні групи на Карпатську Україну з півночі, щоб творити хаос, змушуючи стероризованих селян підписувати «петиції» за злуку з Мадярщиною, не даючи змоги селянам навіть оком глянути на текст, який вони під загрозою смерті були змушувані польськими терористами підписувати, мадяри вирішили підготовити підбій Закарпаття дієвими військами.
Офіційні мадярські й військові чинники звернулися цим разом за допомогою безпосередньо до італійського диктатора Муссоліні.30 Одержавши його тиху згоду на участь італійського летунства в мілітарній агресії проти Карпатської України, мадярський генеральний штаб негайно розгорнув інтенсивну підготовку до скорого наступу. Одночасно з цим, 17-го листопада 1938 р. головний комендант мадярської «Рондьош Гарди» Мікловш Козма відвідав міністра закордонних справ Калмана Каню й домагався дозволу негайно пустити в рух його мілітарну машину, яка промостила б шлях мадярському війську.
Навчений досвідом минулого, Каня волів особисто не давати дозволу Козмі на підготовку генерального й остаточного переможного наступу. Він мовчав під час зустрічі з Козмою. Коли ж одначе Козма вийшов від Кані невдоволений і розчарований, Каня післав наздогін за ним графа Іштвана Чакі, шефа кабінету міністерства закордонних справ, який був присутній під час розмови Кані й Козми, з дорученням переказати Козмі, що уряд Мадярщини вповні підтримує його задум, щоб мілітарну агресію розпочати негайно. Чакі завважив лише, що Каня не може собі дозволити на те, щоб коли-небудь було сказане, що він у ролі міністра закордонних справ, який складав письмові обіцянки про те, що рішення віденського арбітражу остаточні, зломав власну обіцянку, дану Ріббентропові й Чіянові. Тим більше не міг він цього зробити при свідках. Переказавши Козмі, щоб він більше не звертався із запитанням в цій справі до Кані, Чакі доручив Козмі, в імені Кані, розгорнути мілітарну агресію проти Карпатської України впродовж найближчих 24-ох годин.31
Хоч мадярський уряд удавав, що йому нічого невідомо про підготовку агресії на Карпатську Україну, на доручення Мікловша Козми дебрецинська дивізія гонведів приступила негайно до підготовки мілітарних операцій поруч із частинами «Рондьош Гарди». Згідно з устійненими плянами з італійським летунством, «Рондьош Гарда» мала кинути всю свою силу через кордон Карпатської України вночі 19-го листопада, дебрецинська дивізія гонведів мала вступити в мілітарну акцію на світанку 20-го листопада 1938 року, а інші потрібні військові частини Мадярщини, як також 100 італійських бомбовиків мали долучитися до цих сил, бо мадяри таки очікували спротиву.
Спеціальні мадярські терористичні групи «Рондьош Гарди» майже весь час були стаціоновані при самому, по-віденському, кордоні. Згідно з плянами. 18-го листопада 1938 р. дебрецинська дивізія гонведів піхоти, підтримувана частинами артилерії, була вже в стані бойового поготівля в околиці Вашарошнамені, всього якихось десять кілометрів на південь від кордону. З технічних причин спізнено дещо пересунення цих військових частин ближче до кордону, тому щойно 20-го листопада 1938 р. підтягнено їх до місцевості Чоп і околиці, тобто на територію, яка до 2-го листопада 1938 р. належала до Карпатської України, а по віденському арбітражі була окупована мадярами.
Але до переведення пляну агресії в цьому часі не дійшло, бо це було б підірвало авторитет тільки що прийнятого рішення у Відні міністрами закордонних справ Італії й Німеччини, графа Чіяно та Ріббентропа. Гітлер уважав, що то було б пониженням престижу потуг Осі й він особисто вплинув на Муссоліні, що довело до спільного німецько-італійського демаршу в Будапешті та Варшаві.
На полі військових операцій наступила затримка, тоді ще з невідомих для Козми і його ентузіястичних агресорів причин. У кожному разі, вранці 20-го листопада 1938 р. комендант регулярних частин Дебрецинської Дивізії Зіглер сказав Козмі, що з технічних причин його мілітарні одиниці можуть розпочати наступ щойно увечері того дня. Це була перша причина для розчарування Козми. Але головне розчарування прийшло тоді, коли якийсь працівник з пропаґандивного відділу Антала, на ім'я Сарваш, приніс Козмі найновіше число газети «Фелвідейкі Мадяр Гірлап» з колосальними буквами надрукованим заголовком на першій сторінці: «Руська Народна Рада запросила мадярські війська». Поява цього числа із сфабрикованим «запрошенням» вийшла на денне світло заскоро, бо, як нарікав Козма, це розкрило всю затію перед зовнішнім світом.
Мікловш Козма записав у своєму щоденнику того дня таке:
Я прочитав це і вигукнув: «Це катастрофа!» З цього повідомлення ясно виходить, що між нами й італійцями є згода про те, щоб розпочати наступ сьогодні вночі. На підставі цього домовлення, не сподіваючись двадцятичотиригодинної затримки, вістка про те, що Руська Народна Рада запросила мадярські війська, пішла до преси на 24 години заскоро; вона повинна була появитися в пресі завтра... Очевидно, тепер німецькі журналісти негайно зголосили Берлінові нашу підготовку...»32
Про неславний кінець цієї підготовки здушення свобідного розвитку малої вітки українського народу в рямках власної автономної Карпато-Української Держави, що його підготовляли мадяри, поляки й італійці спільними силами таємно від зовнішнього світу, Мікловш Козма записав у своєму щоденнику так:
«21-го листопада (1938 р. – П.С.). Пополудні я поїхав... до Чопу, де мав намір мати остаточну розмову із Зіґлером, якого застав серед вояків в очікуванні на приїзд шефа штабу Ібрані. Ібрані приїхав по кількох хвилинах і сказав нам, що по п’ятій годині прийшов телефонічний наказ із Пешту, негайно припинити всю підготовку до наступу... Годину пізніше, шеф бюра мілітарних операцій з Будапешту наказав телефоном, щоб повернути всі військові частини на квартири. Все скінчилося...»
Для Козми було, мабуть, мало задоволення з того, що рівночасний наступ великих частин польських терористів на Карпатську Україну з півночі не був ще припинений.33 Він мав велике бажання здушити волю Карпатської України й зібрати овочі слави сам, бо ж двадцять років мріяв про те й вів дуже інтенсивну політичну й мілітарну підготовку до того свого життєвого осягу. Він тріумфував щойно в березні 1939 року.
Спільний демарш Німеччини й Італії одночасно в Будапешті й Варшаві,34 змусив мадярів і поляків змінити методи боротьби за встановлення спільного кордону в Карпатах. Впродовж чергових трьох місяців мадяри й поляки ще продовжували терористичні акції, але на меншу скалю, як досі. Але відтепер вони посилили дипломатичну акцію обидвох країн. Їхні торги довели до успіху, який одночасно був і початком втрати їх власної суверенности.
Після мадярсько-польсько-італійської невдачі в підготовці насильного підбою Карпатської України в днях 19-21-го листопада 1938 р. у Мадярщині прийшло до димісії уряду Бейли Імреді 23-го листопада й міністра закордонних справ Калмана Каню замінити графом Іштваном Чакі. Британський посол Джордж Нокс інформував свого міністра закордонних справ, лорда Галіфакса, що в Мадярщині проходить демобілізація. Цікаво, що тоді, як мадярський посол в Римі Ф. Віллані, інформував Графа Чіяна, що «Мадярщина припинила всі операції проти Рутенії»,35 то в тому самому часі, 24-го листопада 1938 р., британський амбасадор, Говард Кеннард, інформував Галіфакса з Варшави, що поляки все ще не вважають справу спільного кордону з мадярами за остаточно полагоджену.36 Рівночасно Кеннард інформував Галіфакса, що поляки зовсім не припинили своєї терористичної акції проти Карпатської України.
Все ж тягар змагань перекинувся з мілітарної на дипломатичну площину. Не є завданням цієї розвідки розглядати дипломатичну акцію Мадярщини й Польщі в столицях великих потуг і всіх зацікавлених країн. Хочемо лише згадати, що з мілітарних інцидентів між 20-им листопада 1938 р. і 14-им березня 1939 р., які викликали мадяри, треба в першу чергу згадати конфлікт на сам український Свят-вечір в 1939 р. біля Мукачеве. Були в тому приблизно часі й інші, менші, пограничні конфлікти з мадярами, як-от біля Довгого, але черговий напад на Карпатську Україну, який підготовляли мадяри саме на день виборів до першого Сойму Карпатської України 12-го лютого 1939 р., вирішили провести за згодою Німеччини. Цієї згоди вони тоді не одержали, бо ще не запропонували були Гітлерові достатньої ціни. Це сталося місяць пізніше.
В кожному разі, в тому короткому часі, біля трьох місяців, існування Карпато-Української Держави, на міжнародному полі проходили дуже цікаві торги. Франція встигла проголосити свою незацікавленість подіями в Східній Європі. Традиційні вороги, тобто поляки й москалі, знайшли спільну мову й синхронізували свої протести національної волі українців на Закарпатті, пересилаючи протестні ноти до Праги. Тоді як мадяри наперед заплатили ціну виступом із Ліги Націй, щоб наблизитися до Гітлера й Муссоліні, Горті радив полякам дати концесії Гітлерові у справі Коридору. В заміну Ріббентроп договорювася з Беком про широкі польські впливи на Україні, а поляки радили мадярам віддати східну частину Закарпаття румунам, щоб їх також зацікавити підбоєм Карпатської України. Сам же Гітлер таємно договорювався зі Сталіном і віддав Карпатську Україну на поталу мадярам, щоб переконати Сталіна в німецько-московській дружбі, виявом якої був пакт Молотова й Ріббентропа в серпні 1939 р., як також розподіл всієї Східної Європи на німецьку та московську сфери впливів. Отже, почалося в Карпатській Україні, а скінчилося московсько-большевицьким опануванням усіх головних грачів на тодішній дипломатичній арені, крім Італії.
Цікаво, що «щастя» для Мадярщини усміхнулося несподівано. Хоч мадярський амбасадор в Берліні Доеме Стояї часто навідувався до бюр німецького міністерства закордонних справ у справі Карпатської України, а будапештські найвищі урядові чинники щедро приймали й обдаровували Отта фон Ердманнсдорфа, німецького амбасадора в Будапешті, «хвилина щастя» для Мадярщини прийшла несподівано... Гітлер прийняв рішення про цілковите знищення Чехословаччини, як держави, зараз по Мюнхенській конференції, якої ціллю було рятувати існування ЧСР... Половина березня була визначена Гітлером далеко наперед.
11-го березня 1938 р. Гітлер вислав Гунтера Алтенбурґа разом з Доеме Стояїєм до Будапешту із засекреченою до того часу новинкою, що Мадярщина повинна розпочати мілітарний наступ на Карпатську Україну негайно. Все мало відбуватися потаємно навіть перед італійцями й поляками аж до дійсного започаткування мілітарної агресії Мадярщини на широкому фронті. Горті благав Гітлера, щоб той дав йому бодай тиждень часу на підготовку, але становище Гітлера було, щоб мадяри розпочали агресію негайно. Мадяри розпочали напад на Карпатську Україну 14-го березня 1938 р. біля 5-ої години ранку і це відвернуло вину Гітлера від плянованого ним розбору ЧСР.
Італійські дипломати почували себе дуже глупо, бо про наміри Гітлера в березні 1939 р. навіть Муссоліні не був поінформований. Тому не диво, що граф Чіяно з досадою записав у своєму щоденнику, що всі акції Осі Рим-Берлін працюють тільки на користь Берліну. Поляки почали й собі робити притаманну їм метушню після того, як мадяри ввійшли на територію Карпатської України. Вони почали також стягати свої частини до кордону, але їм мадяри тоді сказали, що їхня допомога їм не тільки тепер непотрібна, але й небажана!
Річ у тому, що під час своїх відвідин у Варшаві 5-го жовтня 1938 р. в справі наладнання координації польсько-мадярських мілітарних і терористичних операцій проти Карпатської України, граф Іштван Чакі обіцяв Юзефові Бекові, що Мадярщина погодиться на те, щоб східну частину Закарпаття, в якій находилися також чотири румунські села, окупувала Румунія. Після того полк. Бек їздив спеціально до Румунії переговорювати з міністром закордонних справ Комненом-Петреску і намовляти румунів зломати свої зобов'язання супроти ЧСР, які випливають із договору Малої Антанти про взаємну мілітарну допомогу, за ціну східної частини Карпатської України та приязні з Польщею. Тоді румуни відкинули цю пропозицію. Але після того, як мадяри почали наступати на Карпатську Україну, ситуація змінилася й румуни змінили свою думку.
У березневі дні польські дипломати негайно приступили до посередництва між Мадярщиною й Румунією з метою, щоб «Румунія дістала обидва райони заселені румунами та східну частину країни (з стратегічно важливою залізницею»37 Карпатської України. І справді, 17-го березня 1939 р. мадярський посол в Бухаресті Ласло Бардоші інформував графа Чакі, що «з розмови з польським послом можна робити висновок, що поляки таки справді заохочували румунів пред'явити їхні претензії на окупацію тієї території. З другого боку, румуни дуже радо бачили б і поляків як, співучасників окупації»38 Карпатської України.
Мадяри відкинули польські пропозиції відразу й рішуче. Мадярський посол у Варшаві Андраш Горі в розмові з німецьким амбасадором Гансом фон Молтке висловився, що після розмови з Юзефом Беком він набрав враження, що «польський уряд буде настільки тактовний, що залишить підбій Карпатської України самій Мадярщині».39 Все ж таки, заохочені поляками румуни вислали до Мадярщини ноту, датовану 15-го березня 1939 р., пропонуючи, щоб мадярські війська не окупували території на схід від лінії, що вела просто на північ від Хусту. Румуни офіційно висловилися за те, щоб Польща була також співучасником розбору Карпатської України,40 але Юзеф Бек ще таки того самого дня заявив, що Польща не має територіальних претензій до Карпатської України і тим способом торги звужено до румунів і мадярів.
Після одержання румунської ноти разом із інформаціями, що Румунія перевела частинну мобілізацію п’ятьох річників резерви, мадярський уряд дав наказ своїм військам відбити всі румунські війська, якщо вони намагалися б окупувати якусь частину Карпатської України. Відкидаючи пропозицію Бека, щоб поділом території Карпатської України мадяри прихилили до себе румунів, граф Іштван Чакі виявив готовність Мадярщини дати згоду Румунії на окупацію території Карпатської України з румунськими селами в заміну за мадярську окупацію мадярської етнографічної території, яка в тому часі належала до Румунії.41 Але ця справа закінчилася нічим, як тільки 17-го березня 1939 р. державний секретар німецького міністерства закордонних справ Ернест фон Вайцзеккер порадив румунам не підносити претензій на ніяку частину Карпатської України, бо це не було б у найкращих інтересах Румунії.
На закінчення треба тільки ствердити, що подані тут факти, а зокрема документи, на основі яких ця розвідка написана, вказують ясно й недвозначно, що вся промадярська агітація в Карпатській Україні велася за мадярські й польські гроші. Більше того, її вели мадярські і польські елементи, а у вирішальні місяці осені 1938 року та зими 1939 року, підсилювали її мадярські та польські терористи. У тому ж самому часі мадярські та польські радіовисильні голосили на всі сторони світу, що то самі карпатські українці борються проти насильства і домагаються злуки з Мадярщиною. Пропагандисти свідомо брехали, щоб осягнути свою ціль.
Всякі заперечування урядових чинників Мадярщини та Польщі немов би вони мали щось спільного з висилкою терористів в Карпатську Україну були також свідомим обманом, скерованим проти інтересів українського народу. З цитованих тут документів виходить ясно, що всі терористичні акції організували самі найвищі мадярські й польські урядові чинники. Діяли вони, здавалося, у власному національному інтересі. Та за здобуті осяги заплатили вони високою ціною, ціною власної національної волі та втратою власної національно-державної суверенности.
Надіймося, що історія буде для них об'єктивною учителькою.
1. Каrel Наvlicek, “Сzch аnd Slav”: Раn-Slavism.” іn Наrrу J. Саrrоll еt аl., еd.. Тhе Dеvеlорmеnt оf Сivilization: А Dосumentary Нistory оf Роlitics, Sосіеtу, аnd Тhоught. Сhісаgо: Sсоtt. Fоrеsman аnd Со., 1962. Vоl. 2, рр. 196-199.
2. Маlсоlm Мuggeridge, еd., Сіаnо's Dірlоmаtіс Рареrs (Lоndоn 1948), ст. 36–37. В дальшому цитовано як "Дипломатичні Документи Чіяна" Гляди також U. S. Dераrtment оf Stаtе, Dосиmеnts оn Gеrman Fоrсіgn Роlісу (Wаshington, D. С.), Sеrіеs D, Vоl. V. Dосuments Nos. 148 № 149. В дальшому цитовано як "Німецькі документи". Подробиці координації антидержавної діяльности німецької та мадярської національних меншин ЧСР опрацьовано 12-го лютого 1938 р. в Будапешті в бюрах самого прем'єра Мадярщини. Активну участь брали: прем'єр Калман Каня, та д-р Тібор Потокі, державний секретар для справ національних меншин при Президії Уряду; Янош Естергазі, провідник мадярської меншини в ЧСР, із своїм штабом; та Конрад Генлайн, провідник судетських нацистів, із своїми прибічниками. Тут ухвалено: а) ставити урядові ЧСР такі домагання прав для німецької і мадярської меншини, щоб їх уряд у ніякому разі не міг прийняти; б) бути безкомпромісовими до кінця аж доки ЧСР не буде поділена; в) підготовити саботажні операції, які творили б враження перед світом, що місцеве населення дуже невдоволене.
3. Ilustrowany Kurjer Codzienny (Кrакоw), 25 IX.33.
4. "Німецькі документи", Д, том II, док. 390.
5. Nliholas Horthy, Memoirs (Lоndon, 1956), р. 156.
6. Аlехаnder Неndеrsоn, Еуеwіtnеss іn Сzесhoslovakia (Lоndon Наrrар). 1939. р. 252. Свідчення учасника: Оtа Ноlub, "Коnес grofske gardy", Кvеyу, Рrаhа, госnік XIX, 18 lеdnа 1969. стор. 10-12.
7. "Німецькі документи", Д, том II, док. 506.
8. Частини "Щоденника" Мікловша Козми публіковані в "А Маgуаr Тudomanyos Акаdеmіа Тоrtеnеttudоmаnуоs intezete" Маgуаrоrzаg еs а Маsоdik Vllaghaboru, mаsоdik кіаdаs (Вudapest, 1961), стор. 139. Джерело дальше цитовано як "Мадярські документи".
9. "Мадярські документи", стор. 141-142.
10. Про труднощі взаємовідносин поміж Польщею i ЧСР див. працю польського автора: Wасlаw Lурасеwicz, Роlish-Сzесh Rеlаtіоns. Warsaw«: Роlish Іnstitute fоr Соllаbоrаtіоn with Fоrеіgn Соuntries, 1936.
11. Див. "Що з нами буде?" в Українському Слові (Ужгород), 26-го квітня 1934 р. та "Ревізіоністична агітація" в Українському Слові (Ужгород). 15-го грудня 1933 р.
12. Під час осінніх маневрів німецьких збройних сил у 1937 р., гістьми німецьких військових чинників були: мадярський міністр військових справ ген. Роедер i шеф мадярського ген. штабу ген. Єнив Ратц. Вони договорилися з німецьким міністром війни фельдмаршалом Вернером фон Бломберґом про спільне плянування мілітарних операцій проти Чехословаччини. Зустрічі високих старшин штабів мали відбутися взимі 1937-1938 рр. Див. "Німецькі документи", Д, II, документ 65.
13. "Німецькі документи", Д, II, документ 60.
14. Вище названі "Спогади" Горті, стор. 156.
15. Міністер закордонних справ Італії, граф Ґалеаццо Чіяно записав у своєму щоденнику, що 10-го жовтня 1938 р. утаємничив його "під строгим секретом" мадярський посол Ф. Вілланs про те, що Мадярщина висилає терористів на Карпатську Україну. Після того як їх виловлено. Чіяно доручив італійському послові в Празі Франческові Франсоні просити уряд ЧСР помилувати зловлених терористів. Див. Маlсоlm Мuggeridgе, еd., Сіаnо's Dіаrу, 1937-1938, transl. bу Аndrea Nicholson. Lоndоn: Меthuen аnd Со., 1952 , рр. 175-178.
16. "Мадярські документи", док. ч. 17, ст. 81.
17. "Мадярські документи", док. ч. 26. ст. 117.
18. "Мадярські документи", док. 26, ст. 117. Йшло про райони Яворини, Чадци й Скалітого на Словаччині. Цю територію пізніше, в листопаді 1938 р. поляки забрали від словаків, а самостійна словацька держава відібрала їх назад від поляків по розвалі Польщі у вересні 1939 р.
19. "Мадярські документи", уривки щоденника Козми, стор. 140.
20. "Мадярські документи", док. ч. 49, ст. 145. Щоб відтягнути Румунію від допомоги Чехословаччині у випадку мадярської агресії на основі договору між Чехословаччиною, Румунією та Югославією про взаємну допомогу у випадку мадярської агресії проти будь-котрого з цих трьох союзників під час своєї поїздки до Варшави 5-го жовтня 1938 р. граф Іштван Чакі обіцяв Юзефові Бекові, що Мадярщина може погодитися на віддачу східнього Закарпаття Румунії, якщо Румунія поставиться прихильно до мадярсько-польського пляну підбою Карпатської України. Це дало притоку до пізніших непорозумінь, коли в половині березня Румунія посягала по обіцяну територію, а Польща її в тому підтримувала в дусі обіцянки графа Чакі, але їх німці притишили...
21. "Мадярські документи", док. ч. 50, ст. 146.
22. "Мадярські документи", док. ч. 51, ст. 147.
23. "Мадярські документи", док. ч. 65, ст. 176-177.
24. "Мадярські документи", док. ч. 65, ст. 176-177.
25. "Мадярські документи", док. ч. 66, ст. 177-178. На доказ доброї волі продовжувати співдію проти Карпатської України, поляки зараз же вислали понад сімдесятичленну банду до Нижніх Верецьок і Біласовиці, яка провела своє завдання успішно, спустошивши ряд об’єктів, стероризувавши населення та схопивши 20 членів жандармерії й пограничної служби, яких випущено з дрогобицької в’язниці щойно після розвалу ЧСР в березні 1939 року.
26. "Мадярські документи", док. ч. 68, ст. 179-180. Румунія була проти будь-якої зміни кордонів у користь Мадярщини, бо вона правильно передбачала, що черговим кроком Мадярщини буде звернення проти неї з домаганнями Семигороду.
27. Див.: Прем'єр-міністр о. д-р А. Волошин, "До Громадян Карпатської України", Націоналіст (Нью-Йорк), 16-го листопада 1938; також "Маніфест Першої Української-Руської Центральної Народньої Ради в Ужгороді з дня 4-го листопада 1938", Нова Свобода (Хуст), 17-го листопада 1938 року.
28. "Мадярські документи", док. ч. 29, ст. 180. Уряд Чехословаччини багато разів інтервеніював у Варшаві в справі схоплених, але без успіхів. Правда, 14-го лютого 1939 р. представник польського міністерства закордонних справ Кобилянський інформував представника посольства Чехословаччини у Варшаві, що схоплені жандарми, гранична сторожа та вояки находяться при доброму здоров'ї та в доброму стані. Чехословацький посол Славік у більшості переговорював з Арцішевським.
29. Граф Любєнський інформував Андраша Горі про те, що чехословацький посол у Варшаві, п. Славік, прийняв запрошення президента Польщі Іґнаца Мосьціцького взяти участь у ловах 16-го листопада 1938 р., в районі Тєшіна; тобто в районі забраної від чехів території. До речі, вже раніше чехи пропонували полякам співпрацю та велику фінансову допомогу (давану таємно), щоб тільки прихилити їх на свій бік. Поляки відкинули, бо вважали приязнь з мадярами і "добре око" в німців вигіднішими.
30. Для докладнішого обізнання із справою див. Щоденник Чіяна за рр. 1937-1938, стор. 197, як також "Мадярські документи", док. ч. 77, стор. 193-194.
31. "Мадярські документи", док. ч. 70, стор. 181-186.
32. Уривки із Щоденника Козми в "Мадярських документах", ст. 181-186.
33. "Мадярські документи", ст. 165.
34. "Німецькі документи", Д, IV, документи чч. 128, 129, 132 і 133.
35. Цитований вище "Щоденник Чіяна", стор. 198.
36. Dосuments оn Вritish Fоrеign Роliсу, 1918- 1939, еd. bу Е. L. Wооdward аnd R. Вutler. Тhird Sеrіеs, vоlumes I-IV. London: Нis Маjеstу's Stationary Office, 1950-1951. Vоlume III. dосument 381. В дальшому цитовано як "Бритійськi документи".
37. Див.: "Німецькі документи", Д. VI, док. ч. 4. як також "Бритійські документи", третя серія, IV, док. ч. 250.
38. "Мадярські документи", док. ч. 90, ст. 213.
39. "Німецькі документи", Д, VI, пояснення ч. 4, до док. ч. 4, стор. 6.
40. "Німецькі документи", Д, VI, пояснення ч. 2 до док. ч. 7, стор. 29.
41. "Німецькі документи". Д, VI, документ ч. 7. США.