Спомин з рейду в Стрийщину куреня «Скажених» (автор: Когуч Павло)

Дата публікації допису: Jul 10, 2013 6:14:59 PM

Сотня «Завидії», якою я командував, 11 березня 1945 року стояла в збірці в селі Баличі. Переглянено зброю, стан амуніції і стан стрільців. Я сказав цілому відділові, що відходимо на засідку. Чотових і ройових поінформовано про місце засідки та про її плян. Стрільцям звернено увагу, як поводитися в марші й на місці засідки. Коли сотня була готова до відходу, я зголосив відхід курінному.

Довгий стрілецький ряд розтягнувся в напрямі Дідушиць Малих. Стрілецтво маршувало дуже тихо, тільки можна було бачити їхні бадьорі обличчя. По дорозі я обдумував, як зробити засідку, щоб не понести втрат і здорово вдарити ворога. Більшовики напевно будуть, бо минулого дня на тому ж самому місці чота під командуванням чотового Богуна на засідці вбила 5 більшовиків з району і здобула кулемет.

Коли відділ доходив до місця засідки, подав я наказ: – «Стати!» і вислав стрільців провірити місце засідки. Коли провірено, іду з чотовими докладно оглянути місце, щоб зорієнтуватись, як нам краще розложити засідку.

Засідку розложено між селами Дідушицями Малими й Дідушицями Великими. Віддаль між ними була 2 кілометри. Поміж селами перепливає річка Свіча. Тому, що більшовики можуть надійти з Дідушиць Великих гостинцем до Дідушиць Малих, то засідку розложено на горі коло с. Дідушиць Малих у напрямі с. Дідушиць Великих. На місці пов'язалися з місцевим кущем, що квартирував у лісі за Дідушицями Малими.

Командирові куща наказую забезпечувати зади засідки.

Зорці, що були вислані на обсервацію терену, о годині 10 рано зголошують, що гостинцем з Дідушиць Великих у напрямі засідки їдуть авта. При помочі далековида виразно можна бачити 6 великих американських машин з більшовиками.

По розстрільній переходить наказ: «Відтягнути зброю! Наставити мірники! Без наказу не стріляти!»

Авта, що вже були на мості річки Свіча від засідки 200 метрів, стали. З авт вийшло кілька більшовиків. Можна було бачити, що це старшини. Правдоподібно витягли мапу та говорили між собою. Я думав, що більшовики вилізуть з авт і підуть розстрільною в нашому напрямі. Тому що було 6 авт, а на кожному авті найменше 40 більшовиків, без жертв не обійдеться. Кожний стрілець був свідомий того, що не буде легко розгромити більшовиків. Бити ще задалеко.

Свисток. Більшовики знову всідають на авта. Рушили і їдуть у нашому напрямі. Кожний повеселішав. Усі усміхнені, раді, що авта в'їжджають у засідку. Можна було чути притишені голоси: «Проклята заразо, зараз тобі дамо!»

Коли авта під'їхали ближче, всі побачили, що це їдуть енкаведисти, бо всі в зелених шапках. На кожному авті наїжилося по 6 кулеметів. В кабіні першого авта їхав більшовик з «пепеесом» на грудях. Він розмовляв із шофером, підсміхаючись. Все ближче й ближче авта в'їжджали в засідку. Кожний рій знав, котре авто має бити.

Вже виразно можна було бачити дикі обличчя сталінських катів. Перше авто вже на 100 метрів, 50 метрів, 20 метрів, 10 метрів.

– Вогонь! – Цільний вогонь!

Посипались барабанним вогнем стріли з кулеметів, автоматів і крісів по автах. Повстанські кулі косили проклятого ворога. Могутньо лунали повстанські вигуки: «Бий більшовицьку заразу! Смерть Сталіну!» і т. п.

По п'ятнадцятихвилинному барабанному вогні з усієї зброї сотні деякі більшовики підняли руки вгору з криком: «Браття, мы тоже бандеровцы!»

– Даю наказ: «Припинити вогонь!» – Як лише стих наш вогонь, більшовики посипали вогнем по нашій розстрільній. Вмить наказую: «Цільний вогонь!» – Було видно, як на очах кат конає і просить милости.

Цілий гостинець перед нами почервонів від ворожої крови. По півгодинному бою залишилося яких 15 більшовиків. Більшовики з останнього авта залягли у рів і стріляли в нашу сторону. Наступати на них поки що не було доцільно, бо могли бути жертви. Наказую цільно бити по них. Після цього вогню зліквідовано кулеметне гніздо. Наказую: «Другий рій 2-ої чоти, наступати з правого боку ворога, а 1-ий рій ройового Чипиги – з лівого!»

У цій хвилині посипалися сильні стріли ззаду по нашій розстрільній. Два рої чоти Снігура і один рій чоти Хмари вдарили вогнем по задах ворога. В цій хвилині подають по зв'язку до мене, що впав один стрілець, а два ранені. Біля мене ранено кулеметника Козака.

Наші стріли позаді запалили в селі хати. Село горить. Живі, що залишилися з тієї п'ятнадцятки, бачучи, що по нас вдарено ззаду, маючи надію на життя, далі разили нас своїм вогнем.

Тому, що більшовики підтягнули сили й нам не було доцільно довше тримати бою, подаю наказ: «Відступати!» Одні відступали, другі придержували ворога. Забрати трофеї не було можливо, бо ворог відтяв нас від лісу. Ми відступали дуже уважно, найкращою партизанською тактикою. Втрат при відступі не було. На місці засідки мали ми одного стрільця вбитого, а трьох ранених. Усіх їх забрали ми з собою. З ворожого боку залишилось вбитими 220 енкаведистів.

Маршуємо в напрямі села, де залишилося ще дві сотні куреня «Скажених». По дорозі стрінули курінного Прута, що йшов з одною сотнею нам на поміч. Здаю звіт курінному з висліду засідки. Вертаємося до села Баличі. Люди повиходили нам назустріч. Одні плакали з радости, другі тішились. Увечері відходили ми з села. Народ прощався з нами, як зі своїми одинокими рідними оборонцями від дикого ката.