Бій у селі Посіч (автор: Когуч Павло)

Дата публікації допису: Jul 16, 2013 6:45:57 PM

Під Чорним лісом у селі Посіч заквартирувалозі 170-ть енкаведистів (спецвідділ). Більшовики мають на меті оперувати в цій частині Чорного лісу й сусідніх селах: Рибне, Майданик, Лисець Старий. У цій частині Чорного лісу й селах перешкоджає більшовицька зграя порушуватись нашим відділам. Заходить потреба якнайскоріше зліквідувати більшовицький спецвідділ.

Командир Різун намагається викурити їх з цього місця. У той час у Чорному лісі немає відділу, що міг би справитися з цими більшовиками. Майже всі відділи в рейді.

Курінь «Скажених» під командою курінного Прута вертається з рейду з Коломийщини. По двох днях відпочинку командир Різун наказує курінному Прутові зробити наскок на ворожий спецвідділ у згаданому селі.

7 квітня 1945 року курінний Прут робить відправу з командирами сотень. На відправі передає наказ командира Різуна. Опісля докладно обговорює плян наскоку. Інформує, що в кількох хатах квартирують більшовики, характеризує терен, подає кількість ворога і де поставлені застави та стійки.

Довідуємось, що в селі в школі квартирує 80-ть, а по сусідстві в трьох хатах 90-ть більшовиків.

Сотня «Змії» під командою сотенного Сокола має зліквідувати більшовиків у школі. Сотня «Заведії» під моєю командою призначена на більшовиків, заквартированих в трьох хатах. Сотню «Чорних Чортів» курінний приділяє на застави від Станиславова і Лисця. Збірку цілого куреня курінний заповідає на 3-тю годину пополудні. Він приділює мені віст. Яся як теренознавця.

Відправа скінчена. Сотенні розходяться до сотень. Кожний з сотенних скликає чотових сотні, щоб обговорити приготування до заплянованого наскоку. Звернено головну увагу на поведінку в бою та точне виконування наказів.

Година 3-тя пополудні. Курінь у збірці коло школи у селі Завої. Сотенні дають звіт курінному про стан своїх відділів, зброї, амуніції. Командир Прут короткою промовою до стрілецтва з'ясовує завдання та заявляє, що воно мусить бути обов'язково виконане.

Постать і запальні слова командира Прута додають стрілецтву ще більше відваги та одчайдушности. З повстанських лиць можна читати ненависть до жорстокого ката. Збірка кінчиться гураґанним окликом: «Героям слава!»

З усіма партизанськими правилами довгий стрілецький ряд простягнувся в напрямі Майданику. День холодний, похмурий, часто перепадає дощ зі снігом. Довкола сумно. Здавалося б, що й повстанці сумні. Та ні! Вони, усміхнені, дивляться веселими очима далеко в майбутнє. Бойове стрілецтво, що простягнулась довгою смугою лініями Чорного лісу, бадьоре й веселе. Кожний має на думці помстити смерть батька, матері, сестри чи брата, що згинули з руки сталінського пса.

Відділ маршує бистрим кроком. Верхи високих смерек клонять свої голови перед повстанцями і благословлять на святе діло.

По довгому стрілецькому рядку переходить наказ курінного: «Стати!»

Зупиняємось недалеко Майданику. Відпочиваємо. Курінний висилає розвідку в Посіч та наказує провірити, чи всі більшовики на своїх постоях і що роблять.

Сходиться командний склад куреня, щоб одержати від пор. Прута ще деякі інформації. Курінний подає час наступу та умовлені знаки.

Моя сотня має започаткувати наступ і вдарити по ворогові о 10-ій год. ввечері.

Вечоріє... Вертається розвідка і доносить, що більшовики на своїх квартирах. Пролунав наказ курінного приготуватись до відходу. Сотня «Чорних Чортів» розходиться на застави. Курінний Прут кріпко стискає руки сотенним та бажає успіхів. Сотні розходяться.

Темна, холодна ніч. Відділ посувається поволі і спокійно. Довкола тиша, тільки чути віддих стрілецьких грудей. За кожним кроком ми все ближче і ближче до ворога.

– Обережно і тихо! – ще раз переходить наказ.

Моя сотня підсувається яром. Ворог у віддалі від нас на 500 метрів.

Подаю: «Стати!»

Обережно з двома стрільцями йду оглянути розклад хат. Виходимо з яру вліво на рівний лан. На віддалі 300 метрів мигають три слабі світла.

– Це три хати, що в них квартирують 90-ть енкаведистів – каже віст. Ясь.

Я оглянув точно забудови господарств, де квартирували більшовики. Підтягаю сотню на становища на віддалі 300 метрів від більшовиків. Кожний з чотових дістав свій відтинок дії. Хати, де міститься ворог – фронтом до нас.

Година 9:30.

Швидко на місця, щоб не спізнитись! Підсуватись на ліктях! Передавати точно і виразно накази! Заховувати якнайбільшу тишу! – пригадую чотовим.

– Чотовий Морозенко на випадок мого ранення або смерти перебирає команду відділу!

Точно о 10-ій годині моя черга з автомата має розпочати збірний вогонь по ворогові!

Розстрільна сотні розтяглась на березі яру. Я сам на середині розстрільноі. У нетерплячому вичікуванні даю наказ: «Підсуватися ближче до ворога!»

Перед нами рівне, чисте поле. Було б катастрофою, коли б ворог передчасно зорієнтувався про наші наміри. Він міг би висмикнутися нам із рук.

9:30. Ми 150 м. до ворога, виразно чути спів у хатах і гру на гармонії.

– Підсуватись ще ближче!... До хат 50 метрів. Подаю: «Стати!»

Через вікна видно ворожі постаті. Кругом тиша. Я вже на місці.

– Цікаво, чи Сокіл успіє?...

Дивлюсь на годинник. Фосфорові вказівки вказують 10-ту годину. На мить задрижала рука... Чую, що моє тіло наче заелектризоване. Наставляю дуло автомата у вікно та пускаю довгу чергу. Загриміла вся зброя.

Даю наказ: «Запалити ракетами хату!» Горять хати.

З темної ночі зробився день. У тому часі сотня «Змії» відкрила вогонь по більшовиках у школі. Через двері і вікна кинулись тікати сталінські гайдуки, але наші кулі безпощадно косили їх.

Більшовики починають обстрілювати і разити нашу розстрільну з двох автоматичних ППР-ів і кулеметів. Гураґанний гук зброї двох сотень, крики конаючого ката, рев худоби і тріскіт горіючих хат зливалися в якусь одну жорстоку мелодію.

Даю наказ: «Припинити барабанний вогонь!» Шум до деякої міри втихає, але перестрілка продовжується. Із стрілецьких уст вилітають прокляття на адресу більшовицьких верховодів. До нас доходять голоси повстанців сотні «Змії»: «Слава! Слава!» і короткі черги з автоматів. Це сотня «Змії» наступає на школу. Зрив гранат...

Даю наказ приготовити гранати і наступати на хати: «Вперед!» – Слава! Слава! – пролунало з уст стрілецтва.– - Смерть Сталіну!...

Проти нас на яких 20 м вибігло з 26 більшовиків, що їм вдалося втекти зі школи.

– Вогонь! Бий більшовицьку наволоч! – крикнув хтось на цілий голос. – Кидай гранати!

Вибухи гранат і барабанний вогонь знову зчинили пекло.

Далі не довелось мені бачити, як кат конав. Одна з ворожих куль вдарила мене в праве плече. Я впав на землю. Рука відірвана.

– Вперед!... Вогонь!... – чую команду чотового Морозенка. До мене хтось говорить, але я вже не розумію... Стріли... Гуки гранат... І я непритомний...

Пробуджуюсь у лісі коло ватри. Лежу на чатинні і чуюся дуже погано. Бачу – коло мене сидять: командир Прут, сотенний Сокіл, чотовий Морозенко і санітар Ворона. Довідуюсь, що з моєї сотні впав стрілець Василько з Грабівки і стрілець Яструб з сотні «Змії» ранений. Шкода молодого завзятого юнака. Він згинув як герой, закидаючи гранатами більшовицьких людожерів.

Не було пощади для ворога. Твердо розправлялись стрільці з диким наїзником. Майже ніхто не втік з більшовиків. Здобуто дуже багато зброї, амуніції, включно з двома ППР-ами. З магазину забрано багато шинель, уніформ, консерв, медикаментів і багато інших речей. Три вантажні авта й решту трофеїв спалено на місці. На місці бою залишилось до 60 ворожих трупів. Це був один з більших боїв, що його звели чорноліські відділи з більшовицько-енкаведівськими сатрапами.