Спогади про директора школи в Журавцях. (Автори: Хміль-Стадницька Ірина, Хміль-Кулик Галина, Кулик Зорян)

Дата публікації допису: Mar 28, 2015 9:29:45 AM

Тимофій Пилипович Хміль народився 24 квітня 1891 року в с,. Соколя (тепер Буський р-н Львівської області) в селянській родині. Навчався спочатку в Стрийській рільничій школі, а в 1913 році закінчив Сокальський Вчительський Семінар. Освіту здобув за допомогою графа Бадені, який фінансував навчання обдарованих дітей. Після закінчення навчання працював вчителем у с. Синєвидне.

На початку Першої світової війни Тимофій Хміль був призваний до австрійського війська і служив в чині лейтенанта. У 1916 році одружився з Марією Миколаївною Лехник. Шлюб брали в Кракові в церкві Святого Миколая. Дружина Марія закінчила Коломийський Вчительський Семінар. У 1917 році в сім'ї Хмілів народилася донька Люба.

У 1918 році Тимофій вступив до Української Галицької Армії (УГА), брав участь у поході на Східну Україну. Під час походу захворів на тиф, лікувався в м. Бар Вінницької області. Червона Армія після важких боїв завоювала місто Бар і почала розстрілювати воїнів Української Галицької Армії. Дійшла черга до хворих з медчастини. Тимофія разом з іншими хворими вивели на двір, поставили перед кулеметами і зачитали наказ про розстріл. Аж раптом прискакав зв'язковий з командою припинити розстріл вояків Української Галицької Армії, оскільки командування уклало мирний договір і створило Червону Українську Галицьку Армію (ЧУТА). Буквально одна мить врятувала Тимофію Хмілю життя.

Могили журавчан полеглих за волю України

1920 року Тимофій повернувся до с. Соколівка Буського району, де вчителювала його дружина Марія. В 1921 році народилася друга донька Мирослава. Сім'я переїхала до с. Смолин Рава-Руського повіту, де Тимофій з дружиною Марією вчителювали. Там у 1924 році народилася донька Ірина.

У 1924 році сім'я Хмілів переїжджає до с. Журавці Рава-Руського повіту Львівського воєводства. Тимофій Хміль стає директором 7-класної школи, а його дружина працює вчителькою молодших класів в цій же школі. Вони активно включились в громадську роботу, підносили свідомість селян, особливо дбали про молодь, виховували патріотизм і любов до українських звичаїв, української історії та української культури. В селі створюється осередок «Просвіти». Директор Тимофій Хміль разом зі свідомими хлопцями звели будинок «Просвіти». В будинку були бібліотека, концертний зал, кооператива (крамниця) та молочарня (приміщення для переробки молока). Створюються хор і драматичний гурток. Під час літніх канікул діє дитячий садок. В селі піднялась українська свідомість. Проводяться концерти, дні вшанування Тараса Шевченка, читання книжок, різноманітні забави та спортивні змагання, відбуваються фестини. Тимофій Хміль вів активну боротьбу за використання української мови в шкільництві і за це мав неодноразові проблеми з польською владою. Жителі села дуже поважали родину Хмілів за їхню сумлінну працю.

У 1932 році в сім'ї Хмілів народилася ще одна донька Галина. Старша донька Люба після закінчення Львівської гімназії при монастирі Сестер Василіанок вступила до Краківської Академії мистецтв.

У 1939 році німці захопили Польщу. Село Журавці було пограничним. Майже на тиждень німці зайняли приміщення школи в очікуванні рішення про встановлення кордону між Польщею і Радянським Союзом – чи по річці Солокія, чи по кордону Австро-Угорщини і Росії (старій «царській» лінії). Тимофій Хміль був перекладачем, бо добре володів німецькою мовою. До Журавців приїжджали делегації з Москви і з Берліна, щоб узгодити лінію границі і, нарешті, встановили по колишньому кордону Австро-Угорщини і Росії. Журавці відійшли до СРСР. Після встановлення нового кордону органи КДБ шукали сім'ю Хмілів, але Хміль зі сім'єю вже встиг виїхати з Журавець спочатку до Томашева, а потім до Тарнаватки. В Тарнаватці подружжя Хмілів створюють українську школу. Марія веде молодші класи, а Тимофій – старші.

У 1941 році почалася німецько-радянська війна. В Тарнаватці активізуються антиукраїнські настрої зі сторони поляків. В жовтні 1941 року сім'я Хмілів спішно залишає Тарнаватку і переїжджає до с. Плазова, а звідти – в Журавці. Приблизно через тиждень після виїзду з Тарнаватки поляки вночі здійснили напад на українські родини. Було вбито багато українців. Загинув серед них священик Гуторевич з дочкою Регіною.

У 1942 році донька Люба вийшла заміж за Булаєвича Михайла (1912р. н.), уродженця с. Журавці. Сім'я Булаєвичів – батько Булаєвич Микола, мати Катерина, сини Василь, Григорій, Михайло та донька Ганна. Василь Булаєвич був арештований у 1940 році і з тюрми вже не повернувся.

Після одруження Люба з чоловіком виїхали до Львова. Михайло отримав художню освіту у Львові і до кінця свого життя працював художником-декоратором у Львівському оперному театрі. Помер в 1973 році. Люба померла в 1980 році. У них було троє дітей: Ігор (1943 р. н.), Марта (1944 р. н.), Тарас (1948 р. н. – помер в 2009р.)

На початку 1943 року різко зросла загроза нападу польських бандитських угруповань на українські родини. І знову сім'я Хміля залишає Журавці, цього разу родина переїздить до Кам'янки Нової. Там Тимофій Пилипович працює директором школи, а дружина – вчителькою молодших класів.

У 1946 році Тимофій Хміль переїжджає до Львова, де працює на різних роботах, зокрема вихователем у школі-інтернаті для незрячих дітей. Дружина Марія вчителює в різних школах, зокрема в СІП №63 та №11.

27 квітня 1950 року Тимофій Хміль був вивезений зі Львова разом з дружиною та двома доньками, Галею і Мирославою, інвалідом дитинства, на поселення в Сибір в с. Чорний Яр Томської області. До вивезення в Сибір Галина навчалась у Львівському політехнічному інституті, Мирослава була студенткою Львівського медінституту. До виходу на пенсію, один рік, Тимофій Пилипович працює в с. Чорний Яр вчителем німецької мови. Донька Галина до 1954 року працює на Чорноярській лісодільниці Зирянського ліспромгоспу на різних роботах. У 1954 році їй вдається вступити для продовження навчання в Томський політехнічний інститут. У 1955 році сім'я переїжджає на проживання в м. Томськ.

У 1956 році Тимофій, Марія і Мирослава Хмілі підпали під амністію і повернулися до Львова. Донька Галина залишається в Томську, де в 1957 році закінчує Томський політехнічний інститут. У 1957 році Хмілі були реабілітовані, тоді Галина отримує дозвіл на повернення в Україну. По поверненню працює інженером на цементному заводі у м. Миколаїв Львівської області, а пізніше – у Львові в проектно-конструкторському інституті на посаді зав. сектором.

Хміль Тимофій Пилипович (24.04.1891 р. – 24.10.1974 р.)

Хміль Марія Миколаївна (26.07.1896 р. – 24.04.1983 р.)

Донька Любов Тимофіївна (24.03.1917 р. – 18.12.1980 р.)

Чоловік Люби Михайло Булаєвич (17.02.1912 р. – 17.12.1973 р.)

Донька Мирослава Тимофіївна (14.05.1921 р. – 27.09.1998 р.)

Донька Ірина Тимофіївна (26.04.1924р. – 02.05.2013р.)

Всі вони спочивають вічним сном на Янівському цвинтарі у Львові.

Хміль Ірина Тимофіївна (по чоловікові Стадницька) навчалася в Львівському педінституті. Працювала вихователем в дошкільних закладах. Чоловік був призваний до Червоної Армії, під час війни був важко поранений, часто хворів і помер в 1960 р. Мали: доньку Андріану (1949 р. н.).

Хміль Галина Тимофіївна (по чоловікові Кулик) проживає у Львові. Діти: донька Зоряна (1963 р. н.), син Андрій (1966 р. н.).

Спогади Ірини Хміль записала її донька Андріана Хвещук.