Наш герой – Баранюк Ваврик «Ревай» (автор: Баранюк Степан)

Дата публікації допису: Jun 07, 2013 8:48:15 PM

Він народився в 1895 році в с. Топорів (тепер Буського району Львівської області) у бідній селянській родині. Батько Матвій важко працював, аби утримувати сім'ю. Сподіваючись на кращу долю, з метою заробити гроші, вирішив поїхати до Америки, продавши частину свого поля. Та не судилося. Доїхавши до Відня, його життя обірвалося. До рідного села дійшла звістка, що він загинув в австрійській столиці при обставинах достеменно невідомих, нібито під колесами потяга. За чутками, ніби був пограбований і убитий. З Відня, як доказ, були доставлені його особисті речі – свита і капелюх. По смерті батька весь тягар господарської справи ліг на плечі дітей – старшої Катерини та Ваврика. Катерина вийшла заміж, а Ваврик залишився на батьківській оселі. Потім служив в австрійському війську і брав участь в російсько-австрійській війні, під час якої був поранений в ногу. Повернувшись з війська, одружився на Білостоцькій Олені. Господарювали. Ваврик був теслею, будував людям хати. Олена залишалася при хатній роботі. Невдовзі народилася донька Марія, яка недовго прожила і померла. У 1926 році народився син Михайло, а в 1932 році наймолодший – Степан.

У 1938 році Ваврик Баранюк вступає в ОУН, а в 1943 році стає в ряди УПА, де отримує псевдо «Ревай». При німецькій владі утримує магазин в центрі Топорова, в якому продає товари першої необхідності (продукти, мило, дьоготь та ін.) на картки. За товаром їздив до Кам'янки Струмилової та до Жовкви. Продавцями в магазині були Йосиф Кметь та Текля Пліщак. Син Михайло теж брав активну участь в рядах УПА на псевдо «Омелько». За українсько-польський інцидент, що стався в Топорові, «Омелько» був заарештований гестапо і разом з Миколою Лавним відправлений до Буська. Та за Миколу Лавного заступився один з поляків, котрому він шив вбрання, бо був кравцем. Тому його німці відпустили, а Михайла відправили до Львова. І невідомо, як би надалі склалася його доля, якби проводу ОУН не вдалося вирвати його з гестапівських рук і вивезти таємно вночі зі Львова до Кам'янки Струмилової, звідки по системі зв'язку до рідного Топорова. З того часу він перебував у підпіллі. Пізніше його відправляють на золочівщину на вишкіл у справі зв'язку, по закінченні якого він стає відповідальним за зв'язок між підрозділами УПА в районі.

Для забезпечення вояків УПА харчами та всім необхідним упівці, а з ними і «Ревай», йдуть на хитрість. Вони вночі потайки розбивають магазин, а весь товар вивозять до лісу, де базувалися повстанці.

З моменту приходу совєтів «Ревай» стає районовим господарчим УПА по заготівлі продуктів, одягу і зброї.

Від літа 1944 року в зв'язку з переслідуванням підрозділами НКВД, «стрибків» і погрозою поляків дружина Ваврика Оленка разом з дев'ятирічним сином Степаном також переходять на нелегальне становище і конспіративно перебувають на хуторі Лісові в Оленчиного брата Івана Білостоцького. У вересні цього ж таки року під час копання картоплі на братовому полі, що при Трієцькому лісі, разом з його доньками Теклею та Євою вони помічають, що зі сторони Топорова в напрямку Лісових рухається велика колона енкаведистів. Знаючи про базування партизанського вишкілького загону УПА в Трієцькому лісі (оскільки і Текля і Єва були їхніми зв'язковими), вони разом з Оленою та малим Степаном вирішують у будь-який спосіб повідомити про небезпеку. Коли вони прибули у розташування табору, то побачили, що зі сторони села Трійці люди також їхали фірами, аби повідомити про те, що з того напрямку їх теж чекає така ж небезпека.

Командиром вишкільного табору був Микола Шишка («Крилатий») родом з села Трійці, що був добре знаний і Оленкою, і Степаном, бо часто спілкувався з Вавриком у його домівці у справах УПА. «Крилатий» першим вступив у бій, піднявши два рої повстанців, і одним з перших загинув у бою.

Оленка з сином, Теклею та Євою покинули Трієцький ліс і вийшли до села Цюпи. Сестри повернулися додому, а Олена зі Степаном перейшли до села Бажани, де перебували деякий час. Потім за наказом повстанців покинули його і були переведені в село Кашталян, а потім на Бачку і на Перевалочну. У 1945 році з Перевалочної перебралися в село Чаниж до своєї родички Левонки Боярської, де перебували довший час і де їх часто відвідували Ваврик і Михайло.

Зимою 1945-го року «Омелько» з другом Василем Горбачем («Яровий») вийшли на зв'язок в селі Чаниж до зв'язкової Марії Роїк. Василь пішов на зв'язок, а Михайло відвідав матір з братом у Левонки. Побувши недовго, Оленка, знаючи про синове завдання, все неодноразово нагадувала йому про те, що його друг Василь чекає на нього. А він то до дверей підійде на вихід, то назад повернеться, то до дверей, то назад, і так декілька разів, і пальчиками маминих рукавичок, що взяв у неї на завдання (бо тоді був дуже сильний мороз), ніби бавлячись, погладить її по кінчику носа та й спитає: «Мамо, а чи вам не шкода рукавиць?... Може то вже останній раз?»

«Та йди ж бо, сину, бо Василь на тебе чекає» – відповідала йому Оленка. І лише двері зачинилися за ним, як до левончиної хати, майже відразу, вдерлися енкаведисти і топорівські «стрибки». Провівши обшук і нікого не знайшовши, вийшли з хати, і в ту ж мить почалась стрілянина. У цій перестрілці Михайло загинув, а Василь був заарештований.

На той час в селі Гаївська, що біля Чанижа, стояла повстанська сотня УПА. Довідавшись про загибель «Омелька», вони на виду ворожого загону енкаведистів, що ще перебував в селі, не боячись, відкрито, забрали його тіло, забрали матір і брата, і вночі поховали його на цвинтарі села Гаївська.

Навесні 1946-го року Ваврик Баранюк з чиєїсь зрадницької волі був виданий енкаведистам і заарештований в Топорові на господарці Тиховецького. Був відправлений до лопатинської тюрми, потім до Львова, де 27 травня 1946 року за ст. 54-4а та 54-11 КК УССР був засуджений судом на вул. Валовій до 15 років каторжних робіт з конфіскацією майна та позбавлення прав на 5 років. Термін відбував в м. Джезказган Карагандинської обл. в Казахстані. За рішенням Карагандинського обласного суду від 25 січня 1956 року за ст. 457 та 462 КК РСФСР достроково (за хворобою) звільнений 6 квітня 1956 року і відправлений в м. Прокоп'євськ Кемеровської обл. до жінки і сина, що на той час там перебували на засланні. Син Степан тоді вже був одружений з Софією Батіг, котра теж перебувала там на спецпоселенні разом з родиною з села Кугаїв Пустомитівського р-ну Львівської обл.

У жовтні 1956 року у них народився син, якому дали ім'я на честь загиблого брата Михайла, а в липні 1958 року і донька Оля.

В Україну повернулися в 1965 році в м. Сокаль, що на Львівщині, де проживають на даний час і беруть активну участь в розбудові української незалежної держави. Ваврик помер 31 січня 1973 року, Оленка, яка теж померла 11 січня 1991 року, поховані на цвинтарі в м, Сокалі. Донька Оля, що є громадянкою США (Нью-Йорк), закінчила медичний коледж і здобувши освіту працює парадонтологом.

Степан Баранюк, Софія Баранюк

м. Сокаль.