Дата публікації допису: Apr 13, 2015 4:49:20 PM
Вісник Любачівщини, випуск 21, 2014 рік
...На могилі моїй посадіть молоду яворину,
І не плачте за мною, за мною заплаче рідня.
Я любив вас усіх, та найбільше любив Україну,
І в цьому то є найважча провина моя!
Оці слова, які так часто любив повторювати покійний, повністю передають його почуття любові до українського народу.
Стефан Назарович народився 22 квітня 1922р. в селянській сім'ї в Журавцях, Рава-Руського повіту. Там ходив до школи, у 1936 р. вступив до молодіжної організації «Сокіл», а згодом і до ОУН. Коли почалася II Світова війна, Журавці опинилися під радянською окупацією. Місцевий сексот робив списки українських патріотів і разом з енкаведистами проводив арешти, з його вини багато молоді з Журавців пропало в Сибіру. Місцева ланка ОУН вирішила звільнити людей від цього сексота. Як задумали, так і зробили, а Стефан допоміг ідентифікувати донощика. Коли той щез, арешти в Журавцях припинилися. Нова влада 1941 р. покликала Стефана Назаровича до служби у Червоній Армії, та дорогою до військкомату у Раві-Руській він утік від конвою і требі було переховуватися.
Прихід німців у 1941р. дав надію, що українські проблеми знайдуть підтримку в нового окупанта. Та вони досить скоро розвіялися, бо люди побачили, що новий володар вороже ставиться до українських політичних аспірацій. Вступивши до української поліції, С.Назарович досить скоро з неї вийшов, бо не хотів допомагати німцям у їхній загарбницькій політиці. Проте недовго втішався волею – наприкінці 1941 р. гестапо заарештувало Стефана за приналежність до ОУН і відправило до німецького табору поблизу містечка Цвікау. Там він перебував увесь 1942 рік і, нарешті, з допомогою вірних друзів з ОУН йому вдалося втекти. Друзі влаштували його на роботу в лікарню німецького міста Бреслау (тепер Вроцлав). Там він працював півроку і, взявши відпустку «на жнива», уже до Німеччини не повернувся.
Назарович вступив до лав УПА, яка тоді на Закерзонні стала організовувати свої структури. У своїх околицях Стефан допомагав засновувати мережу організаційних ланок українського партизанського руху. У Журавцях він виконував функцію станичного і зв'язкового, прийнявши псевдонім «Медик». Місцевий сексот доніс польським жовнірам, що в Журавцях побудовано упівську криївку, але не знав точно, в якому місці. Добре засекречена партизанська криївка знаходилась на ділянці Стефана Назаровича. Короткий час 1947 р. у ній перебував полковник УПА «Орест» (Мирослав Онишкевич).
Вісті з України мали для Стефана Назаровича найбільшу вагу, а пошана і любов до свого народу була суттю його патріотичного і чесного життя. Переселений у 1947 р. на Східну Прусію до венґожівського повіту Стефан вів працьовите і чесне життя українського вигнанця, якому відібрано право жити в рідних Журавцях. Але свою Україну він носив у серці, прищеплював любов до неї своїм дітям і внукам, плекаючи надію, що його нащадки зуміють вшанувати ідеали, якими він жив і за які боровся. Приєднавшись до українських політв'язнів, брав участь у їхній діяльності. Кожного року кілька разів бував на Україні, відвідував також свої Журавці, був активним учасником релігійного життя у своїй церкві. Помер 20 травня 2008 р., похований на кладовищі у Венґожеві. Українська громада Венґожівщини втратила видатного і заслуженого діяча. Прощаючись зі своїм великим земляком, бажаємо, щоб чужинецька пруська земля була йому пухом.