Дата публікації допису: May 01, 2013 10:32:9 AM
Українська Повстанська Армія була утворена у жовтні 1942 року. Її основним завданням була оборона українського населення від німецького, а потім большевицького поневолення. А тому в основу її побудови ліг територіальний принцип. Головним Командиром УПА був генерал Роман Шухевич, йому були підпорядковані чотири групи: УПА-Північ, УПА-Захід, УПА-Південь та УПА-Схід.
На терені Вінницької області діяла група УПА-Південь. Вона була сформована влітку 1943 року під командуванням полковника "Батька" (Омеляна Гребця) на Уманщині. На початку 1944 року ця група складалася з 3-х Воєнних округів (ВО): ВО"Холодний Яр", ВО "Вінниця" та ВО "Умань". До ВО "Вінниця", яким командував командир "Ясен", входили курені "Сторчана", "Мамая" та "Буревія".
Большевицька пропаганда багато років паплюжила українських повстанців, називаючи їх "українсько-німецькими націоналістами", "прислужниками Гітлера" і т. п. Щоб спростувати ці звинувачення, варто звернутися до німецьких джерел. У період окупації у Вінниці виходила газета "Вінницькі вісті" під егідою німецької адміністрації і висловлювала її думку. 3-го червня 1943 року ця газета писала про борців за волю України: "Ми думаємо, що ці "атамани", які прибирають голосні опереткові псевдоніми, втягнені .„у майстерну сітку жидівсько-більшовицьких провокацій. Тим самим вони перебувають на службі ворогів України... В своїх власних інтересах населення України категорично відкидає більшовизм і відпекується від так званих "національних" бандитських груп".
Влітку-восени 1943 року УПА-Південь вирушила в рейд на захід через Гайсинщину, Жмеринку, Літинщину в Летичівщину. Про боротьбу українських повстанців в той час в Літинському районі розповідає учасник тих подій Микола Миколайович Шестопаль родом з с. Вонячен (нині Городище).
Якось уночі хтось постукав до них у хату - це був командир "Батько". Він приніс з собою друкарську машинку, на якій почав друкувати листівки. А Микола Шестопаль, тоді 16-річний хлопець, розкидав і розклеював ці листівки у Літині. У них розповідалося про звірства фашистів, про те. як бідують українці, що виїхали в Німеччину. У цих листівках повстанці закликали юнаків і дівчат не їхати в Німеччину. "Батько" говорив з молоддю, пояснював їм, що і німці, і більшовики це вороги з ними треба боротися, співав пісні: "Ми українські партизани, нащадки славних козаків, ми носим бомби і нагани і б'єм комуну й німаків".
Поживши кілька днів, поки поранена рука зажила. "Батько" пішов на Летичів.
А через деякий час Миколу Шестопаля схопили німці й кинули в Літинську тюрму. Його там били, вимагаючи, щоб він сказав, де "Батько".
Якось вночі в тюремну камеру зайшли якісь люди і розбудили Миколу: "Вставай, ми українські повстанці, прийшли вас визволяти". Той злякався, подумав, що це провокація німців, але потім побачив "Батька" і зрозумів, що це "свої". Вони розкидали листівки, прихопили кілька гвинтівок і втекли. В Літині після цього зчинився страшенний гармидер, літали ракети, чулася безладна стрілянина німців і поліцаїв. Але семеро сміливих повстанців, які вчинили наліт на Літинську тюрму, були вже далеко.
Під час німецької окупації на терені Вінниччини були сутички між червоними партизанами і українськими повстанцями. Згідно архівних матеріалів большевицькі партизани загону ім. Кірова під керівництвом С.Тарнавського роззброїли націоналістичну групу в с. Жорниці Іллінецького р-ну. А в постанові Літинського РК КП(б)У говориться, що "украинско-немецкие националисты" убили наших подпольщиков Главачука Феодосия и Ткачука Герасима - с. Новоселица-Залужная".
У кінці 1943 року, згідно звіту про бойову діяльність кавбригади їм. Леніна, "имели место случаи также столкновения партизан с украинскими националистами, которые, численностью до 600 чел., дислоцировались в селах и хуторах вблизи Черного леса".
Як свідчить Микола Шестопаль, на Літинщині між "Батьком" і червоними партизанами була укладена угода про координацію дій. У звіті командира з'єднання ім. Леніна Владимирова також є згадка про намагання большевицьких партизан провести переговори з українськими повстанцями. Під час перебування з'єднання на Літинщині його командування довідалося, що в Брусленові стоїть бригада УПА "Мечковскому и Васильєву было приказано связаться с ними... и "пригласить их в гости" в часов 10-11 вечера", - свідчить Владимиров. Але ті не погодились, пояснивши Бурченку (очевидно, комісарові) і Владимирові, що бандерівці з Брусленова вийшли. А, насправді, ті залишалися на місці і лише наступного дня залишили село.
За намагання знайти спільну мову з українськими повстанцями Бурченко, як вважає М. Шестопаль, потрапив у немилість до большевицького керівництва.
Весною 1944 року перед наступом Червоної Армії група УПА-Південь вирушила з Вінниччини й Кам'янець-Подільщини на Волинь. Під час цього переходу повстанці зазнали тяжких втрат у боях з "заградительными отрядами" НКВД.
Для українських визвольних сил на Вінниччині почався новий етап-боротьба з большевицькою окупацією. 7 квітня 1944 року, згідно донесення майора НКВД Бруєвича, його опергрупа вступила в бій з українськими повстанцями на території Хмельникського р-ну, було вбито 2-х повстанців і одного взято в полон.
У довідці обласного управління НКВД від 4 травня повідомляється, що 22 і 24 квітня 1944 року у Чорному лісі з'явився озброєний загін "бандерівців" чисельністю в 250-300 чол. Він складався з 2-х з'єднань - першого під командуванням Гузиря, другого - під командуванням Довбуша. Петро Мірчук пише в своїй книзі "Українська Повстанська армія. 1942-1952", що курінний командир Довбуш загинув на початку червня 1944 року на Кам'янець-Подільщині у великому бою з большевиками.
У доповідній під грифом "сов. секретно" повідомлялося комісару внутрішніх справ УССР, що 24 травня "чекистско-войсковой отряд" під командуванням майора Кальника вступив у бій з загоном повстанців в Вонятинському лісі. Одного повстанця большевики вбили, а одного взяли в полон, захопили також воза. Штабні документи та зброю. Полонений сказав на допиті, що на Вінниччину прийшло 5 загонів УПА загальною чисельністю до 500 чол. під проводом "Батька". Далі в доповідній пояснювалося, що бандерівська група складалася з 2-х самостійних загонів. Одним з них чисельністю 300 чол. командував "Богун-Тополенко", другим, в якому знаходився і командир "Батько", командували "Шуляк" та "Ігор".
Затриманий бандерівець Т. сказав на допиті, проведеному заступником начальника УНКВД по Вінницькій області підполковником Качиним, що 12 травня він опинився в загоні УПА чисельністю 30 чол. Це очевидно, був загін "Богуна". За показаннями затриманого, полк. "Батько" був "вищесереднього зросту, близько 40 років на вигляд, обличчя худорляве, волосся світлорусяве, одягнений в захисну гімнастерку, сірі брюки, в чоботях На голові шапка-мазепинка з тризубом у вигляді значка головної відзнаки. При собі він мав речовий мішок, вкритий хутром, озброєний фінським автоматом-кулеметом".
Цей загін в Циганському лісі був розділений на 2 групи: одна з них чисельністю в 300 чол. рушила на Волинь, а інша - в 130 чол. пішла на схід у Вінницьку область, з нею був і командир "Батько".
П'ятого червня, згідно з повідомленням про ліквідацію загону "Шуляка", дільничний уповноважений міліціонер Павлов виявив цей другий загін поблизу Широкої Греблі (Вінницький р-н). Отримавши його повідомлення, підрозділ 189-го батальйону внутрішніх військ НКВД вступив у бій і оточив загін "Шуляка". В цьому бою було вбито 71 повстанця , в т. ч. і командира "Шуляка", а іншим вдалося втекти у ліси. Енкаведисти втратили 3 чоловік, в т. ч. I Павлова.
А 11 червня 1944 року, за повідомленням НКВД, "з 10.00 до 17.00 розгромлено штаб "Батько"-"Богун", командира генерального воєнного округу УПА по Вінницькій області, Кам'янець-Подільській області і Бердичівського округу в кількості до 30 чол. Під час бою вбито 14 повстанців, взято в полон 2-х чоловік, в т. ч. вбитий "Батько"- "Богун". Захоплені трофеї: гвинтівок - 5, автоматів - 3, РК - 1, гранат - 8, патрони.
Затримані особисті зв'язкові "Батька" - "Богуна" в с. Микулинці в кількості 3-х чоловік".
Одним з найголовніших завдань Української Повстанської Армії було проведення агітаційної роботи серед населення, розповсюдження листівок із закликами підніматися на боротьбу проти фашистського і большевицького поневолення.
Одна з листівок, що поширювались в нашій області, закликала українців: "На жадну проголошену ворогом мобілізацію ми не підемо, ані на німецьку, ані на московсько-більшовицьку... Ми не приймаємо наказів ворога. Нам наказує сьогодні тільки організація українських націоналістів (ОУН)".
На Вінниччині розповсюджувались також книжечки "Слово бойцам и командирам Красной Армии", Універсал Української Головної Визвольної Ради від червня 1944 року, гумористичні листівки, "Український перець".
У цих листівках розповідався, зокрема, анекдот про Лазаря Кагановича. Його племінник пише листа до своєї жінки: "Дарагая Сара! Я нахожусь в передовой лінії, возле Ташкента. А як потребуєт родіна і товаріщ Сталін, я поєду єщо дальше, в Чіту".
У травні 1945 року закінчилася війна большевиків з фашистами, та не закінчилася його війна з українським народом. І незважаючи на жорстокий терор, патріоти України продовжували нерівну боротьбу проти большевицької імперії.
Зокрема, на Вінниччині після війни діяло кілька націоналістичних груп. Так в Гайсинському і Тростянецькому районах, за даними секретаря Гайсинського РК КП(б)У, діяла "бандитская группа бандеровцев" Ломачевського. Згідно довідки в. о. начальника управління МГБ Вінницької області полковника Антонова від 25. XI. 47 р. на території Хмельникського та Уладівського районів діяла група "нелегала-оуновца" Бевзелюка Василя Максимовича, а в Літинському р-ні - група Гуменюка. 22 листопада опергрупа УМГБ під керівництвом підполковника Марушенко розправилася з Бевзелюком - він був убитий.
У вересні 1946 року Вінницький обком КП(б)У доповідав секретарю ЦК КП(б)У Хрущову, що на території області виявлені листівки "антисоветского, националистического содержания". На території Сорочанського мелькомбінату були знайдені листівки загону Віктора Деманченського із зверненням до народу: "Весь забранный хлеб лежит на складах, а мы пухнем от голода... Для того, чтобы Вы остались живы, надо чтобы все эти склады пошли дымом, а хлеб чтобы был в наших руках".
А в селі Паланка Тульчинського р-ну з'явилися листівки надруковані на машинці: "Драгоценный, замученный большевистской и фашистской неволей украинский народ, пойми, что большевизм и фашизм - это родные братья, враги всего человечества.
Смерть кровавому фашизму! Смерть кровавому большевизму!
Да здравствует свободная, вольная, независимая Украина!
Разбирай колхозно-крепостнический хлеб, чтобы избежать страшный голод в 1947 году!”
Автори і розповсюджувачі цих листівок знайдені не були. Через рік, у вересні 1947 року секретар Вінницького обкому КП(б)У М.Стахурський відправив доповідну такого змісту:
"Сов. секретно. Секретарю ЦК КП(б)У товаришу Кагановичу.
Доношу, что 17 августа 1947 года в 5 часов 30 минут утра на территории села Тартак Чечельникского района директором инкубаторной станции тов. Швец А.А. обнаружено, подобрано и сдано районному отделению МГБ 11 листовок контрреволюционного содержания, а именно:
"Червоноармійці! Організовуйте революційну боротьбу проти Сталіна під гаслом: воля народів і людини! Геть тиранів і диктатуру сталінської кліки! Смерть Сталіну!"
И одна листовка следующего содержания:
"Бійці:- командири Червоної Армії! Сталін найбільший ворог народу! Після Гітлера час на Сталіна! Хай живе воля народів і людини!"
Все листовки отпечатаны на пишущей машинке.
Органами МГБ приняты меры к розыску автора этих листовок.
секретарь обкома КП(б)У М. Стахурский".
У 1947 році за даними полк. Антонова на Вінниччині було заарештовано 43 члени ОУН, УПА, а 55 чоловік заарештовано за "антисоветскую агитацию и распространение антисоветских листовок".
Таким чином, не збулося пророкування німецьких окупантів, щодо УПА, висловлене ними в газеті "Вінницькі вісті": "Досить двох тижнів, щоб таку "велику силу",... яка є просто смішною в обставинах сучасної війни з її літаками, танками, вогнеметами та іншими модерними воєнними засобами, знищити дощенту". Боротьба УПА проти большевицької окупації тривала до 1952, а за деякими даними до 1956 року.