Список священиків, які були вбиті, закатовані або померли з голоду в сибірських таборах – Продовження 8 (автор: Козак Михайло)

Дата публікації допису: Nov 07, 2012 9:37:12 PM

Книга «Пом’яни, Господи, душі слуг Твоїх» – Львів: Свічадо, 2002. – 280 стор.

(Продовження – 8)

Єпископ Йосафат Федорик (ЧСВВ)

єпископ катакомбної Греко-Католицької Церкви в Україні

Народився 20. 12. 1897 р., в Ярославі, професію склав 18. 04. 1926 р., рукоположений 01. 01. 1928 р.

1924-1928 – теологічні студії в Римі – доктор богослов'я.

(1929-1930) – монастир ЧСВВ в Добромилі.

1936 – монастир ЧСВВ в Кристинополі й місійна праця на Холмщині.

1937 – ігумен монастиря ЧСВВ в Лаврові й адміністратор парафії.

(1939) – ігумен монашого чину ЧСВВ у Перемишлі і сотудник в с. Острів.

З другим приходом більшовиків Греко-Католицька Церква була переслідувана по обох боках кордону Перемиської єпархії, а священикам доводилось піти в «підпілля». о. Й. Федорик опівночі, коли всі вже спали, відчиняв церкву й починав відправу. Через городи під плотами тінню прокрадались до нього вірні. Але переслідувачі Греко-Католицької Церкви цинічно стверджували, що о. Й. Федорика судили не за те, що він правив Службу, а за політику.

о. Й. Федорика заарештували в 1945 році, він був в'язнем тюрем Львова, Донбасу й інших радянських в'язниць і концтаборів. У Львівській тюрмі о. Й. Федорика тримали довго, потім вивезли разом з іншими в'язнями на Донбас в каменоломні. Там під кінець листопада 1946 року під час великих морозів в'язнів тримали в наметах. Від виснажливої праці й надзвичайно тяжких умовин життя багато з наших, як писав Владика, вже вмерло. Він також лежав потовчений камінням. У листах до своєї родички сестри Служебниці благав якоїсь помочі в харчах та одягу.

Відбувши покарання, повернувся в Україну. Жив у Стрию, де й помер 28 грудня 1979 року.

Отець Абрагамович Андрій-Адам (студит)

парох с. Флоринка, Грибівський деканат

Народився 1879 року.

Брак докладніших відомостей не дозволяє встановити місць душпастирської праці о. А. Абрагамовича.

Заарештований польською владою й ув'язнений у червні 1947 року в концентраційному таборі Явожно.

Обставини арешту й ув'язнення о. А. Абрагамовича: На приходстві у Флоринці заквартирувало польське військо, яке робило облави. Отець Андрій був свідком катування невинних людей. Навесні 1947 року виселювали сусідні села: Ставищу, Снітницю і Брунари, а виселенців гнали через Флоринку. Отець Андрій брав освячену воду та кропило, йшов на дорогу, якою гнали депортованих, і кропив їх, бо вони йшли в незнане. У червні прийшла черга на Флоринку. Отця Андрія заарештували й ув'язнили в таборі Явожно. Свідки-в'язні розповідали, що його там страшно мучили. Ходив одягнений у подерту рясу. Часто брали його до лазні й там під сильним струменем води кидали ним від стіни до стіни й сміялися: «Му сіеbіе nаuczymy jаk sіę krорі bаnderowców”. (Ми тебе навчимо як кропити бандерівців).

У таборі мав складну операцію, яку робили йому лікарі – німець та українець (Степан Шмігельський з Горлиць), обидва в'язні табору.

Після звільнення з табору в Явожно о. А. Абрагамович перебував у римо-католицькому монастирі Камедулів у Перемишлі-Засяння. Помер у 1960-х роках у Перемишлі, там і похований.

Отець Ардан Володимир

парох села Ждиня, Горлицький деканат.

Церква св. влкмч. Димитрія в Злоцьку (зб. 1873 р.). Зараз нею користуються поляки. На церкві поміщено інформацію такого змісту: «По перемозі над гітлеризмом польський уряд виселив більшість лемківського населення до УРСР. Решту лемків вивезено на західні землі Польщі 17 липня 1947 року».

Отець Бача Роман

сотрудник села Гребенне, Равський деканат

Народився 10. 11. 1914 р.(?), рукоположений 1940 р., безженний.

1940-1941 – сотрудник с. Залісся, Лежайський деканат.

1941-1943 – (?)

(1943)-1947 – сотрудник с. Гребенне, Равський деканат.

1947-1958 – (?)

1958-1960 – ксьондз преф. Юзеф Квятковський (Роман Бача), вікарій с. Кіє коло Пінчова, воєв. Келецьке.

На парафії в Гребенному о. Роман отримав вістку, що 6 березня 1945 року в рідному селі Скопів коло Перемишля замордовано о. Івана Дем'янчика з родиною, який готував молодого Романа до священства. Того дня вбито в Скопові 58 осіб. Сестру Василину тяжко поранено. Батьків депортовано до УРСР.

Церква св. Миколая в Гребенному (зб. 1697), де о. Роман Бача був останні роки сотрудником. Від 1947 року церквою заволоділи римо-католики. Від 1965 року відновлено богослуження в греко-католицькому обряді. Від 1991 року церква перейшла у власність греко-католицької парафії в Гребенному. Зараз почергово служать дві конфесії – грека- і римо-католицька.

18 квітня 1947 року в Радаві на Ярославщнні загинув рідний брат Зиновій, псевдо «Колодій», командир кущового відділу УПА. о. Роман вночі у Гребенному служив панахиду по покійному братові з участю чоти УПА з сотні «Шума». Про все знала МО (Міліція Обивательска) з сусіднього села Селиська.

о. Роман, щоб уникнути арешту й репресій, таємно залишив село й парафію та подався в незнане. Від того часу, з огляду на такі обставини, змушений був жити як ксьондз Юзеф Квятковський, не контактуючи навіть з батьками, яких поселено на Тернопільщині і які його та брата Зиновія розшукували роками.

Помер 30 липня 1960 року в с. Кіє, коло Пінчова, воєв. Келецьке, як ксьондз преф. Юзеф Квятковський.

Інформацію про о. Романа Бачу (кс. Юзефа Квятковського) отримано й розшукано його могилу в с. Кіє щойно 20 липня 1984 року.

Отець Бозюк Володимир

парох села Райське, Лютовиський деканат

Народився 1913 р., рукоположений 1937 р., безденний.

1937-(1939) – сотрудник с. Вовче Горішнє, Краковецький деканат.

(1939)-1947 – парох с. Райське, Лютовиський деканат.

1947-1948 – в'язень концентраційного табору Явожно.

(1948)-1969 – душпастир с. Бані Мазурські і с. Гродзіско, воєв. Ольштинське.

Заарештований польським військом у 1947 році і ув'язнений у концентраційному таборі Явожно.

Помер 28 липня 1969 року в Мронгово, воєв. Ольштинське. Похоронений у Банях Мазурських.

Докладніші факти про душпастирську працю о. В. Бозюка після звільнення з табору невідомі.

Отець Боровець Володимир-Лука

парох села Серни, Краковецький деканат

Народився 23. 09. 1909 р., рукоположений (?), Вк.

1931-1936 – богословські студії в Папській Східній Духовній Семінарії в Дубні к. Луцька.

1939-1942 – сотрудник с. Рихвалд к. Горлиць,

– адміністратор с. Новиця к. Горлиць.

1942-1947 – парох с. Брунари Вижні.

28. 06. 1947 – депортований на західні Землі до с. Віхліце к. Жаганя.

1947 – арештований УБ.

– 1948 – в'язнений на Монтелюпіх у Кракові.

1948-1949 – вікарій . р. кат. в Жарах к. Жаганя.

1950-1962 – проб. р. кат. в Маломіцах к. Шпротави.

1962-1968 – проб. р. кат. в Оціцах к. Болєславца.

1968-1980 – душпастир греко-католик в Циганку к. Нового Двору,

– Гданськ,

– Маженціно,

– Осташево.

1969-1972 – м. Битів.

1980-1982 – пенсіонер у Перемишлі.

Заарештований польським військом 19 серпня 1946 року в Брунарах. Його забрано, звинувативши в тому, що слухав великодні сповіді вояків УПА. Ув'язнення відбував у Кракові.

Звільнений у березні 1947 року й переселений на західні землі Польщі. Там довго служив у римо-католицькому обряді у Вроцлаві, а коли відродилась Греко-Католицька Церква, душпастирював у рідному обряді.

Помер 3 листопада 1982 року. Похований у Перемишлі в капітульному гробівці.

Пам'ятна таблиця, присвячена о. М. Вергунові, на капітульному гробівці

на цвинтарі при вул. Словацького в Перемишлі.

Отець Волошин Микола

парох села Явірник Руський, Бірчанський деканат

Народився 1890 р., рукоположений 30. 03. 1930 р., інстальований 1936 р., безженний.

1930-1932 – адміністратор. с. Ліщава Горішня, Бірчанський деканат.

1932-1936 – с. Теляж, Варязький деканат.

1936-(1939) – парох с. Явірник Руський, Бірчанський деканат.

(1939)-1946 – завідатель с. Лази, Ярославський деканат.

Під час переселенчих акцій був депортований до УРСР, там репресований і засланий до

Сибіру, де й пропав безвісти.

Докладніші обставини ув'язнення й дальша доля о. М. Волошина авторові невідомі.