Дата публікації допису: Oct 11, 2012 7:23:43 PM
Вісник Любачівщини №14, Львів – 2006. – 96 стор.
Про село Теплиці, котре знаходиться на півночі Ярославщини, багато написано у книзі «Ярославщина і Засяння». Але я хочу розповісти про сім'ю моєї тітки Грод Марії. Вона народилася в с. Слобода в сім'ї Яріш. Після весілля переїхала до чоловіка у с. Теплиці Долішні. Після Першої світової війни поїхала на заробітки у Францію. Тяжко там працювала 8 років, а чоловік у Теплицях будував хату. У 1938 році вона повернулася додому, але невдовзі чоловік захворів і помер. Після цього тітка Марія вийшла заміж удруге за Грода Івана. У них народилися дві доньки у 1942-1943 роках.
Це вже були неспокійні часи, коли поляки знущались над українцями. Особливих переслідувань родина тітки зазнавала від Яна Казлуба з Польської Кольонії, бо думав, що тітка привезла з Франції великі маєтки.
У лютому 1945 року Ян Казуб зі своєю бандою напав на село та вбив її чоловіка Івана Грода і ще декількох людей. Тяжко лишатися з двома малолітніми дітьми у спокійний час, а у такий тривожний просто страшно. Тітка Марія Грода мусіла покинути свою нову хату і тікати до своєї сестри Ганни Курко у Теплиці Горішні. Але Ян Казлуб на цьому не зупинився. У квітну суботу 29 квітня 1945 р. він зі своєю бандою напав на Теплиці Горішні. Він знайшов тітку в хаті з дітьми та старою матір'ю (моєю бабусею) і вимагав від них грошей. Але поскільки у них грошей не було, то він на очах матері і малих дітей вбив її пострілом у живіт.
Похована разом з чоловіком на цвинтарі у с. Теплицях. Так обірвалося життя моєї тітки Марії Грода, як і тисяч ні в чому не винних українців на своїй рідній землі в умовах польського шовіністичного терору.
Друга тітка Ганна Курко з чоловіком і двома синами (вони були більші) втекли з хати, заховались і залишилися живими. Вони забрали бабусю і двох маленьких сиріт і виїхали «добровільно» в Україну в Харківську область.
У 1946 році тітка Ганна з чотирма дітьми та бабусею переїхала до нашої родини в село Грімно Комарнівського району Дрогобицької області. Тут діти виростали, вчилися, жили і передчасно вмирали.
У 2003 році я мала нагоду бути в Теплицях. Зайшла на цвинтар, але ніякої могили там знайти не могла. Усе зрівнялось зі землею і позаростало травою. Така трагічна доля не тільки однієї моєї родини, тисячі ні в чому не винних людей залишились навічно лежати в рідній та вже не нашій землі. Пам'ятаймо про них.