Embedded Files
Дата публікації допису: Nov 17, 2012 9:35:19 PM
Книга «Пом’яни, Господи, душі слуг Твоїх» – Львів: Свічадо, 2002. – 280 стор.
(Продовження – 10)
Отець Данилів Володимир
парох с. Смерек, Тіснянський деканат
Народився 01. 05. 1892 р., рукоположений 1916 р., інстальований 1934 р., жонатий.
Богословські студії розпочав у Львові, а закінчив у Перемишлі.
1917-1918 – сотрудник с. Передільниця, Добромильський деканат.
1918-(1924) – завідатель с. Германовичі, Нижанківський деканат.
(1924)-1925 – адміністратор с. Царинське, Лютовиський деканат.
1925-1934 – парох с. Царинське, Лютовиський деканат.
1834-1945 – парох с. Смерек, Тіснянський деканат.
1938- - ув'язнений у Сяноці (3 місяці).
1945 – заарештований НКВД звільнений, але переслідуваний,
– переховувався з сином у сестри в Холмі,
– працював бухгалтером у лісництві,
– дружину кинули до концентраційного табору в Явожно, де вона й померла.
1950-і роки – виїхав до дочки у воєв. Щецінське.
1959-1965 – допомагав у душпастирстві о. В. Гриникові, о. С. Дзюбині та о.
В. Боровцеві серед українських переселенців.
1965 – виїхав до США.
1 листопада 1966 року – іменований Митрополичим Радником Верховного Архиєпископа Йосифа Сліпого в Римі.
о. В. Данилів за свою душпастирську й громадську діяльність ще до війни був переслідуваний польською поліцією. Його родина також зазнавала гонінь.
Після проголошення Карпатської України 6 грудня 1938 року заарештований й ув'язнений у слідчій тюрмі в Сяноку до 28 лютого 1939 року. У тому часі його двох синів заарештували й ув'язнили в Самборі, де їх піддавали страшним тортурам упродовж 6-ти місяців, їм загрожував табір у Березі Картузькій. З вибухом війни вийшли на волю.
У березні 1945 року НКВД арештувало о. В. Даниліва, його дружину й дочку. Чудом вдалося уникнути вивезення до Сибіру. Упродовж 6 тижнів переховувались у лісах. Комендант МО (Міліції Обивательської) сказав до отця: «Proszę księdza lepiej źeby ksiądz usunął się stąd, bo moźe przyjść czas, źe my będziemy zmuszeni wykonać rozkaz». (Прошу ксьондза виїхати звідси, бо може прийти час, коли ми будемо змушені виконати наказ).
Тоді з наймолодшим сином виїхав до Холма до сестри. Дружина й дочка залишилися в Смереку до часу акції «Вісла». Під час депортації дружину вкинули до концтабору в Явожно, де вона й померла з голоду.
У 1950-х роках переїхав з Холма на західні землі Польщі до другої дочки у воєв. Щецінське. Там душпастирював до 1965 року.
31 грудня 1965 року виїхав на постійно до дочки в Америку. Там допомагав у душпастирстві. Упродовж 2-х років був капеланом на Пластовій оселі.
Помер 20 листопада 1970 року у Вотервліт, Штат Н.Й.
Отець Дацько Константин, Всеволод
парох с. Тенетиська, Равський деканат
Народився 23. 08. 1903 р., рукоположений 12. 09. 1926 р., інстальований 1935 р., жонатий.
1926-1929 – адміністратор с. Радоцина, Дуклянський деканат.
1929-1931 – адміністратор с. Чорноріки, Короснянський деканат.
1931-1935 – адміністратор с. Лівчиці, Комарнянський деканат.
1935-1947 – парох с. Тенетиська, Равський деканат.
1947-1948 – в'язень табору Явожно.
1948-1957 – душпастир Ружанки.
о. К. Дацько овдовів у 1940 році, і йому довелося самому виховувати 4-ох дітей.
Заарештований працівниками УБ 27 травня 1947 року разом з дітьми. Ув'язнений у каральному таборі Явожно разом із сином Адріяном. Дочка Зеновія (16 р.), зв'язкова підпілля, заарештована польським військом 15 вересня 1946 й засуджена у Варшаві до 15-ти років позбавлення волі. Покарання відбувала в тюрмі у Фордоні. Заарештовано й другу дочку – Теодору, якій Окружний Військовий Суд у Кракові виніс вирок: 10 років ув'язнення. Покарання відбувала в тюрмі у Фордоні до 8 грудня 1953 року. Наймолодшу дочку Наталію, як сироту, віддано до сирітського дитячого будинку в Любачеві. Син Адріян, звільнений з ув'язнення дещо скоріше за батька, поневірявся між чужими людьми.
о. К. Дацька звільнили з ув'язнення щойно в 1949 році. Хворобливий і виснажений, без жодних засобів до життя, відшукавши своїх наймолодших дітей Адріяна й Наталію, змушений був виконувати душпастирську працю в римо-католицькому обряді як вікарій.
Помер 24 січня 1957 року в с. Ружанка біля Клодзької Бистриці.
Отець д-р митр. Денько Микола
парох м. Краків і м. Катовиці
Народився 29. 11. 1905 р., рукоположений 18. 10. 1931 р., безженний, Вк.
Богословські студії розпочав у Перемишлі, а закінчив у Григоріянському Університеті в Римі (1926-1931), де перебував у монастирі Гротеферрата. Там отримав єрейські свячення і докторат з філософії. Повернувшись до Перемишля, став професором і духівником Духовної семінарії та був обраний членом Перемиської греко-католицької Капітули.
1932-1945 – проф. Духовної семінари в Перемишлі, викладав догматику й
аскетику.
1942-1945 – душпастир у Перемишлі,
– чл. Перемиської Капітули.
1945-1946 – парох м. Краків і м. Катовиці.
– 1947 – душпастир у Кракові.
Насильна депортація перемиських Владик і деяких членів Капітули оминула о. М. Денька. Він тоді лікувався в санаторії біля Кракова. Довідавшись про арешти й депортації єпископів Й. Коциловського та Г. Лакоти, він разом з о. С. Грабом і о. В. Голинським відвідав їх. Еміненції Кардинала Сапєгу та примаса Гльонда, просячи про заступництво, але, на жаль, надармо.
Від травня до серпня 1947 року – душпастир оо. Камедулів у Кракові.
Від серпня 1947 до 1948 – тяжко хворів, отримав наказ польської влади залишити Краків і виїхати на західні землі Польщі. Там працював вікарієм римо-католицького обряду до кінця 1948 р. у сестер Самаритянок у Прушкові під Варшавою.
1948-1952 – капелян римо-католицького обряду,
– допомагав обслуговувати греко-католицькі станиці на півночі Польщі.
1952-1956 – в'язень польських тюрем.
1956-1991 – парох Кракова і Катовиць.
Заарештований польськими службами безпеки УБ 19 грудня 1952 року, ув'язнений у Варшаві й засуджений до 8-ми (за іншими відомостями – до 12-ти) років позбавлення волі. Покарання відбував у тюрмах Варшави, Штуму, Равіча та Вронок.
Звільнений з ув'язнення в липні 1956 року. Повернувся до Кракова, де душпастирював у греко-католицькому обряді аж до смерті.
Отець митр. Микола Денько помер 14 квітня 1991 року в Кракові. Похований у капітульному гробівці в Перемишлі.
Отець митр. Дзюбина Степан
парох с. Ждиня, Горлицький деканат
Народився 11. 11. 1913 р., рукоположений 13. 03. 1938 р., безженний, Вк.
1938-1939 – сотрудник с. Ждиня, Горлицький деканат.
1939-1941 – адміністратор с. Явірки, Мушинський деканат.
1941-1942 – адміністратор с. Злоцьке, Мушинський деканат.
1942-1945 – адміністратор м. Криниця, Мушинський деканат.
1945-1947 – адміністратор м. Нова Весь, Мушинський деканат.
1946-1947 – виконував обов'язок декана Мушинського деканату.
1947-1948 – в'язень карального табору Явожно.
1949-1952 – докторські студії у Варшавському Університеті (ВТК),
(звільнений і висланий з Варшави),
– душпастирська поміч у Циганку й Хшанові.
1952-1957 – капел. Сестер Уршулянок у Слупську,
–душп. Поміч, у Хшанові.
1957-1977 – душпастир греко-католицької станиці м. Білий Бір,
– душп.-помічник станиць: Битів, Квасово, Славно, Лємборк..
1977-1981 – Генеральний Вікарій для українців греко-католиків у Польщі з
осідком у Перемишлі.
1981-1982 – Капітульний Вікарій – Капітула в Перемишлі.
1982 – пенсіонер у Перемишлі.
10. 09. 1965 – іменований дійсним крилошанином греко-католицької
Капітули в Перемишлі.
18. 12. 1975 – іменований Кустошем греко-католицької Капітули в Перемишлі.
07. 01. 1976 – іменований Св. Отцем Павлом VI капеляном з титулом Папського
Прелата.
14. 06. 1977 – іменований Декретом Примаса Польщі на підставі спеціального уповноваженого Апостольської Столиці Генеральним Вікарієм для українців греко-католиків у Польщі.
20.07.1977 – іменований Препозитом греко-католицької Капітули в Перемишлі з
титулом Архипресвітера.
Заарештований польськими службами безпеки УБ навесні 1947 року на залізничній станції в Загірянах під час насильного виселення рідних гладишів'ян й ув'язнений у карально-слідчому таборі Явожно, де перебував до кінця 1948 року.
Обставини арешту о. митр. С. Дзюбини: «Я вже мав пращатися (з родиною), коли підійшов до мене четвертий убівець. «Proszę ze mną. Kim pan jest?» – запитав, бо я мав на собі цивільний одяг. «Księdzem» – відповів я. – «Jakim księdzem? Rzymskokatolickim czy grekokatolickim?» – «Grekokatolickim». Убівець цинічно посміхнувся й сказав: «To nam wystarczy. Proszę za mną.» (Прошу за мною. Ким пан є? Ксьондзом. Яким ксьондзом? Римо-католицьким чи греко-католицьким? Греко-католицьким. То нам цього вистарчає. Прошу за мною.)
Упродовж двох тижнів перебував у слідчій тюрмі УБ в Горлицях, після чого 14 червня 1947 року його відправили до карального табору Явожно. Як священик, найдовше зносив пекло таборового життя.
Ювілей 60-ліття священства о. митр. Степана Дзюбини 13 березня 1998 р. в Перемишлі. Зліва направо: Мирон Кертичак – гол. ГУ ОУП, Варшава; Петро Сардачук – Надзвичайний і повноважний Посол України в РП, Варшава; архиєп. Іван Мартиняк – Митрополит УГКЦ в Польщі, Перемишль; о. митр. Степан Дзюбина – ювілят, Перемишль; Зіновій Куравський – Генеральний Консул України в Кракові; Теодозій Старак – гол. СФУПО, Львів; о. митр. Іван Піпка – парох с. Команча.
Під кінець грудня 1948 року вийшов на волю. І тут відразу ж розпочалася його та Церкви одісея. Комуністичний режим Польщі у свою програму заклав тотальне знищення Греко-Католицької Церкви й українства. Однак Бог дарував о. митратові довге життя, щоб він міг сказати всю правду й донести її до наших днів.
У 1995 році видав друком книгу спогадів «І стверди діло рук наших», у якій на 536 с. вміщено 172 документи й 135 документальних світлин. У завершальному слові автор з болем стверджує, що «в той час, тотального нищення нашої Церкви, не було в тій країні ні однієї моральної сили, щоб свідомо взяла на себе завдання стати на захист... мати відвагу... сказати рішуче «ні!». У 1997 році вийшла друком друга книжка о. митрата – збірник 32 проповідей (198 с.).
Він сьогодні активний у духовному й громадському житті. Двері його дому в Перемишлі відкриті для всіх. Його відвідують знайомі й незнайомі. Відвідують студенти, які досліджують історію Греко-Католицької Церкви, відвідують журналісти. Інтерв’ю з ним часто з’являються в місцевій і центральній пресі, у яких о. митрат виявляє стійкість своїх поглядів, обстоює правду й справедливість.
Отець Дочило Михайло
завідатель с. Криве, Тіснянський деканат
Народився 14. 01.1898 р., рукоположений 15 .02. 1925 р., безженний.
1925-1926 – адміністратор с. Тарнавка, Лежайський деканат.
1926-1931 – адміністратор с. Дубрівка, Лежайський деканат.
1931-1933 – сотрудник с. Старе Село, Любачівський деканат.
1933-1935 – адміністратор с. Старе Село, Любачівський деканат.
1935-1937 – адміністратор с. Вільшаник, Самбірський деканат.
1937-1947 – адміністратор с. Криве, Тіснянський деканат,
– завідатель с. Жерниця Вижна, Балигородський деканат.
1947-1948 – в'язень карально-слідчого табору в Явожно.
1948-1969 – душпастир римо-католицького обряду в с. Скшатуш коло Валча,
воєв. Кошалінське.
1969-1977 – душпастир греко-католицького обряду в м. Тшеб'ятів.
1977-1980 – пенсіонер.
Заарештований польським військом у 1947 році й ув'язнений у карально-слідчому таборі Явожно. Після звільнення з табору душпастирював у римо-католицькому, а згодом у греко-католицькому обряді на Кошалінщині й Щецінщині: м. Тшеб'ятів, с. Кожистно та м. Грифіце, – допомагаючи о. Володимирові Боровцеві.
Помер 22 грудня 1980 року в Доброму Місті, воєв. Ольштинське.
Отець Заяць Микола
парох с. Мацина, Горлицький деканат.
Народився 29. 09. 1907 р., рукоположений 05. 03. 1933 р., безженний.
1933-1934 – сотрудник с. Лінина Велика, Старосамбірський деканат.
1924-1935 – адміністратор с. Новиця, Горлицький деканат.
1935-1936 – адміністратор с. Чорне, Дуклянський деканат.
1936-1938 – парох с. Ольховець, Дуклянський деканат.
1938-1942 – парох с. Поляни, Дуклянський деканат.
1942-1947 – парох с. Мацина Велика, Горлицький деканат.
1947-1948 – в'язень карально-слідчого табору Явожно.
1948-1960 – душпастир римо-католицького обряду на західних землях Польщі. 1960-1972 – душпастир греко-католицького обряду серед українців-виселенців. 1972-1998 – пенсіонер – Бартошиці.
Заарештований польським військом у Лісках, де допомагав о. М. Ріпецькому, у квітні 1947 року й ув'язнений у Грубешеві, потім його відправили до концентраційного табору в Явожно.
Душпастирська праця о. М. Заяця по його виході на волю авторові невідома. Помер у Бартошицях 18 січня 1998 року.
Отець Заяць Ігнатій
парох с. Любича Князі, Равський деканат
Народився 1881 р., рукоположений 1911 р., інстальований 1923 р., безженний, Вк.
1911-1913 – сотрудник Люблинець Новий, Чесанівський деканат.
1913-1917 – адміністратор с. Мацина Велика, Горлицький деканат.
1917-1923 – парох с. Мацина Велика, Горлицький деканат.
1923-1946 – парох с. Любича Князі, Равський деканат.
Заарештований польським військом під час депортаційної акції до УРСР. Відправлений до слідчої тюрми уряду безпеки (УБ) в Томашеві Люблінському. Після кількох допитів потрапив до слідчого офіцера УБ, який був близьким знайомим сина о. І. Заяця. Слідчий запропонував отцеві негайно виїхати в Україну, щоб себе врятувати. Слідчий службовим автомобілем відвіз отця на кордон у Гребенному й передав радянським прикордонникам. За кілька днів була депортована й дружина. Поселені були в Заліщиках. Отець не зголосився священиком, працював робітником на лісництві.
Помер о. І. Заяць у Заліщиках.
Церква св. Параскевії в Любичі Камеральній (зб. 1806 р.), у якій протягом 23 років парохом служив о. І. Заяць. Після депортації українців (1946-47рр.) церква залишилася занедбаною, пограбованою й під кінець 1990-х років завалилася.
Отець митр. Іжик Семен
парох с. Беріжки, Лютовиський деканат
Народився 19. 03. 1913 р., рукоположений 19. 05. 1940 р., безженний.
1939-1940 – вчитель с. Беріжки, пов. Лісько.
1940-1942 – душпастир і вчитель с. Беріжки, пов. Лісько,
– душпастир с. Дверник, Лютовиський деканат.
1942-1945 – в'язень німецьких концтаборів.
– 1945 – душпастир у таборі в Ганновері (Німеччина).
1945-1947 – Німеччина.
1947-1949 – Канада.
1949-1995 – душпастир у Вінніпегу (Канада).
Заарештований польською владою в 1934 році й позбавлений волі на півроку в тюрмі в Турці над Стриєм.
11 листопада 1942 року заарештований вдруге німецькою владою за зв'язки з українським визвольним рухом й ув'язнений у Дрогобичі, Устриках Долішніх, Сяноці, Тарнові й у Кракові на Монтелюпіх. Відтак ув'язнення в німецьких концтаборах смерті: Гроос Розен, Бухенвальд-Дора та Берген Бельзен. Визволений з концтабору британсько-канадійськими військами 15 квітня 1945 року. Від визволення до жовтня 1945 року був таборовим душпастирем у Ганновері (Німеччина).
19 жовтня 1947 року прибув до Канади. Від грудня 1949 року замешкав у Вінніпегу, де розвинув свою душпастирську й громадську діяльність. Став ідейним душпастирем, журналістом і громадським діячем в українських організаціях Канади.
Богословські студії закінчив у Перемишлі. Свячення прийняв з рук єп. Григорія Лакоти в Ярославі. У 1977 році Бл. п. Патріярх УГКЦеркви Йосиф Сліпий іменував його Митрофорним Протоєреєм (Митратом).
Журналістський і письменницький доробок о. митр. С. Іжика:
– понад 40 років був редактором радіопрограми «Голос Рідного Краю – Голос Церкви»;
– понад 25 років – редактором дитячого жураналу «Мій Приятель»;
– понад 30 років – редактором тижневика «Поступ»;
– понад 15 років – редактором телепрограми «Відеон»;
– видав книжку спогадів про німецькі табори «Сміх крізь сльози»;
– книжку про Кард. Йосифа Сліпого «У стіп Кардинала Ісповідника»;
– книжку про Митрополита Кир Максима «Перша Митрополія в Канаді»;
– п'єси «Хай живе УПА», «Різдвяний Вертеп», «Сем Шило пише»;
– катехизм «Ісус найліпший приятель дітей»;
– та розповідь про себе «Моє життя в Канаді».
Помер о. митрат Семен Іжик 9 червня 1995 року у Вінніпегу, провінція Манітоба (Канада). Похований на цвинтарі Всіх Святих у Вінніпегу.
Page updated
Report abuse