Embedded Files
Дата публікації допису: Sep 30, 2012 7:35:33 PM
Книга «Пом’яни, Господи, душі слуг Твоїх» – Львів: Свічадо, 2002. – 280 стор.
(продовження – 2)
Єпископ Григорій Лакота
помічник Перемисько-Самбірського та Сяніцького єпископа, єп. тит. Делійський
Народився 31. 01. 1883 р., рукоположений 30. 08. 1908 р., іменований єпископом 10. 02. 1926 р., безженний, Вк.
1908-1909 – сотр. с. Тростянець, Бірчанський деканат.
1909-1910 – особ. капелян єп. Й. Коциловського, катехит в українській гімназії в Перемишлі.
1910-1913 – навчався у Відні.
1911 – здобув докторат богословії.
1914-1926 – професор Духовної Семінарії в Перемишлі.
1918-1924 – ректор Духовної Семінарії в Перемишлі.
1924-1926 – проректор Духовної Семінарії в Перемишлі.
1924 – адм. с. Дорожів, Лучанський деканат.
1924-(1939) – Препозит й Архипресвітер Катедральної Капітули в Перемишлі.
(1918)-(1939) – Єпархіальний Консистор у Перемишлі.
1924-(1939) – Генеральний Вікарій в Перемишлі.
10. 02. 1926 – іменований єпископом.
16. 05. 1926 – інтронізований єпископом.
1939-1941 – адм. Прокатедрального Собору в Ярославі.
Як історик й архівіст залишив чималий науковий доробок. Автор низки друкованих наукових праць і книг, серед яких три займають почесне місце в історії Церкви й Перемиської єпархії:
а) Дві Престольні Церкви (Перемишль, 1937 р.);
б) Три Синоди Перемиські і єпархіальні постанови Валявські в 17-19 ст. (Перемишль 1939 р.);
в) Подружнє право в новім кодексі церковнім (Жовква, 1921 р.).
Досліджував історію дзвонів Перемиської єпархії. Зібрав два грубі альбоми повної документації й фото з різних місцевостей і готував наукову монографію про них.
За словами С. Шаха («Свобода», 05. 08. 1959), «Єп. Григорій був людиною працьовитою і глибоко думаючою, був мислителем і містиком, патріотом і педагогом, джерельним дослідником історії Церкви, а попри все – завжди скромним Владикою».
25 червня 1946 р. депортований польською владою з Перемишля до Львова, де 27 серпня 1946 р. був заарештований радянськими органами безпеки й переданий органам НКВД у Києві, де був засуджений на 10 років тюремного ув'язнення. Згодом вивезений до сибірських концтаборів Воркути (табір Абіскань), де довелось йому терпіти всі злидні таборового життя. Тяжко хворів.
Помер 12 листопада 1950 року в с. Абезь, Комі АССР, біля Воркути.
Італійський священик-каторжник о. Петро Леоні так згадує Владику Григорія: «На засланні серед людської мізерії я стрінув теж і правдивих ангелів у людському тілі... Між ними був ісповідник віри Владика Григорій Лакота... який просвічував нам, знесиленим каторжникам, своїм прикладом християнських чеснот».
Отець Андрейчик Петро
парох с. Залуж-Війське, Сяніцький деканат
Фото з похорону Івана Шевчика у 1937 р. в с. Залуж
Народився 1880 р., рукоположений 1906 р., інстальований 1921 р., вдівець.
1907-1909 – парох с. Новий М'якіш, Ярославський деканат.
1909-1911 – катехит у Ліську.
1911-1916 – парох с. Крамарівка, Порохницький деканат.
1916-1921 – парох с. Грушів, Немирівський деканат.
1921-(1936) – парох. с. Залуж-Війське, Сяніцький деканат.
Закатований радянськими або польськими комуністами у квітні 1945 року. За іншими джерелами, о. П. Андрейчика арештувало НКВД у 1940 році, його доставлено в Дрогобич і там замучено під час допитів.
Отець Білик Олексій
парох с. Березка, Бірчанський деканат.
Народився 1892 р., рукоположений 1918 р., інстальований 1926 р., жонатий.
1919-1920 – інтернований поляками.
1924-1925 – сотр. с. Чернилява, Яворівський деканат.
1925-1926 – адм. с. Чернилява, Яворівський деканат.
1926-1945 – парох с. Березка, Бірчанський деканат.
У жорстокий спосіб замордований польською бандою разом з дружиною Марією і сином Михайлом та близько 200 односельцями 11 квітня 1945 року.
Бандою керував капелан Армії Крайової в ранзі капітана ксьондз Францішек Журавскі, родом з с. Дрогобички, гм. Дубецько. Обставини смерті о. Олексія сперті на достовірних свідченнях: «...Пішли щойно вечором. Описати картину жаху бракує слів. З догоряючих хат виглядали обгорілі кістяки, лежали знівечені до невпізнання трупи чоловіків, жінок і дітей. На приходстві в Березці знайшли тіла о. Білика та його дружини. Їхні голови відрубані лежали далеко від тулубів. Хто на власні очі не бачив такого звірства, уявити собі, напевно, не зможе. У Бахові і Березці поляки замордували тоді 465 безборонних людей, дві третини яких були малі дати і жінки...».
«Поляки напали о год. 7 вранці, а відступили о год. 10. Частина лісом пішла на Гуту, а частина попід лісом понад Сівчину на Бірчу... В хаті, де жив Мрук з дружиною і дітьми, вбили усіх, тільки найстаршому синові вдалося сховатись. Було йому 12 років. Коли побачив, що з родини ніхто не залишився живий, прийшов до поляків сам і сказав, що не хоче більше жити. Розстріляли...
12 квітня 1945 року за дорученням члена Крайового проводу «Орлана» я переписував прізвища замордованих попереднього дня. Вдалося записати, здається, 187 жертв у Березці, але тільки з розповідей місцевих мешканців... Пригадую, що загинуло 6 немовлят, а одній дитині не минуло тижня».
На світлині (1985 р.) місце, де стояла церква св. Миколая в Березці. Від 1947року понад 30 років церква стояла занедбаною. У 1980-х роках храм згорів, а на згарищі залишився тільки залізний хрест. (О. Іванусів. Церква.., с.182).
Збірна могила мешканців Березки на занедбаному цвинтарі, у якій спочило 182 невинні жертви польського шовінізму. Отця О. Білика, який служив у Березці 19 років, похоронено біля могили о. М. Гадяка. Могилу висипала українська молодь з Перемишля в жовтні 1999 року. За короткий час хрест зрізано, а могилу розбито.
Отець Василькевич Мокій
референт Перемиської консисторії
Народився 21. 05. 1881 р., рукоположений 1905 р., жонатий, Вк.
1905-1911 – радник Перемиської єпископської консисторії.
1911-(1939) – катехит перемиських українських шкіл.
(1918)-(1939) – референт Єпархіяльної консисторії,
– Просинодальний суддя,
– чл. Віддану товариства «Єпархіальна Поміч»,
– чл. і скарбник управляючої Комісії Інституту вдів і сиріт по священиках.
Заарештований у 1945 ропі ВУПБ (Воєвудзкі Ужонд Безпєченьства Публічнего) у Перемишлі. Невдовзі був звільнений з ув’язненя.
13 квітня 1947 року (на Великдень) заарештований вдруге після Служби Божої в церкві на Болоню разом з іншими священиками: о. Ю. М'ягким, о. С Яворським, о. В. Прокопівим і о. Романом (ЧСВВ). Спочатку був ув’язнений у Перемишлі, потім переданий радянським службам НКВД. Ними був ув’язнений у Дрогобичі, згодом засланий до Казахстану.
Помер 5 серпня 1948 року в місцевості Жарик коло Караганди.
Отець Величко Михайло
парох с. Босько, Риманівський деканат.
Народився 1889 р., рукоположений. 1917 р., інстальований 1935 р., жонатий.
1917-1924 – сотр. с. В'язівниця, Ярославський деканат.
1925-1926 – парох с. Поляни, Дуклянський деканат.
1926-1928 – адм. с. Воля Нижна, Риманівський деканат.
1928-1935 – парох с. Воля Нижна, Риманівський деканат.
1934-(1936) – адм. Риманівського деканату.
1935-1939 – парох с. Босько, Риманівський деканат.
– 1939 – декан Риманівського деканату.
Закатований німцями в 1939 році. Обставини смерті о. Михайла: «У вересні 1939 року до українського села Босько, у якому проживали й деякі поляки, увійшло німецьке військо. Поляки підмовили розумово хворого хлопця вистрілити з нагана в сторону німців. У відплату німці підпалили 25 господарств, в тому числі й приходство та розстріляли пароха о. Михайла Величка...».
Отець Венгринович Володимир
сотр. с. Костарівці Сяніцького деканату
Народився 1867 р. рукоположений 1891 р., інстальований 1926 р., вдівець, Вк.
1891-1894 – адм. с. Криве, Лютовиський деканат.
1894-1896 –сам. сотр. с. Опарівка, Короснянський деканат.
1896-1902 – парох с. Хиринка, Порохницький деканат.
1902-1913 – парох с. Наконечне, Яворівський деканат.
1913-1926 – парох с. Тарнава Вижна, Добромильський деканат.
1914 – в’язень Талергофу.
1919-1920 – інтернований поляками.
(1924)-1926 – декан Турчанського деканату.
1926-1928 – парох с. Ваньовичі, Самбірський декант.
1928-(1939) – сотр. с. Костарівці, Сяніцький деканат.
У 1941 році арештований німецькою окупаційною владою за москвофільські симпатії й ув’язнений у тюрмі в Новому Санчі. Згодом інтернований у Кельцах, де й помер у 1944 році.
Отець Венгринович Орест
парох с. Команча, Лупківський деканат
Народився 1902 р., рукоположений 1926 р., інстальований 1931 р., жонатий
1926-1929 – сотр. с. Липовець, Риманівський деканат.
1929-1931 – адм. с. Синява, Риманівський деканат.
1931-(1936) – парох с. Синява, Риманівський деканат.
1944-1947 – парох с. Команча, Лупківський деканат.
У жорстокий спосіб замордований польським військом 7 квітня 1946 року в Команчі. Після знущань над о. Орестом було вбито також його старшого сина Олександра й тіла обох вкинено до палаючої стодоли.
Обставини смерті о. О. Венгриновича за свідченням Юлії Кошіль (дівоче прізвище Мацко): «Тиждень по тім замучили священика нашого Венгриновича. Ми зійшли до пивниці, а там уж дим, стріли, дахівка теж стріляла від огня. Сина (о. О.В.) постріляли і в тіло, зараз му перстень стягли, черевики визули, а священика не добив же замордували, то ще й до огня шмарили. Люди принесли їх пізніше до церкви, самі кости. Поклали їх на полотні, по одній стороні церкви священик, а по другій – син, Олесь той син мав на ім'я. Отець. Венгринович знав, же його то чекає, бо як була в нас спільна вечеря, прийшов... і каже до тата... «мої дні полічені...». Но і за три дні справді. Похорон. Ховали отця польський священик, закінниці і люди. То стрясло селом, бо Венгринович був дуже порядна людина».
На світлині могила Венгриновичів в Команчі.
Ліворуч: «о. Орест Венгринович, нар. Команчі, пом. 07. 04. 1946»
За іншими свідченнями: «...окружили нашу церкву й господарські будинки нашого священика, о. Ореста Венгриновича. Забудову разом з кіньми і коровами спалили. Отця Венгриновича разом з братом Романом і молодшим сином Стефаном випровадили на дорогу, десь сто метрів від будинків. Там його застрілили. Старшого сина, Олеся, били так, що ребра поломили і руки, але дозволили йому «втікати» так, щоб могли його застрілити, що сталося 15-20 метрів від дому».
Напис на хресті: «Я – добрий пастир. Добрий пастир життя своє дає за овець». Ів. 10,11. Єпископам і священикам УГКЦ, які загинули в 40-х роках. 1997. Співбрати у священстві.
Хрест встановлений у 50-річчя акції «Вісла» в Команчі на пам'ять про всіх священиків, що трагічно загинули на рідних землях за Церкву й Батьківщину.
Отець Венгринович Степан
катехит і візитатор Шкільної ради на пов. Сянік
Народився 08. 01. 1897 р., рукоположений 1921 р., жонатий, Вк.
1918 – брав участь у визвольних змаганнях Української Галицької Армії.
1921-(1926) – сотр. с. Теплиці, Сінявський деканат.
(1921)-1947 – катехит, шкільний візитатор у школах: державних, вселюдних, народних і приватних гімназіях.
Отця С. Венгриновича заарештували поляки в 1945 році, його передано органам НКВД, засуджено, заслано в Сибір, там він і помер.
За іншими джерелами, о. С. Венгриновича депортовано до УРСР, там арештовано НКВД й заслано в Сибір, де він і загинув.
За ще іншими – 19 січня 1946 року депортований із Сянока до УРСР. Зупинився у свого батька о. Володимира Венгриновича в с. Ваньовичі коло Самбора. У 1948 році арештований НКВД разом із дружиною і засланий до Сибіру в Хабаровський край над ріку Амур. Там упродовж 6 років тяжкої невільничої праці за температури –40°С в сибірській тайзі рубав ліс.
Помер 19 червня 1954 року в с. Джонка Нанайського р-ну Хабаровського краю. Там його й поховано.
Поза щоденними каторжними роботами о. С. Венгринович знаходив час записувати щоденник. У ньому в подробицях записував події з дотаборового життя. Дружина отця, Софія, повернулася з Сибіру до Самбора щойно в 1957 році, майже цілком втративши зір. Вона привезла з собою записки чоловіка, які видано друком як збірку есеїв під назвою: «Добровільно»
// Мельборн-Австралія-Аделаїда, 1990, с. 114-117.
Отець Веселий Володимир
адм. с. Поляна, Лютовиський деканат
Народився 1908 р., рукоположений 1933 р., безженний.
1933-1934 р. – адм. с. Доброгостів, Бориславський деканат.
1934-(1939) – адм. с. Поляна, Лютовиський деканат.
Арештований польською владою, переданий органам НКВД, там засуджений, засланий до Сибіру, де й помер.
Арештований за відмову перейти на православ'я.
Ширшої інформації про обставини ув'язнення та смерть о. В. Веселого авторові не вдалося зібрати.
Отець Вовк (Волянович) Петро
парох с. Горинець, Чесанівський деканат.
Народився 1910 р. рукоположений 1936 р., безженний.
1936-1938 – сотр. м. Турка, Турчанський деканат.
1938-(1939) – адм. с. Хміль, Лютовиський деканат.
(1939)-1945 – парох с. Горинець, Чесанівський деканат.
Отець Петро Вовк і о. Петро Волянович – це та сама особа. За документами – о. Петро Вовк, а вживав прізвища Волянович. У Шематизмах Перемиської єпархії вписано прізвище Волянович. Чому саме так – невідомо. Парафіяни знали отця як о. Петра Вовка, тому й ми будемо послуговуватись тим прізвищем, хоч у шематизмах є інше.
Отця Петра Вовка в жорстокий спосіб вбив працівник УБ (Уженду Безпєченьства) з Любачова Ян Зємба 3 березня 1945 року в Горинці. Обставини вбивства о. Петра Вовка за реляцією майора ВП (войська польського) Яна Сьвіти: «Jan Zięba, pracownik PUBP w Lubaczowie, w dniu 03 marca 1945 roku z zimną krwią w obecności rodziny Michała Zdaniewicza, zam. w Horyńcy, ul. Zdrojowa 39, w jego domu, zastrzelił księdza Piotra Wowka». (Ян Зємба, працівник служби безпеки в Любачеві, в дню 03 березня 1945 року холоднокровно, в оточені родини Михайла Зданевича, який проживає в Горинці вулиця Здройова 39, в його будинку застрелив священика Петра Вовка).
А. С. знав особисто о. Петра Вовка. По роках відвідав родину Здановича в Горинці, розмовляв з дочкою Ольгою та її чоловіком Іваном Галухою. Ольга була тоді свідком трагедії, о. Петро в той час був у їхньому домі. Несподівано до кімнати з криком увірвався вбивця, випхав отця за двері й на порозі дому серією з автомата розстріляв священика, залишив жертву й пішов. Поховав отця батько Ольги М. Зданович на місцевому цвинтарі обіч гробів греко-католицьких священиків. Римо-католицький ксьондз з Горинця участі в похороні о. Петра не взяв.
Отець Войтович Петро
парох с. Негрибка, Перемиський деканат
Народився 1885 р., рукоположений 1912 р., інстальований 1923 р., жонатий, Вк. 1912-1916 – сотр. м. Старий Самбір, Старосамбірський деканат.
1916-(1918) – сотр. с. Грушів, Немирівський деканат.
1920-1923 – адм. с. Негрибка, Перемиський деканат.
1923-1945 – парох с. Негрибка, Перемиський деканат.
Член Контрольної Комісії Єпархіального Товариства «Єпархіяльна поміч». Шкільний комісар з нагляду і візитування науки релігії в школах Перемиського деканату.
У жорстокий спосіб замордований польською бандою у квітні 1945 року (на Великдень) в Негрибці разом з дружиною Вірою-Стефанією зі Славинських і сином Ярославом (студент богослов'я).
Тіло о. П. Войтовича вкинули до криниці.
За іншими відомостями, о. П. Войтовича і його родину вбито 6 травня 1945 року в перший день Великодніх свят. На похорон з Перемишля приїхали: о. В. Гриник, о. д-р М. Денько, о. І. Хома, пит. Л. Телеп, о. д-р Ф. Масляник, о. д-р В. Прокопів з Коровник. Похорон приготовив о. д-р С. Граб з Германович, а хоронив о. В. Гриник.
Page updated
Report abuse