Дата публікації допису: Oct 03, 2011 12:19:37 PM
Володимир Середа – голова Львівського суспільно-культурного товариства «Надсяння»
«Пискоровичі, Пискоровичі … моя любов, моє горе»
Іван Молодій «Косар»
Надсяння славилось національно-свідомим та працьовитим людом. Однак, трагічні події у 1944-46 роках у селах Павлокома, Малковичі, Горайці, Берізка торкнулись і села Пискоровичі та ще не один десяток інших славних українських сіл.
Пискоровичанин Іван Молодій «Косар» залишив нам, сущим сьогодні і майбутнім українцям, оповідь про себе, про рідні Пискоровичі та їх околиці, в яких воістину переплелись і його любов, і його й наше спільне горе.
Пискоровичі – гарне, колись українське, село на правому боці Сяну, розташоване на віддалі 8 кілометрів на південний схід від міста Лежайська.
Вже на рубежі ХV-XVI століть у селі існувала церква східного обряду. На початку ХХ століття у Пискоровичах засновано товариство «Січ», яке у 1910 році налічувало 300 членів. У ці ж роки в селі активно діяли бібліотека і читальня «Просвіти».
У 1939 році, згідно з даними проф. В. Кубійовича, у Пискоровичах проживало 2340 українців, 340 поляків і 60 євреїв.
Після утисків українців у міжвоєнний період (1920-1939 роки) з осені 1939 року і до липня 1944 року навчання у місцевій школі відбувалося українською мовою, а для польських дітей – польською.
Споконвіку населення села, як пише молодший брат Івана Молодія Дмитро, жило між собою в добрих стосунках та злагоді. У селі не було міжнаціональних непорозумінь. Спілкувалися українською мовою, яка збереглася з давніх часів. На релігійні свята ходили одні до одних в гості. Але вже від 1942 року на цьому надсянському терені почали діяти польські боївки NOW («Національні військові відділи») під орудою Францішка Пшисєнжняка «Ойца Яна», а від початку 1944 року банди Юзефа Задзєрского «Волиняка», які з самого початку займалися пограбуваннями і вбивствами українців в усій околиці: Кульно, Ожанна, Дубровиця, Жухів, Добра, Дібча, Курилівка та інших.
У Пискоровичах всі їх злочини чинились з відома і благословення місцевого ксьондза Яна Поремби.
Першими українськими жертвами у Пискоровичах на початку 1945 року стали Василь Бліщ, Іван Когут та 79-річна немічна мати братів Молодіїв Марія.
Масовий, нічим не спровокований злочин у Пискоровичах стався 17 квітня 1945 року. Як пише Д. Молодій: «Наука ксьондза Поремби марно не пропала. Вона сприяла цій трагедії, у якій замордовано багато ні в чому невинних людей, тільки з села Пискоровичі – 176 чоловік». Такі ж дані про кількість жертв у Пискоровичах цих трагічних квітневого вечора і ночі подавали і поліція з Лежайська, Інститут національної пам’яті та місцева вчителька Марія Ожга.
Радянська переселенча комісія, маючи декілька озброєних червоноармійців, цього дня зібрала до місцевої школи велику групу українців на збори з приводу їх переселення до УРСР. Залякані люди сподівались, що озброєні червоноармійці хоча би будуть охороняти їх від чергових грабежів і вбивств. Але пізно ввечері до школи під’їхало декілька підвід з польськими боївкарями. Після короткої розмови з представниками переселенчої комісії червоноармійці і представники переселенчої комісії без жодного спротиву покинули Пискоровичі. Зібрані українці, оточені суцільним кільцем бандитів, були залишені напризволяще. Бандити «Кудлатого», «Волиняка», «Ліса», «Майки» почали безжалісно розстрілювати зібраних українців. Вбивали жінок, дітей і людей похилого віку. А по селу в той час озброєні групи польських боївкарів і мародерів теж вбивали невинних людей та забирали їх майно.
Наступного дня було призначено декілька людей, які драбинястим возом звозили жертви і скидали їх до двох великих безіменних могил на сільському цвинтарі. Один з тих, що перевозив тіла замордованих у школі, оцінював число забитих – близько 190 осіб.
Як пише Марія Ожга: «Село мало вигляд побоїща: розкидані перини, вбрання, горшки, порозбирані вози; літера «P» на огорожі або дверях будинку означала – тут мешкає поляк і служила захистом». Немов про звичну буденну справу писав про акцію у Пискоровичах у своєму рапорті один із проводирів бандитів «Ліс»: «Під час терористичної і очисної акції в Пискоровичах застрелено близько 300 українців за співучастю боївки хорунжого «Волиняка» і плютонового підхорунжого «Майки». З конфіскованої української власності за згодою командирів відділів для моєї боївки і пляцувки виділено 12 корів, 8 коней…»
У 1960-х роках на одній з групових могил, після багатьох звернень до повітової влади, зусиллями вихідців з Пискорович було встановлено скромний надмогильний пам’ятник.
За безпосередньої фінансової підтримки пана Романа Базилевича з США облаштовано другу групову могилу, яку за участю митрополита УГКЦ у Польщі Івана Мартиняка та отців Богдана Степана і Василя Стойки, було освячено у жовтні 2005 року.
Українців Пискорович і навколишніх сіл вбивали до і після трагічного 17 квітня 1945 року. Марія Ожга оцінює загальне число українських жертв в Пискоровичах у 350-360 мешканців. Всього на території села, як вона вважає, втратило життя понад 500 українців.
Президія громадської народної ради Пискорович в офіційному донесенні писала, що «весною 1945 року банда «Волиняка» напала на громаду Пискоровичі і замордувала приблизно 700 українців».
Після кількарічних старань від відповідних органів польської влади було отримано згоду на встановлення на фасаді школи пам’ятної таблиці, на якій польською і українською мовами викарбовано: «Пам’яті мешканців української національності з Пискорович і околиць, замордованих у цьому будинку в квітні 1945 року. Мешканці Пискорович, 2007». Ініціатором цього благородного задуму, як і збору пожертв на виготовлення таблиці, був світлої пам’яті Дмитро Молодій з Бродів та Іван Когут з Пискорович. Урочисте посвячення та відкриття меморіальної таблиці відбулося 2 грудня 2007 року. Після панахиди на цвинтарі у пискоровицькому костелі за участю митрополита Івана Мартиняка була відслужена архієрейська Божественна Літургія. По її закінченню присутні на урочистостях пройшли центральною вулицею села процесією від костелу до школи, де відбулося посвячення та відкриття меморіальної таблиці.
До Пискорович цього дня з України прибуло понад 150 членів товариства «Надсяння», представників товариств «Холмщина», «Лемківщина» та української влади. Українську громаду Польщі представляли голова Об’єднання українців у Польщі Петро Тима, голова Перемиського відділу ОУП Марія Туцька.
Видимим символом трагедії українців Пискорович є також руїна місцевої мурованої церкви Святого Івана Богослова, збудованої у 1842 році. Після виселення українців за згодою, а власне вказівкою місцевої польської влади, її нищили протягом багатьох років. Зараз вся прицерковна територія зусиллями групи добрих людей, зокрема Романа Базидевича, Івана Когута, Яна Козяжа, огороджена, а місцева польська влада за символічну плату передала її греко-католицькій церкві. На прицерковній території передбачається спорудження каплиці, щоб кожна людина змогла помолитись за упокій душ померлих, невинно убієнних українців села Пискоровичі.
«Масакру і терор цивільного населення – ось що зазнали Пискоровичі в 1945 році», – так стисло трагедію українців Пискорович оцінила Марія Ожга.
Чи не найбільш переконливу і конкретну оцінку злочину польської влади в Пискоровичах дав польський дослідник Лежайщини професор Юзеф Пулцьвяртек: «Злодійська банда «Кудлатого» за участю також людей «Волиняка», відділу «Майки» і «Ліса» здійснили у Пискоровичах звірячий морд, в основному в місцевій школі, близько 300 осіб української національності (чоловіків, жінок, дітей і людей похилого віку).
Тоді, з приблизно 400 господарських будівель, у селі було спалено біля 150, забрано в українців приблизно 100 корів, 40 коней і багато іншого майна».