Дата публікації допису: Jun 28, 2012 8:34:57 PM
Вісник Любачівщини №6, Львів – 2002. –112 стор.
Омелян Грабець народився 31 липня 1909 р. у Новому Селі біля містечка Чесанів.
Батько Омеляна – Петро Грабець був середньозаможним господарем. Мати, Катерина, з дому Лашин, походила з села Гораєць. Омелян належав до найздібніших із п'ятьох дітей Петра Грабця. Тому батько за настирливою намовою вчителя в Новому Селі Івана Тогана наважився післати свого сина в українську гімназію в Перемишлі.
Вже на гімназійній лаві Омелян, або як популярно його звали «Мілько», брав активну участь у таємних гуртках молоді. Належав до юнацтва УВО, яке ідеї українського націоналізму прищепило молодшому поколінню його рідного села.
Омелян Грабець належав до того типу людей, що мають вроджену інтелігентність і незвичайні організаційні спосібності. Мілько, постійно усміхнений, ввічливий до кожного, сердечний приятель, товариш і друг, умів організовувати людей біля себе. Любив вбиратися скромно, але дбайливо. Як гімназійний учень, а опісля як студент Львівського університету, бере активну участь у праці новосільської читальні «Просвіта», зокрема працює у «Соколі», де мав більші можливості проводити роботу спортивного характеру. Поява сотника Юліяна Головінського в Чесанові мала вирішальний вплив на світогляд сл. п. Омеляна Грабця.
У 1938-1939 рр. Омелян перебував у Львові. Він, тоді вже людина з певним і завершеним світоглядом, був завзятим ворогом польського поневолення. Участь Мілька в протипольських демонстраціях у Львові, які він технічно підготовляв, звертає на нього увагу польської поліції. Дуже часто сидить Омелян у польських тюрмах. Уже перед самою німецько-польською війною у вересні 1939 року польська поліція запроторює його до тюрми у Львові, звідки він щасливо повертається до свого рідного Нового Села на Чесанівщині.
З приходом більшовиків на землі Чесанівщини в жовтні 1939 року Мілько перебуває в господарстві свого батька. Коли військове НКВД за доносом місцевих поляків почало слідкувати за ним, Омелян переходить німецько-російський кордон і залишається в Чесанові, щоб виконувати функцію технічного керівника підпільного зв'язку закордону з рідними землями, які зайняли більшовики. На цьому посту Мілько виправдав себе як підпільник, організатор і відданий справі робітник.
Продовж свого перебування в Чесанові (до кінця червня 1941 р.). Омелян виявив свої великі організаційні здібності. Як керівник секції молоді при Чесанівському Допомоговому Комітеті, він згуртовує всю тутешню молодь. Постійні поїздки в сусідню Холмщину, організація масових здвигів молоді, фестини, табори праці, освітні курси – це була улюблена ділянка праці цієї відданої справі людини.
Тут можна цілком упевнено твердити, що короткий проміжок часу на Чесанівщині (від листопада 1939 року до кінця червня 1941 року) належить справді до найактивніших періодів суспільно-громадської і політичної роботи цих земель.
Молодь Чесанівщини проявила найвищу активність на вишкільних військових курсах у Карпатах, що діяли після вибуху німецько-російської війни, а це вже заслуга п. Омеляна. Кожний, хто коли-небудь мав нагоду зустрічатися з тією людиною, знає, скільки любові, посвяти та праці віддав він на те, щоб Чесанівщина не пережила знову такого, як це трапилося під час визвольного зриву 1918-1921 років.
Продовж німецької окупації Чесанівщини полковник Омелян Грабець держався постійно на віддалі від німців. Комісар німецької прикордонної сторожі Гайден не долюблював Мілька. Він відчував, що на його руках якась велика та відповідальна робота. За Мільком однак стояв увесь зорганізований актив українського населення Чесанівщини.
Після відновлення Української Державності актом 30 червня 1941 року оберштурмфюрер Седке з люблинського СД організує облаву на Мілька. Однак полковника Омеляна не зрадило щастя. Відчуваючи своє непевне становище на Чесанівщині, він щасливо переїжджає до Ярослава. Тут, однак, польські «баншуци» під проводом шефа ярославського ґестапо Тойфеля вирішили схопити Мілька на залізничній лінії Сурохів-Муніна. Довелося патріотові втікати через вікно поїзда та добиратися до мого помешкання.
Ми тоді до ранку просиділи напотемки, обговорюючи точні проблеми. Мілько жив тоді ідеєю боротьби, революції. Обов'язки цього великого часу кликали його до дальшої праці. Виїхавши на Волинь, Мілько включився в повстанські частини в Рівному. За короткий час він знову повернувся на рідну Чесанівщину. З тяжким серцем виряджав я тоді свого друга на небезпеку. Від того часу я вже Мілька більше не бачив.
Коли революційні дії розгорнулися більш широко і створення Української Повстанської Армії набрало виразних форм, п. Омелян бере безпосередню участь у провідному ешелоні людей революції. Уже в 1941 р. він стає членом Головного Військового Штабу ОУН, а опісля й Командиром Головного Військового Осередку, займаючи рівночас пост провідника Центральної округи ОУН на східних українських землях. З моменту створення УПА-Південь він стає її командиром як полковник «Батько». На цьому становищі полковник Омелян показав себе прекрасним організатором, загальним улюбленцем, передбачливим командиром і провідником.
Омелян Грабець загинув геройською смертю в бою зі «заградітельними» частинами НКВД на Вінничині 10 червня 1944 року.
Родина Грабців пролила на Чесанівщині багато крові на жертівнику волі. Крім повної матеріальної руїни, яка постигла її в Новому Селі, в травні 1944 на зворотній дорозі з вишкільного старшинського курсу в Чорнім лісі загинув від випадкової німецької кулі брат Омеляна – Василь. На самі Великодні Свята 1945 року впав у Люблинці Новім на присілку Острівки другий брат Омеляна – Іван.
Не знаю, чи вмираючи десь на чужих обніжках, знав виселений із Нового Села батько Омеляна – Петро Грабець про геройську смерть свого «Мізинчика» Мілька – полковника Омеляна Грабця, командира УПА-Південь «Батько». Він напевно і тоді, як і за своїм сином Василем, промовив би свою дяківську молитву: «Утішителю душей істинних», додаючи при тім: «Чого ми мусимо, Боже, платити за все таку велику ціну?»