Дата публікації допису: Jul 19, 2014 1:4:17 PM
Говорячи про битву під Конотопом 1659 року, дослідники в основному акцентують увагу на ролі гетьмана Івана Виговського у перемозі над російськими військами, забуваючи про тих діячів, котрі були його спільниками та однодумцями. На постаті одного з них, який справедливо вважався правою рукою Виговського, я хочу спинитися докладніше. Мова піде про Юрія Немирича – українського шляхтича, що походив з одного з найвпливовіших українських родів Волині. Немирич здобув блискучу, як на той час, європейську освіту – навчався у знаменитій Раківській академії, центрі социніанського руху, де привернув до себе увагу Мартіна Руара, який порекомендував того відомому філософу та політику того часу Гогу Гроцію. Далі Немирич мандрує по Європі – побував у Греції, в університетах Лейдена та Амстердама; навчався в Оксфорді і Кембріджі, слухав лекції у Паризькій Сорбонні. Цей період у Європі був часом розквіту суспільних наук. «Всі ці ідеї знаходять відгук у вразливій душі молодого українського шляхтича. Його державний ідеал, який він спочатку хоче здійснити в межах Речі Посполитої, а потім в українській козацькій державі – ідея республіканської федеративної держави типу Голандії чи Швейцарії» (Лоський І. Юрій Немирич – канцлер Великого Князівства Руського. // Поступ. – Львів, 1928. – № 8. – С. 155). Навчався Немирич також у Падуанському університеті в Італії та в університеті м. Базеля в Швейцарії.
1634 року Немирич повернувся в Україну, брав участь (на боці Польщі) у боях з росіянами під Смоленськом, пізніше воював проти турків у війську Конецпольського. Вибух народного повстання під проводом Б.Хмельницького, здається, застає Немирича зненацька. На соймику 1649 року його обирають київським полковником, він бере участь у бою під Зборовом проти козаків. Потім наступає корінний перелом поглядів Немирича і 1657 року він вступає на службу до Богдана Хмельницького. Документальні свідчення щодо появи Немирича у козацькому таборі досить суперечливі, але відомо, що Хмельницький радо прийняв таку освічену і талановиту людину, як Немирич «і хоч степових маєтків не повернув... але дав йому скарб, належниий йому як старшині Війська Запорізького, за його службу державі. Була це в певній мірі служба дипломатична, зносини з Юрієм Ракочі,... скріплення союзу зі шведами» (Липинський В. Україна на переломі. – Філадельфія, 1991. – С. 200).
Після смерті Богдана Хмельницького Немирич – права рука Івана Виговського. Він же був творцем знаменитого Гадяцького трактату. Хоча діяльність Немирича як політика в цей період найбільш відома, все ж не можна забувати, що він брав активну участь і в безпосередніх воєнних діях. Хоч ми не маємо прямих свідчень про його участь у підготовці Конотопської битви 1659 року, однієї з найуспішніших акцій Виговського, але на одному моменті хотілося б наголосити особливо.
Юрій Немирич був автором праці «Discusus de bello moskovitico», яка була видана у Парижі 1634 року (Немиричу на той час було років двадцять два). Виступив він там як теоретик та історик ведення війни. Книга ця була реакцією на війну між Польщею та Московією. Цікаво, що тут висловлено політичні ідеали молодого Немирича Він ще не був таким противником кровопролитних війн, як це стане згодом, що приведе його у табір супротивників Хмельницького, тому ретельно виписує свої поради щодо ведення бойових дій. Разом з тим, перед нами – гарячий патріот своєї Батьківщини (недарма і свій твір він характеризує як «мій скромний, але відповідний до цієї хвилини і мого таланту вияв моєї любові до Вітчизни») (Немирович Ю. De BelloMoskovitico. // Хроніка 2000. – 1995. – №1. – С. 137), а також різкий противник Московії, яку не приймає через темноту і рабський послух, у якому там виховують молодь: «Москвинам вдалося завести у себе рабську залежність. Їхня країна з фортецями і численною силою вояцтва – це все раби... Так що, всі вони раби, ніколи справжньої свободи не знали, тепер не знають і знати не бажають, а неволі не відчувають і від неї не втікають, бо вважають свою доля призначеною від Бога та царя» (Ibid, C.142).
Цікаво, що Немирич уже брав участь у війні з московитами (у битві під Смоленськом), але не як воєначальник. У Конотопській же битві бере участь як проводир війська (треба зазначити, що він на власний кошт найняв кілька тисяч «затяжного війська», на чолі якого виступав у битві) і теоретик та ідеолог Виговського.
Саме тому цікаво було , простежити аналогії між основними постулатами ранньої праці Немирича і перебігом самої Конотопської битви. Хоча ми свідомі того, що аналогії можуть здатися дещо натягнутими. але людина, котра відповідала за зовнішню та внутрішню політику української держави на той час, не могла не брати участі у розробці стратегії битви. А Немприч не раз у своїй діяльності практично використовував свої ранні теоретичні розробки (фактично, маємо тут вельми оригінальний прецедент, адже, як правило, теоретичні узагальнення робить людина, яка має певний практичний досвід діяльності у певних сферах суспільного життя). Так у своїй праці він не раз підкреслював вигоди спілкування зі шведами, на яких «як на дуже близького сусіда мають певну надію і мосхи» (Ibid, C.147). союз з якими с важливим стратегічним моментом у веденні війни з Московією. 1655 року Немирич присягає шведському королю Карлу Густаву під Сандомиром, на боці якого і семиградського князя Ракочі перебував до 1657 року.
Немприч не раз підкреслював у своїй праці, що «угоду мосха з іншими країнами треба руйнувати... Не меншого успіху можна сподіватися, коли ми укладемо союз з чужинськими народами. Нам треба укладати союзи. Важко бо, здасться, і вельми обтяжливо без союзу, без допомоги союзників тій державі, яка понад волю всіх ревно, власними силами протистоїть вельми могутнім ворогам.... яка самотужки стільки перемог стільки тріумфів на вічну славу свого імені здобуває» (Ibid, C.146). У Конотопській битві Виговський мав союз з татарами. Як відомо, він не йшов на виручку Гуляницького. який сидів в облозі у Конотопі, а дочекався приходу татарських сил, тому що козаків було 16 тисяч а татар 30 тисяч. Лише коли надійшли сили татар, він пішов усією силою на виручку. Під Шаповалівкою зустрів його сильний загін московських військ, який був знищений Виговським.
Ще в одному місці праці Немпрпча читаємо: «...де ворог більш недбалий, тим краєм треба і заволодіти всіма силами. Так і загроза від ворога, буде меншою і буде укупі наша сила серед підступних лісів. Не можна всі наявні, сили виставляти в одній битві. Безпека війська залежить від місцевості і його розміщення на ній (Волк-Карачевский В. Борьба Польши с казачеством во второй половине XVII и начале XVIII века. // Университетские известия. – 1898. – № 11). Під Конотопом Виговський розташував більшу частину свого війська у закритому місці біля річки Соснівки. оточеному болотами. Сам же з незначним загоном переправився через річку і вдарив на авангард московського війська. Пожарський легко відкинув цей загін назад, але відступ Виговського швидко перейшов у наступ, адже зі всіх сторін напали на московитів козаки і татари.
Цікавим є і зауваження, що «розташуванням військ, влаштуванням таборів на зручних позиціях і визначенням їхнього розміру повинні займатися начальники таборів і геометри». Немирич же був надзвичайно здібним математиком. Сам визначний у той час професор математики Раківської академії Іоахім Штегман, друкуючи у 1630 році свою працю «Іnstitutionum Mathematica», присвятив розділ «Геометрія» своєму учневі Юрію Немиричу. Там же Штегман писав: «Геометрія стає також у пригоді в лицарських заняттях, з якими пізніше ти зустрінешся. Чи то при будові фортець, чи в накресленні мап, підкладанні мін, чи при обслузі гармат...» (Брік М. Юрій Немирич. – Лоссер, 1970. – С.67). Геометрія справді пригодилася Немиричу – розташування військ під Конотопом було справді геометрично точним.
І нарешті, в порівняннях давньої юнацької праці Немирича з подіями 1659 року натрапляємо на майже дослівне цитування. «De bello moskovitico»: «Коли ми на мосхів з одного боку нападемо, їхні постійні вороги (маю на увазі перекопських татарів) до Московії вдеруться. Спонукати татарів до такого союзу може майно тих мешканців, багата здобич, здобич легка і незахищена, від ворогів не загороджена» (Немирич Ю. Ор. Сіt., С.148).
У Літописі Грабянки читаємо: «Під Путивлем Виговський розбив останніх (росіян – В.Т.) і визволив Гуляницького з облоги в Конотопі. Потім напустив татарські загони далеко в Москву» (Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки. – К., 1992. – С.120).
Звичайно, подібний ретельний аналіз можна було б продовжити, я ж просто хотів заакцентувати на ґрунтовній теоретичній базі військових дій Виговського і показати у новому світлі цікаву постать його сподвижника, видатного теоретика, людину складної долі і непересічного таланту – Юрія Немирича.