Надітичі – село високого рівня патріотичного духу. (Автор: Кахнич Іван)

Дата публікації допису: Mar 12, 2014 7:25:0 PM

Село Надітичі, Миколаївського району, Львівської області по кількості населення є невелике, але патріотично-національний дух на дуже високому рівні. Станом на початок 2014 року в селі нараховується 119 двори, де проживає 486 жителів.

Розкинулось на мальовничому правому березі ріки Дністер. Засноване між 1377-1385 роках. Першими поселенцями були угорці. Звичайно це не більш як гіпотеза, хоча науково обґрунтована. Залишені полонені угорської національності на пагорбовій місцевості під лісом зобов’язані були допомагати переправляти купців та їхній товар через ріку Дністер бродом. Згідно з цією легендою і етимологія назви село: «надь-тічі» – «великий брід». Річка Брідниця саме тут впадає в ріку Дністер.

З осені 1916 року у селі Надітичі та в навколишніх селах проходили вишкіл Українські Січові Стрільці (УСС). У селі перебували стрільці та старшини. Військова підготовка стрільців була організована за німецькою системою навчання і тривала майже два місяці.

Підчас постою УСС з 1916 по 1918 роки у ряди стрільців влилося шість добровольців з села Надітичі, а саме: сотник Василь Панчак, поручник Микола Николишин, хорунжий Михайло Данчевський, гарматчик Микола Корда, Іван Проців, Василь Проців.

Місцевий священик Костишин служив капеланом легіону УСС. Він помер в 1919 році від тифу в м. Жмеринка. В знак пам’яті про місцевих УСС жителі села Надітичі у 1939 році у Львові замовили пам’ятну плиту з бронзи з написом усіх січових стрільців. Цю плиту розмістили на видному місці у місцевій церкві. Не довго цій пам’ятній плиті прийшлось висіти на стіні. Прийшли перші російські «визволителі», для безпеки її заховали під дерев’яними сходами на хори. У 2012 році підчас ремонту сходів натрапили на неї. Після цього плиту відполірували і розмістили знову на видному місці.

15 вересня 1939 року в селі Надітичі, одне з перших в нашому районі, відбулося повстання місцевого населення проти поляків, в якому польські жандарми отримали поразку. Від люті за поразку поляки викликали підкріплення із Жидачівської жандармерії та обступили село. Воно боролося, але поляки з великими жертвами таки оволоділи ним. В цей час місцевий священик Роман Божейко та директор школи Микола Світий з людьми заховалися в церкві. Поляки увійшовши у село вивели обох, закували в кайдани, повели в село Пісочна і там розстріляли їх. Закидаючи їм, що вони були організаторами повстання. Від оборонців села загинуло 47 поляків, старшин та жандармів. В цьому бою 15.09.1939 року з числа місцевих жителів загинули – Федір Данчевський, Степан Кіндій, Ганна Береза, Василь Сколоздра, Кендзерів та Хомин. Усіх героїв похоронили 20.09.1939 року на місцевому цвинтарі. У похоронах приймали участь чотири священики. На могилах вкопали хрести з написами «Жертвам за волю України».

З другим приходом нових «визволителів» у 1944 році проводились масові арешти та депортації в Сибір родин, яких вважали причетних до національно визвольної боротьби. За декілька післявоєнних років у Сибір вивезли 18 родин. Загальною кількістю 66 осіб.

Чимала кількість жителів села Надітичі були арештовані органами КДБ та НКВД. Після багатоденних допитів від ран помирали у тюрмах, деяким виносили смертельний вирок, який у скорому часі виконували. Деякі патріоти помирали у нерівному бої з каральними органами НКВД.

Село Надітичі подарувало Україні відомих провідників:

Андрій Данчевський – перший провідник ОУН Миколаївщини;

Іван Федів, псевдо «Іскра» – сотник СБ сотні «Явір»;

Юрій Грица, псевдо «Юрко» – провідник та референт Стрийського надрайонного проводу ОУН.

В партизанських загонах воювали або їм допомагали – Іван Проців, Микола Проців, Іван Данчевський, Микола Давидяк, Степан Брінь, Василь Яців, Іван Федів, Григорій Яців, Іван Федів, Ілько Грица, Семен Грица, Григорій Проців.

Підчас німецької окупації проводився добровільний набір бажаючих у спеціальні школи для навчання офіцерів майбутньої української армії. З молоді села Надітичі вишкіл у школах пройшло вісім осіб, а саме: Зенон Мельничин, Василь Николишин, Іван Федів, Іван Ходзінський, Іван Яців, Василь Панчак, Микола Кіндій, Микола Мельничин.

Пізніше вони воювали у складі дивізії «Нахтігаль» та «Галичина». Після війни їхні судьби були різні. Більшість загинули геройськи в УПА, деякі емігрували за кордон.