9 клас. Урок 24.

Українське кіно (продовження)

Вітаю на уроці мистецтва. Продовжуємо знайомитись з українським кінематографом. Пригадайте з попереднього уроку:

У період демократичних перетворень 60-х років зазнає розквіту українське поетичне кіно — самобутнє явище, що стало носієм українського світогляду з яскравим національним забарвленням. 

Цей напрям знайшов яскраве втілення у творчості видатних кінорежисерів Сергія Параджанова («Тіні забутих предків»), Юрія Іллєнка («Криниця для спраглих», «Білий птах з чорною ознакою», в якому дебютував Богдан Ступка), Леоніда Осики («Камінний хрест» за мотивами новели В. Стефаника) та ін. 

У цих стрічках представлено життя людей, невід’ємне від природного оточення, рідної землі, звичаїв та обрядів. Завдяки використанню фольклорних мотивів, специфічних операторських прийомів і монтажу портрети героїв постають реалістичними й символічними водночас, а соціальні події — лише тло для справжніх людських драм. 

Юрій Іллєнко

У наш час традиції поетичного кіно режисерів-шестидесятників відроджуються, зокрема у творчості Олеся Саніна. Картина «Мамай» є екранною інтерпретацією фольклорних пам’яток про втечу трьох братів-козаків з татарського полону. В основу сюжету фільму «Поводир, або Квіти мають очі» покладено мандри українського сліпого кобзаря з врятованим ним американським хлопчиком, який стає свідком харківської трагедії знищення українських кобзарів у 1933 році. Гасло фільму — «Заплющ очі. Дивись серцем». Одну з головних ролей зіграла співачка Джамала, також вона записала саундтрек до картини. 

З історії шедевра: "Тіні забутих предків"

Маніфестом українського поетичного кіно вважають кінокартину «Тіні забутих предків» (1964) за однойменною повістю Михайла Коцюбинського.

Історія про гуцульських Ромео і Джульєтту — Івана та Марічку, про трагічне кохання, що розквітло всупереч ворожнечі їхніх родів. Фільм знімали у природних декораціях села Криворівня Верховинського району Івано-Франківської області. Саме тут була написана повість. 

Важливою рисою фільму, знятого режисером Сергієм Параджановим (1924-1990), став специфічний підхід до народної культури: не екзотичний колорит обрядів і розваг чи антураж одягу, побуту, говірки, а справжня народна стихія життя персонажів. 

Режисеру вдалося створити творчий ансамбль однодумців: акторів Івана Миколайчука, Лариси Кадочнікової, Миколи Гринька та ін., оператора Юрія Іллєнка, композитора Мирослава Скорика, художника-постановника Георгія Якутовича. 

Знакова постать нашої культури — Іван Миколайчук (1941—1987), який зіграв головну роль, став обличчям України, втіленням її національного духу. Музику до фільму написав Мирослав Скорик. Окрім того, картина насичена різножанровим музичним фольклором: мелодії весільних музик, голосіння, веснянки, колядки та щедрівки. 

У стрічці звучать поширені в Карпатах інструменти: сопілка-денцівка, флояра, коза, дримба, трембіта. Ридаючі голоси трембіт надають подіям особливого емоційного забарвлення, підкреслюючи колорит легенди. Музика стала одним з головних компонентів образної структури фільму. 

На момент виходу на екрани фільм мав ефект естетичної бомби. Такі ознаки «поетичного кіно», як складна мова, сповнена метафорами й алегоріями, логіка символічних асоціацій, породжували численні дискусії, розділяючи фахівців на його захоплених прихильників і противників, які звинувачували творців в архаїзмі й етнографізмі, буцімто несумісних із сучасністю. Справедливість високих оцінок була підтверджена часом. Але тоді поетичне кіно опинилося під забороною. У 1973 р. С. Параджанова заарештували й засудили на п’ять років. 

Інший напрям вітчизняного кінематографа, що отримав назву «міська проза», асоціюється насамперед з унікальною творчою манерою Кіри Муратової, естетика якої вирізняється високою кінематографічною культурою. 

Муратова і Висоцький (фрагм. к/ф)

Кінорежисера цікавить відображення на екрані моральних і психологічних проблем сучасності: людських взаємин пересічних городян, їхньої самотності. У першому своєму фільмі «Короткі зустрічі» режисер зіграла головну роль разом з Володимиром Висоцьким. 

Всесвітнє визнання здобули майже всі її художні фільми, зняті на Одеській кіностудії; багато з них нагороджено відзнаками. Фахівці відносять творчість К. Муратової до інтелектуального, арт-хаусного кіно, адже незалежно від тематики воно сповнене глибини думки й виразовості форми при повній відмові від пафосності («Настроювач», «Мелодія для шарманки» та ін.). 

Кіра Муратова

Художні пошуки багатьох інших українських митців 

не були пов’язані з цими двома напрямами. 

Характерною особливістю руху вітчизняного кінематографа була його жанрово-тематична розкутість. 

Багато режисерів зверталися до екранізації, біографічного та історичного фільмів, детективно-пригодницького жанру, психологічної драми, комедії тощо. Комедія «За двома зайцями» режисера Віктора Іванова за п’єсою Михайла Старицького завжди мала величезний глядацький успіх завдяки грі талановитих акторів, насамперед Миколи Яковченка, якого називають «найнароднішим серед заслужених і найзаслуженішим серед народних». 

Про долі видатних діячів України різних часів знято історичні фільми: «Богдан Хмельницький» Ігоря Савченка, «Данило — князь Галицький» Ярослава Лупія, «Ярослав Мудрий» Григорія Кохана, «Легенда про княгиню Ольгу» і «Молитва за гетьмана Мазепу» Юрія Іллєнка, «Богдан-Зіновій Хмельницький» Миколи Мащенка, «Нескорений» Олеся Янчука, який також розкрив трагедію Голодомору в Україні у фільмі «Голод-33». 

У наш час українські режисери плідно розвивають традиції вітчизняного кіно, опановують нові теми й жанри, виходять на міжнародну арену. Дедалі більше уваги кіномитці приділяють проблемам сучасних підлітків, молоді. 

Уперше в українському кінематографі «Золоту пальмову гілку» на фестивалі в Каннах в номінації «кращий короткометражний фільм» отримав Ігор Стрембіцький за стрічку «Подорожні» (2005). Аналогічної золотої відзнаки удостоїлась картина Марини Вроди «Крос» (2011). Сюжет вельми простий: на уроці фізкультури під час кросу група учнів відривається від інших і тікає з уроку; головний герой також біжить і стає свідком обшуку кишень вбитої людини... 

Найтитулованіший український художній фільм, що має понад 40 нагород, серед яких три призи Каннського кінофестивалю — «Плем’я» (2014) Мирослава Слабошпицького. 

У картині розповідається про 16-річного одинадцятикласника, який зі школи потрапляє до інтернату для глухих, де вступає в кримінальне угрупування під назвою «Плем’я» і прагне зайняти в ньому своє місце. І вперше в житті закохується. Хлопець порушує неписані закони племені. Головні ролі грають не професійні актори, а звичайні підлітки. Вперше у світі фільм знято виключно мовою жестів. 

Ігрова сторінка

Підсумовуємо вивчене

Дякую за співпрацю. До зустрічі.

P.S. Рекомендації до перегляду українських фільмів: