9 клас. Урок 6.

Мінливість вражень імпресіоністів

Вітаю на уроці мистецтва. Пригадайте, з якими стилями мистецтва ми познайомились на попередніх уроках:

В останній третині XIX ст. у Франції виник ще один цікавий мистецький стиль. Він завершив реалістичну традицію і відкрив інноваційну епоху модернізму. Новий стиль ознаменував народження нового живопису, «зітканого з кольору, світла й повітря». Спробуй відгадати його назву: 

Цікава історія походження назви стилю. Літопис імпресіонізму починається з першої художньої виставки, що відбулася на бульварі Капуцинок у Парижі в майстерні фотографа Надара (1874). Невдовзі після цієї події в одному гумористичному виданні вийшла стаття з назвою «Виставка імпресіоністів», згодом ще одна — «Виставка бунтівників». Критика й публіка різко демонстрували негативні оцінки й іронічно відгукувалися про представлені роботи, особливо про картину К. Моне «Імпресія. Схід сонця». Художникам дорікали в «незавершеності» і «неохайності» живопису, відсутності смаку. З того часу їх стали називати «імпресіоністами». Нове слово прижилося, оскільки виражало те спільне, що єднало молодих бунтарів. Остання виставка імпресіоністів відбулася в 1886 р. Отже, формування стилю відбулося протягом короткого періоду часу. Проте це не позначилося на його здобутках — творчості цілої плеяди яскравих індивідуальностей. 

Спочатку нове бачення сформувалося в пейзажі. Знаковим твором вважають вищезгадану картину Клода Моне (1840-1926). У ній митець втілив підхід імпресіоністів до світла, що перетворює зображення в гармонію кольорових плям. Він ввів до художньої практики серії картин з одним мотивом, але з різним освітленням залежно від часу доби, пори року. Наприклад, його серія «Руанський собор» складалася аж із ЗО творів! 

• Розкажіть про свої враження від картин. Спробуйте за освітленням  собору визначити орієнтовний час його зображення. 

• Художники писали свої картини переважно на пленері. 

• Також вони використовували чисті кольори, часто контрастні (наприклад, червоний і зелений або оранжевий і блакитний), та багато відтінків. 

• Змінилася й техніка. Чисті фарби накладали дрібними мазками роздільно, не змішуючи на палітрі. Контури неначе розчинялися в повітряному просторі. 

• Імпресіоністи фіксували ніби випадково вихоплені моменти життя городян: сценки на вулицях, у театрі, під час відпочинку в парку. Отже, поряд із пейзажем став улюбленим побутовий жанр, нерідко змішаний із портретом. 

• Сміливі композиційні рішення, несподівані ракурси надавали картинам фрагментарності, адже світ відображався таким, яким він є — мінливим. 

Імпресіоністи вперше відтворили на полотні панораму життя міста. Серію картин Каміля Піссарро (1830-1903) присвячено бульвару Монмартр у Парижі, який полонив майстра нескінченним рухом. Художник зображував його в ранковому серпанку, у вечірніх сутінках і навіть у світлі зірок. Альфред Сіслей (1839-1899) надавав перевагу ліричним замальовкам паризьких околиць із затишними будиночками, мостами через річку. 

Тема балету приваблювала Едгара Дега (1834-1917), який зображував танцівниць у граційних позах під час репетицій чи виступів на сцені. Також він нерідко малював скачки, стрімкий рух коней із жокеями. 

Митець-імпресіоніст, визнаний майстер жіночого портрета П’єр Огюст Ренуар (1841-1919) — «єдиний великий художник, який не написав за своє життя жодної сумної картини», як стверджував письменник Октав Мірбо. Важко уявити, що світлі образи й настрої виникали на полотні навіть тоді, коли хворий на артрит художник, щоб малювати, був змушений прив’язувати пензель до руки. Основний внесок Ренуара в мистецтво живопису полягав у створенні складних багатофігурних композицій, часто на характерну для його творчості тему дозвілля і відпочинку на природі. Прикладом «сонячного» Ренуара є картина «Бал у Мулен-де-ла-Галетт». Саме так називався ресторан на паризькому Монмартрі, де жив художник. У теплі дні столики й лавки виставляли просто на вулиці по колу, і відвідувачі танцювали просто неба. Художнику позували друзі та знайомі. Митець впорався зі складним завданням — відобразити на обличчях й одязі людей гру відблисків сонячного світла, що пробивалося крізь листя дерев. Ренуара приваблювала стихія танцювального ритму. Сприймаючи танцюючих людей, глядач ніби відчуває музику, що лунає з картини. Картина знаходиться в паризькому Музеї д’Орсе, а її зменшена копія стала однією з найдорожчих з-поміж усіх картин, проданих на аукціоні Sothebys. 

Деякі принципи імпресіонізму — передача миттєвого руху, плинність форми — позначилися й на скульптурі. Засновником напряму вважається французький скульптор Огюст Роден (1840-1917). Знаменитий «Мислитель», як і популярна мармурова скульптура «Поцілунок», — це композиції до семиметрової «Брами пекла» (більше 180 фігур). «Мислитель» надихнув Ференца Ліста на створення однойменного музичного твору. 

Імпресіонізм у музиці

У музичному мистецтві основоположником імпресіонізму став французький композитор Клод Дебюссі (1862-1918). У молоді роки він зблизився з гуртом літераторів і художників, який очолював поет-символіст С. Малларме. Їхні ідеї знайшли відгук у музиці К. Дебюссі. Музику імпресіоністів зближує з живописом прагнення до втілення швидкоплинних вражень і ледь вловимих відчуттів. У жанровому відношенні вони надавали перевагу програмним мініатюрам, сюїтам. У Дебюссі деякі назви творів перегукуються з тематикою художників: «Естампи» для фортепіано, симфонічні ескізи «Море», ноктюрн «Хмари» для оркестру. У циклі фортепіанних прелюдій композитор звертався до жанрів музичного портрета («Менестрелі», «Дівчина з волоссям кольору льону»), пейзажу («Вітрила», «Тумани», «Сліди на снігу»). 

Свого роду маніфестом музичного імпресіонізму вважають симфонічну прелюдію «Післяполудневий відпочинок фавна» (за С. Малларме), у якій проявилися характерні для музики К. Дебюссі примхливість вишуканої мелодики, колористичність гармонії, витонченість барвистої оркестровки. За музикою прелюдії було створено одноактний балет, хореографом і головним виконавцем у якому виступив відомий танцівник балету (до речі, українець за походженням) Вацлав Ніжинський. 

До імпресіонізму належить також перший період творчості Моріса Равеля (1875-1937), учня Г. Форе. Композитор продовжив і розвинув пошуки свого молодшого сучасника К. Дебюссі в царині імпресіоністичного звукопису. Він створював романси на вірші поетів-символістів; програмні твори, у яких відчутний інтерес до фольклору («Іспанська рапсодія» для оркестру), картин природи («Гра води», цикл «Відображення» для фортепіано»). Загалом у стилістиці М. Равеля домінують енергійні, нерідко екзотичні ритми, барвиста гармонія, милування «прекрасною миттю». 

Ігрова сторінка

Майстерня імпресіоністів. Творимо.

Молодці. Чудово впоралися із творчим завданням. На наступному уроці ми з вами поговоримо про імпресіонізм серед українських митців. А на сьогодні - все. 

Дякую за співпрацю. До зустрічі.