11 клас. Урок 27.

Музична культура України. 

Козацько-гетьманська доба. Класицизм. Романтизм.

За козацько-гетьманської доби, під час національно-визвольної боротьби, розквітло мистецтво кобзарів, виникли думи. Головна тематика цих творів — відображення сторінок української історії, непересічних подій нашої славної минувшини, моральні аспекти. Думи вирізняються своєрідністю художньої мови. У текстах уживають метафори, порівняння, образи-символи. Речитативна мелодія завжди підпорядковується тексту. Композиція дум складається із заспіву «заплачки», циклу «уступів» і завершення «славнослов’я». Послухайте Думу про Марусю Богуславку:

Окрім дум, героїчні сторінки боротьби українського народу за незалежність упродовж козацько-гетьманської доби опоетизовували історичні пісні, в яких є образи реальних осіб — гетьманів, козацьких ватажків, народних месників. На відміну від дум історичним пісням притаманні маршові ритми, чітка куплетно-варіаційна форма, виконання хором без супроводу. Наприклад, «Ой на горі та женці жнуть» — у ній згадуються гетьмани П. Дорошенко та П. Сагайдачний. Завдяки епічному фольклору слава про козацькі походи, хоробрість і мужність українських захисників поширювалася й за межами рідної землі. Пригадаємо знамениту картину «Козак Мамай» — він завжди із шаблею, люлькою і... кобзою. Тобто — завжди з піснею! Авторство деяких пісень, зокрема «Засвіт встали козаченьки», ймовірно, належить напівлегендарній співачці-полтавчанці Марусі Чурай.

Улюбленим інструментом українців стала кобза (пізніше її замінила бандура). Кобзарі нерідко були віртуозами та імпровізаторами, імітуючи струнами «бурю на морі» чи «запеклу баталію». Окрім кобзи, сліпі співці-музиканти часто грали на колісній лірі.

Сьогодні давні пісні та музика українців отримують нове, сучасне життя і продовжують надихати все більше і більше виконавців. Гордій Старух — український співак, музикант, мультиінструменталіст та саунд-продюсер, майстер з виготовлення музичних інструментів, представник електро-фолк формації Lirwak, екс-учасник гурту Joryj Kloc, Джалапіта. Учасник 11-го сезону проєкту "Голос країни".   "Весь матеріал, який я використовую, це власне народні пісні. Я в цьому бачу свою місію. Кожен час вимагає певної адаптації фольклору. У 70-тих роках це був «Водограй», у 90-тих була Катя Чилі, тепер – Онука, Go_A. Моє завдання – адаптувати давні пісні до нашого часу." - каже Гордій Старух. Послухайте музику у виконанні музиканта:

З давніх-давен в Україні традиційні ансамблі народних інструментів — «троїсті музики». Без них не відбувалось жодне народне свято — чи то весілля, ярмарок, чи навіть похорон. Народний ансамбль, що складався із скрипки, басолі і бубна (в центральних областях), та скрипки, цимбалів і бубна (на заході України), і виконував переважно танцювальні мелодії — «ікона» традиційної української інструментальної музики.

Послухайте старовинний бенкетний кант:

Упродовж багатьох століть роль центру музичного професіоналізму відігравала церква. На початковому етапі сформувався одноголосний церковний спів, згодом виникло багатоголосся, певний час вони співіснували. Головна відмінність східного (православного) християнського музичного ритуалу від західного (католицького) полягає у використанні виключно хорового співу а капела.

Поступово хорова музика, де панував унісонний знаменний розспів, чітко розмежувалася на чотири голоси: бас, тенор, альт, дискант. Виник партесний спів, який фіксували вже не знаками-крюками, а новим «київським» лінійним письмом із квадратними нотами. Партесну музику опановували у братських школах (Київ, Львів, Острог, Луцьк). Узагальненням цієї практики стала «Граматика мусікійська» (1675) Миколи Дилецького (1630—1690), яка вміщує правила композиції, вправи з хорового співу і диригування, поради щодо навчання музики, розвитку слуху, голосу.

Поступово в побутовому музикуванні зароджувалися світські вокальні жанри: спочатку канти і псальми, які брали до репертуару мандрівні дяки й лірники, згодом — пісня-романс, що виконували під акомпанемент клавікорду, бандури, торбану, а пізніше — фортепіано або гітари.

У царині вокальної творчості одне з провідних місць належить Григорію Сковороді (1722—1794) — видатному українському філософу, поету, педагогу, музиканту, який грав на багатьох інструментах. Він писав канти, створив збірку «Сад божественних пісень». «Сковородинські пісні» дійшли до нашого часу в усних варіантах-версіях бандуристів і лірників. Поступово вони стали народними.

«Золотим віком» української музики називають другу половину ХVІІІ ст., коли яскраво виявився стиль бароко, а пізніше — класицизм. У цей період досягає вершин хорова творчість блискучого тріо українських композиторів Максима Березовського, Артемія Веделя і Дмитра Бортнянського. Відбувається прорив у галузі світських жанрів: опери, симфонії, концерту, сонати.

Послухайте Концерт для чембало з оркестром Бортнянського у виконанні молодіжного оркестру України під керівництвом видатної диригентки сучасності – Оксани Линів. Зверніть увагу, що роль соліста в даному творі замість чембало виконує українська бандура.

В Україні, як і в Європі, важливу національно-просвітницьку роль відігравала опера. Суттєвий внесок у становлення цього жанру зробив Микола Аркас (1853—1909), який написав оперу «Катерина» на текст поеми Т. Шевченка. (це саме той Микола Аркас, що написав «Історію України-Руси», ось така різностороння і багатогранна особистість!)

На початку XX ст. завершився важливий етап розвитку української музики, який увійшов в історію під знаком становлення національної композиторської школи, фундатором якої був видатний громадський діяч, композитор, хоровий диригент, фольклорист, піаніст і педагог Микола Лисенко (1842—1912). Спадщина митця охоплює різні жанри: опери, кантати, вокальні та інструментальні твори. Лисенко перший серед композиторів присвятив величезну кількість творів для дітей, зокрема дитячі опери «Коза-Дереза», «Пан Коцький», «Зима і Весна».

Фундатором Перемишльської композиторської школи став священик Михайло Вербицький (1815—1870), який писав духовну музику в західноєвропейських традиціях. До театральних п’єс він створював увертюри, що стали першими зразками української симфонічної музики в Галичині.

На вірш П. Чубинського «Ще не вмерла України…» М. Вербицький написав солоспів із супроводом гітари (гітара – улюблений інструмент Вербицького, композитор написав навіть книгу, перший в Україні збірник «Поученіє гри на хітарі»). Твір побачив світ у збірці «Кобзар» (1885) і почав поширюватися у численних різновидах (коли композитор писав музику, то думав, що це вірш Шевченка, і перше виконання також відбулося  на святкуванні річниці Шевченка, вже пізніше Вербицький дізнався, що автором слів є Чубинський). Зі здобуттям Україною незалежності ця пісня перетворилася на Державний Гімн, символ відродження та єдності українського народу.

Між поглядами на розвиток національної культури у музикантів західного і східного регіонів України не було значних розбіжностей. Симптоматично, що до «Заповіту» Великого Кобзаря водночас (1868) звертаються на заході України Михайло Вербицький і на сході — молодий Микола Лисенко.

Послідовники М. Лисенка — М. Леонтович, К. Стеценко і Я. Степовий продовжили його справу.

Дякую за співпрацю. До зустрічі.