9 клас. Урок 17.

Розділ II. Екранні мистецтва.

Форми поширення мистецтва.

Вітаю! Сьогодні ми з вами поговоримо про кінематограф — один із наймолодших видів мистецтва, який виник на зламі XIX і XX ст. Завдяки загальнодоступності й наочності він став найпопулярнішим у всьому світі. Кіно впливає на світогляд багатьох людей, допомагає дізнаватися про різні події та явища, країни й народи, але головне — дає змогу відчути цілу гаму емоцій — радість, співчуття, захоплення, сум, гнів, страх тощо. 

Кінематограф включає такі поняття, як кіномистецтво та його твори, а також кіноіндустрія — галузь економіки, яка виробляє фільми, спецефекти для них, мультиплікацію. 

Темою для документальних фільмів найчастіше стають цікаві явища, життя знаменитостей, зокрема діячів культури. Наприклад, фільм «Подвійна порція» (США, 2004, реж. М. Сперлок) присвячений шкідливості фаст-фуду. Серія «Обрані часом» показує долі видатних особистостей України (проект кіностудії «Контакт»). 

Науково-популярні фільми присвячують дослідженням, фактам і гіпотезам у найрізноманітніших галузях знань — історії, медицини, космосу тощо — з метою їх поширення. 

Освітній фільм — різновид науково-популярного кіно, його використовують як допоміжний засіб у навчальному процесі. Завдяки наочності такий фільм дає змогу побачити на екрані зображення недоступних візуальному спостереженню фізичних, хімічних, біологічних процесів, роботу різних механізмів, природу й побут віддалених країн. Наприклад, австралійський серіал «Кумедна наука». В Україні такі фільми створюють на Київській кіностудії науково-популярних фільмів. 

Також у самостійну групу виокремлюють рекламні фільми та відеокліп, або просто кліп, їх характеризують швидкий монтаж, лаконізм, насиченість спецефектами. Кліпи застосовують для реклами товарів і послуг, але найчастіше — для візуального супроводу пісень. 

Історія кіномистецтва

Історія так званої «наймолодшої», або десятої музи почалася зі створення рухомих картинок і багатьох спроб записати та відтворити їх. Почалося все з того, що відомий американський винахідник Томас Едісон був фактично першим, хто винайшов прилад для показу рухомих картинок. Сталося це в далекому 1888 році.  

Утім, цей прилад був дуже «егоїстичним», адже дивитись кіно в такому варіанті могла лише одна людина, тобто це був такий собі персональний кінотеатр. А ось можливість подивитись кіно одночасно з друзями та всією компанію, подарували світу брати Люм’єр. А потім уже був Париж і бульвар Капуцинок.  

У кінцевому підсумку визнаними винахідниками кінематографа стали брати Огюст і Луї Люм’єри з Франції. Саме їхня апаратура давала змогу знімати і відтворювати зображення на великому екрані. Брати Люм’єри оголосили про винахід кіноапарата «Сінематограф», отримали на нього патент. Винахідники планували кінокамерою фіксувати історичні події, і не задумували кінематограф як вид мистецтва. Дехто помилково вважає, що першим фільмом братів Люм’єр стала картина про прибуття потягу, але насправді перша їхня стрічка, яку побачили глядачі, називалася «Вихід робітників з фабрики» (1895). 

Днем народження кіно вважають 28 грудня 1895 р., коли було влаштовано перший публічний сеанс у паризькому «Гранд-кафе» на бульварі Капуцинок. 

Показували німі ролики, які тривали не більше як хвилину, з-поміж них документальна стрічка «Вихід робітників з фабрики Люм'єрів». Шаленої популярності набув фільм «Прибуття потягу на вокзал ЛаСьота». На екрані поїзд рухався так, ніби насувався на глядачів, і це виглядало так реалістично, що справляло сильне враження. Деякі глядачі з переляку зістрибували зі своїх місць. Після виходу фільму оператори з усього світу почали створювати аналогічні стрічки на інших вокзалах. Так виник і перший «бродячий» кіносюжет. Фільм «Политий поливальник» став прообразом сучасної комедії. 

У німих фільмах розігрували сюжети, названі пізніше «комедією ляпасів», та й сам кінематограф розглядали, радше, як атракціон. У кіно не було своїх професійних акторів, і для зйомок запрошували працівників театрів, цирку, естради. Спочатку фільми знімали без монтажу і нерухомою камерою. Застосовувати монтаж, трюки й спецефекти першим почав французький режисер Жорж Мельєс, якого навіть прозвали «кіночарівником». 

Жорж Мельєс - батько спецефектів

Не менш вагомий внесок у кінематограф зробив ще один француз – Жорж Мельєс. Його називають батьком спецефектів. Уявіть собі, вже у 1902 році він створив перший у світі науково-фантастичний фільм «Політ на Місяць», який увійшов згодом у всі підручники з кіно. 

А вже 1903-го, бажаючи затьмарити успіх Мельєса, американець Едвін Портер на студії Едісона знімає перший вестерн «Велике пограбування потяга». Фільм спричинив фурор. А фінальна сцена, коли один із бандитів стріляє ніби просто в камеру – стала першою взаємодією з глядачами. 

Серед піонерів світового кінематографа були й українці. 

Ще у 1893 р. талановитий винахідник, уродженець Харківщини Йосип Тимченко, який працював механіком Одеського університету, створив кіноапарат (прототип сучасної кінокамери) та кінопроектор. Тимченко зафільмував вершників і метальників списів. Ці дві стрічки демонстрували в одеському готелі «Франція». 

У вересні 1896 р., у Харкові, фотограф Альфред Федецький відзняв кілька сюжетів, які демонстрували в оперному театрі (майже рік у рік з першим публічним кіносеансом Люм’єрів у Парижі). 

Новий вид мистецтва кіно, мов маленька дитина,

народившись, не могло розмовляти, було німим.

Хоча актори німого кіно розмовляли, смисл сприймався через артикуляцію і передавався через титри, шрифт яких відбивав гучність і навіть інтонацію. Виробився неповторний стиль акторської гри з виразними жестами, рухами, мімікою. Кінокартини супроводжувалися живою музикою у виконанні піаніста-тапера або спеціально запрошеного оркестру. 

Шедевр німого кінематографа — чорно-білий фільм «Земля» (1930) українського кінорежисера Олександра Довженка. Фільм мав грандіозний успіх в Європі, а на батьківщині зазнав шаленої критики і був реабілітований лише після високої оцінки на Всесвітній виставці в Брюсселі. Там у результаті опитування 117 кінознавців із 26 країн його було зараховано до списку 12 кращих фільмів усіх часів і народів (1958). 

Класиком німого кіно вважають універсального кіномитця Чарлі Чапліна (1889—1977) — американського і англійського кіноактора, сценариста, композитора, кінорежисера, продюсера і монтажера. 

Чаплін увійшов в кінолітопис як один із найкращих коміків світового кінематографа. Він створив знаменитий образ бродяжки Чарлі: мішкуваті штани, великі черевики, вузька візитка, котелок на голові, чорні маленькі вусики і тростинка в руках. Донести до глядачів емоції і смисл без звуку було досить складно; основним творчим прийомом в німому кіно була пантоміма. 

Бродяжка — персонаж багатогранний: він самотній, романтичний, але водночас робить нахабні вчинки, проте він — джентльмен. Усі ці якості актор «вимальовує» за допомогою міміки, жестів, виразності рухів, комічної ходи. Згодом багато хто намагався наслідувати цей образ, але він залишився унікальним у манері виконання саме Чарлі Чапліна. 

Разом з колегами Чаплін засновує кіностудію United Artists, де починає створювати свої повнометражні картини. Стали класикою «Золота лихоманка», «Цирк», «Вогні великого міста», «Великий диктатор». У ліричній трагікомедії «Вогні рампи» митець виступив як продюсер, режисер, сценарист, композитор, монтажер, хореограф, художник по костюмах і виконавець головної ролі. 

Звукове кіно

1920-ті – стали періодом найбільших суперечок на тему «А чи потрібен звук у кіно?». Так-так, не дивуйтеся, адже багато хто на той момент вважав, що це буде зайвим. По-перше, з’явиться мовний бар’єр, і не всі картини можна буде просто так продавати у всі країни світу, по-друге, актори мусили б мати добре поставлений голос, та ще й вимову без акценту. Тому багато зірок німого кіно, як, наприклад, Чарлі Чаплін, виступали проти. Однак прогрес уже було не спинити. Спочатку кіноінженери навчились, як синхронізувати звук та відео на окремих приладах. І вже 1922 року в Берліні вперше у світі було показано звуковий фільм. 

Також у 1926 році Warner Brothers випустила кілька звукових фільмів, що складались переважно з музичних номерів, але особливого успіху серед глядачів вони не мали. Справжній прорив стався лише з фільмом «Співак джазу», в якому, крім музичних номерів Ела Джолсона, були і його короткі репліки. Одна з перших фраз героя: «Почекайте, почекайте хвилинку! Ви ще нічого не чули!» – стала справжнім символом нової ери кіно. А 6 жовтня 1927 року – день прем’єри «Співака джазу» – заведено вважати днем народження звукового кіно.

Кольорове кіно

Впровадження кольору в кіно відбувалося повільніше, ніж запровадження звуку. Технічні можливості створення задовільного кольорового кіно з’явилися ще в 30-ті, а в 1939 р. в США був знятий один з перших кольорових фільмів, що завоював величезну популярність – “Віднесені вітром”, але стійка перевага кольорових фільмів перед чорно-білими стала складатися лише в 60-70 роках. Крім цього, поступово поліпшуються характеристики плівки – підвищується її світлочутливість, що дозволяє в багатьох випадках обходитися без додаткових підсвічувань, знімати в більш складних умовах.

У повоєнний час розвиток кінематографа виявився певною мірою пов’язано з соціальними та політичними тенденціями. В СРСР і країнах Східної Європи після настання “відлиги” наступає сплеск розвитку кінематографа, в цей час тут знімаються нові цікаві фільми, з’являються нові імена. У Західній Європі в цей час тривають експерименти з новими способами передачі психологічного настрою персонажів, психологічної виразності, в США ж – навпаки, кіно йде шляхом посилення чистої видовищності. Згодом під тиском конкуренції з боку телебачення в США ще більше посилюється тенденція до створення дорогих, з великим числом спецефектів і декорацій, фільмів – “блокбастерів”.

Ми продовжимо знайомитись із мовою та видами кіно на наступному уроці. А сьогодні, на завершення уроку, пропоную вам підсумувати вивчене з іграми:

Дякую за співпрацю. До зустрічі!