8 клас. Урок 32.

Романтизм і реалізм 

в українському 💙💛 мистецтві.

Вітаю на уроці мистецтва! Сьогодні ми простежимо, як розвивалися романтизм і реалізм в українському мистецтві. Український романтизм виник під впливом поглибленого вивчення українського фольклору та творчості європейських митців-романтиків. 

У мистецтві архітектури України простежуються тенденції неоготики, романтичного історизму та неовізантійського напряму. 

Шедеври неоготики

Шедеври романтичного історизму 

Шедеври неовізантійського напряму 

В архітектурі українського романтизму досить часто застосовували ротонду із колонами (або без них) з яскраво вираженими ампірними формами. Прикладами будівель з ротондами є церкви в с. Кукавці та в м. Шатові на Поділлі, храм Різдва на Подолі й церква Святого Миколая на Аскольдовій могилі в Києві, церква Гошівського монастиря та ін. 

У другій половині XIX ст. на українських землях поширився псевдовізантійсько-руський стиль, який насильно впроваджували в церковному будівництві. На західноукраїнських землях, що були під владою Австро-Угорщини, в архітектурі романтизму використовували переважно елементи романського та готичного стилів. Деякі українські архітектори намагалися поєднати їх з візантійськими мотивами, але ці спроби були невдалі. 

У період романтизму в мистецтві України зросла зацікавленість митців народними темами. У живописі з’явилися жанрові картини зі світськими та релігійними сюжетами. На українській музиці вплив романтизму майже не позначився; його елементи помітні лише у творах композиторів другої половини XIX ст.: С. Гулака-Артемовського («Запорожець за Дунаєм»), М. Лисенка («Різдвяна ніч», «Утоплена», «Тарас Бульба»), В. Матюка, П. Воробкевича, А. Вахнянина й інших, зокрема у їхніх композиціях на слова поетів-романтиків. 

В архітектурі реалізму переважав еклектизм — суміш елементів різних стилів. У другій половині XIX ст. в Києві було споруджено будівлю міської думи (арх. О. Шіле), готель «Континенталь», корпуси політехнічного інституту та першої гімназії (арх. О. Беретті), театр «Соловцов» та ін. Чудові зразки архітектури того часу з’явилися на західноукраїнських землях: у Львові — будівлі політехнічного інституту (арх. Ю. Захаревич), Галицького крайового сейму (арх. Ю. Гохберґер; сьогодні — головний корпус Львівського університету ім. І. Франка), у Чернівцях — будинок резиденції митрополита Буковини (арх. Й. Главка; сьогодні в цьому приміщенні розташований Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича), на Закарпатті — мисливський палац графів Шенборнів (арх. З. Грессерсон), будинок ужгородської синагоги, комітетський будинок у Береговому. 

Розгляньте зображення споруд, збудованих на українських землях наприкінці ХІХ ст. Знайдіть спільні та відмінні риси. 

Реалістичні тенденції в українському пластичному мистецтві найповніше проявилися в тематично-жанровій скульптурі, скульптурі малих форм і жанрі портрета. Відомими майстрами того часу були Леонід Позен («Кобзар», «Переселенці», «Жебрак», «Оранка на Україні», «Запорожець у розвідці»), Пармен Забіла (бюст М.В. Гоголя, мармуровий портрет Т.Г. Шевченка), Борис Едуардс («Катерина», «Життя невеселе», скульптурний портрет Луї Пастера), Михайло Микешин (пам’ятник Б. Хмельницькому). На західноукраїнських землях працювали скульптори Т. Баронч, К. Островський, О. Северин, С. Яжимовський, С. Левандовський, Т. Рігер та ін. 

На розвиток українського живопису кінця ХІХ ст. значний вплив здійснила творчість художників-передвижників та прихильників інших мистецьких течій. Чимало митців захоплювались Україною і в своїй творчості прагнули відтворити українські краєвиди, побут, національний характер. Одним із найяскравіших живописців був українець за походженням Ілля Рєпін — автор полотен на українську тематику «Запорожці пишуть листа турецькому султанові», «Вечорниці». Любов до України простежувалась у творчості Володимира Маковського («Ярмарок у Полтаві», «Святковий день на Україні»), уславленого мариніста Івана Айвазовського («Чумацький шлях», «Весілля на Україні») та ін. 

Невдовзі серед вітчизняних митців склалася група, яка започаткувала самостійний розвиток українського мистецтва: Сергій Васильківський, Микола Пимоненко, Микола Самокиш, Костянтин Трутовський, Олександр Мурашко, Опанас Сластіон, Іван Їжакевич. Вони створили Київське товариство художніх виставок, а в Одесі — Товариство південноросійських художників. Поступово формувалися українські мистецькі центри — Харківський, Одеський, Київський. Темами картин стали побут, історія, героїчні події козацької доби. 

Характерним для українського образотворчого мистецтва другої половини XIX ст. є поява українського побутового жанру. Продовжувачі демократичних традицій Т.Г. Шевченка — Л. Жемчужников, І. Соколов, К. Трутовський.  

Історичний жанр в українському мистецтві відзначився широтою тематики: «Вартові запорозьких вольностей», «Козачий пікет» С. Васильківського, «Проводи на Січ» О. Сластіона, «Запорожці викликають ворога на герць» А. Кандаурова, «Тривога» Г. Крушевського, «Похорон кошового» О. Мурашка та ін. 

Пейзажний жанр представлений у творчості видатних українських художників-реалістів К. Крижицького, С. Васильківського, В. Орловського та ін. У творчості західноукраїнських художників живопис набув яскраво вираженого демократичного характеру (K. Устиянович, Т. Копистинський). 

Становлення українського світського театру почалося на зламі XVIII—XIX ст., а до кінця XIX ст. він став справжнім професійним театром. Нову українську драматургію започаткував І. Котляревський з п’єсами «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник». Згодом найпопулярнішими стали драматичні твори «Сватання на Гончарівці» Г. Квітки-Основ’яненка і «Назар Стодоля» Т. Шевченка. Значною постаттю в українській драматургії другої половини XIX ст. був І. Карпенко-Карий: його відомі п’єси «Наймичка», «Безталанна», сатиричні комедії «Мартин Боруля», «Сто тисяч», «Хазяїн» досі не сходять із театральних сцен. Драматичні твори писали також І. Нечуй-Левицький («Маруся Богуславка», «На Кожум’яках»), Панас Мирний («Лимерівна», «Перемудрив»), Б. Грінченко («Степовий гість», «Ясні зорі») та ін. 

Український національний драматичний театр у той час був під забороною, не допускалися «різні сценічні вистави на малоруському наріччі». Цензура обмежувала тематику українських п’єс мотивами побуту або ж кохання. Проте М. Кропивницькому вдалося створити першу українську професійну трупу, акторами в якій були: К. Стоян-Максимович, І. Бурлака, М. Садовський, Н. Жаркова, О. Маркова, М. Заньковецька, Л. Манько, О. Вірина, Л. Максимович. До репертуару театру увійшли «Наталка Полтавка», «Назар Стодоля», «Сватання на Гончарівці», «Шельменко-денщик» та інші. У Львові було засновано український професійний театр «Руська бесіда», який очолив О. Бачинський. 

Український театр другої половини XIX ст. досяг глибокої народності, національної своєрідності, змістовності, великої критично-викривальної сили і високої художньої довершеності. 

Творчість Миколи Лисенка — основоположника української класичної музики — становить цілу епоху в музичному житті України. Він — автор понад 600 зразків українського музичного фольклору, циклу «Музика до «Кобзаря» Т.Г. Шевченка». Зразком національної героїко-патріотичної опери стала монументальна музична драма «Тарас Бульба». На сюжети повістей М.В. Гоголя написані також опери «Різдвяна ніч», «Утоплена», музика до п’єси І.П. Котляревського «Наталка Полтавка», оперета «Чорноморці», дитячі опери «Коза-дереза», «Пан Коцький», «Зима і Весна». 

Значний внесок у розвиток національної музики зробили Петро Ніщинський, який створив перлину української класики, виразну музичну картину з народного життя «Вечорниці»; Петро Сокальський — автор опери «Мазепа», «Майська ніч», «Облога Дубна», фантазії «Українські вечори», «На берегах Дунаю» та Михайло Калачевський, який написав відому «Українську симфонію».